Варто зазначити, що не всі вчені розмежовують поняття норм і нормативів, хочїх змішувати не можна. Норми витрат можна встановлювати у фізичних (натуральних) одиницях у розрахунку на певну кількість продукції, робіт чи послуг. Наприклад, норми витрати пального в літрах на 100 км пробігу автомобілів, кількість електроенергії в кВт. год., необхідної для випікання 1 т хліба, кількість основної сировини та спецій у грамах для випуску однієї умовної банки консервів тощо.
Нормативи ж витрат можуть бути тільки вартісними, розрахованими на основі кількісних норм витрат сировини й матеріалів та їхньої ціни за одиницю (добуток норми витрати і ціни відповідного виду запасів).
Таким чином, оскільки облік запасів здійснюється за їх натурально-речовими ознаками, вони відображаються в карточках складського обліку за фізичними вимірниками (тонни, центнери, кілограми, грами, штуки, кубометри, літри тощо), в управлінському обліку вибуття запасів важливим засобом контролю доцільності й обґрунтованості цього є оцінка щодо відповідності їхньої кількості, що вибуває, встановленим нормам витрат [12, 217]. Такі норми по кожному виду оборотних матеріальних запасів повинні зазначатись і в картах складського обліку (як це робиться в світовий практиці). При цьому необхідно систематично контролювати фактичні залишки матеріалів шляхом порівняння їх з нормативними. У випадках перевищення фактичних залишків над нормативними, тобто наявності наднормативних залишків матеріалів, необхідно вживати заходів до їх скорочення, а у випадку дефіциту – ставити питання про нові закупки.
Величина прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю готової продукції визначається як добуток кількості матеріалів (на виході), передбачених нормативом на одиницю готової продукції, на ціну, що повинна бути сплачена за одиницю матеріалу (на вході).
Основою для розрахунку нормативних величин виступає норма матеріальних витрат у натуральному вираженні [9, 99].
Нормативи витрат в управлінському обліку також мають дуже важливе значення, але контроль за їх дотриманням здійснюється у сфері виробництва, тобто там, де облік витрат ведуть з використанням вартісного вимірника.
Отже, для забезпечення належного управлінського обліку вибуття запасів необхідно виходити із виваженої оцінки відповідності прийнятого рішення про витрачання сировини й матеріалів встановленим нормам і лише після цього складати розпорядчі документи на видачу їх відповідальним особам. Списки таких осіб із зразками їхніх підписів мають бути затверджені керівником підприємства і знаходитись не тільки в бухгалтерії, як це передбачено інструктивними матеріалами, а й на складах підприємства, що посилює контроль за цільовим використанням запасів.
Вирішальним же в управлінському обліку є визначення обґрунтованих норм витрат сировини й матеріалів. Основою для їх визначення є конструкторсько-технологічна документація. Тому розробку норм витрат сировини й матеріалів мають здійснювати конструктори, технологи, економісти відповідно до особливостей конкретного виробництва. При цьому використовуються: конструкторські специфікації деталей, вузлів і складальних з’єднань, взаємозамінних деталей; комплектувальні відомості, специфікації та креслення; технологічні маршрути проходження деталей і вузлів за цехами з переліком операцій, які виконуються в кожному з них; типи і види обладнання, ступінь їхнього завантаження для виконання окремих операцій і виготовлення виробів [12, 118].
Відхилення за нормами та понадлімітним витрачанням матеріалів можна визначити за первинними документами, такими як: лімітно-забірна картка, накладна, вимога на додатковий відпуск матеріалів, накладна на понадлімітний відпуск сировини та ін.
Виходячи з конкретних умов діяльності, підприємства крім форм первинних облікових документів, які містяться в альбомах уніфікованих форм первинної облікової документації, можуть застосовувати самостійно розроблені фрми первинних облікових документів з руху матеріально-виробничих запасів [9, 103].
У результаті розраховуються: подетальні норми витрати сировини, матеріалів і куплених напівфабрикатів – на виготовлення всіх деталей за переліком; поопераційні, що відображають перелік операцій технологічного процесу виготовлення виробу з визначенням норм витрати; специфіковані – за видами, марками, сортами і розмірами; зведені – за групами і позиціями щодо методології планування матеріально-технічного постачання; норми витрати палива, електроенергії, стиснутого повітря, пари.
Одночасно розробляються: коди і шифри витрат на виробництво; класифікатор відхилень від норм, згрупований за типовими причинами і винуватцями; класифікатор браку; регламентований порядок внесення змін у конструкторську, технологічну та іншу документацію і система доведення всіх змін до зацікавлених відділів, служб, центрів відповідальності – цехів; нормативні калькуляції на деталі, вузли, вироби; каталог діючої на підприємстві первинної документації – конструкторської, технологічної, оперативної, виробничої, планової, матеріально-технічного постачання й облікової [12, 220].
Підрозділи підприємства щомісячно складають звіти про наявність та рух оборотних матеріальних запасів, які разом з іншими документами з обліку витрат на виробництво передаються до бухгалтерії підприємства згідно з графіком документообороту [9, 104].
Залежно від специфіки підприємств наведений перелік заходів і джерел інформації для визначення норм витрат сировини й матеріалів має бути конкретизований. Наприклад, у будівельній галузі норми витрати матеріалів залежать від їхніх фізичних властивостей (витрати цементу – від його марки). Так само враховуються специфічні особливості щодо можливості заміни матеріалів однієї якості на іншу, наприклад, цегли М-100 на М-75 тощо. У сільськогосподарському виробництві враховують специфічні особливості як конкретних видів запасів, так і природно-кліматичних умов, попередники культур, які вирощуватимуться в поточному році, породні якості тварин і т. ін. Наприклад, норми витрат насіння на посів корегують залежно від кліматичних умов, термінів посіву, схожості насіння. Норми витрати кормів залежать як від збалансованості раціонів, так і породних якостей тварин, інтенсивності їхньої годівлі, очікуваної продуктивності. Загальні ж підходи до визначення норм витрати сировини й матеріалів в управлінському обліку однакові, незалежно від галузевої належності підприємств.
Таким чином, видачу сировини й матеріалів на виробництво потрібно здійснювати, суворо дотримуючись встановлених норм. Тому перед виписуванням документів на видачу запасів із складів має бути визначена їх необхідна кількість з урахуванням реальної потреби відповідно до виробничої програми конкретного центру відповідальності на цей період. Цього можна досягти за умови, що первинні документи на видачу сировини й матеріалів із складів складаються за участю спеціалістів-технологів (спеціалістів планово- виробничого відділу). Тільки на завізованих ними документах можуть бути дані дозволи на відпуск запасів із складу на виробництво, що є гарантією належного контролю за їхнім вибуттям в управлінському обліку [12, 219].
Документальний контроль за рухом і зберіганням запасів доповнюється інвентаризацією, якій належить важлива роль в управлінні матеріальними активами. У вітчизняній і зарубіжній практиці застосовується постійна або безперервна, періодична і річна інвентаризація.
Періодична інвентаризація – вибіркова перевірка довільно вибраних найменувань матеріалів. Її мета - уточнення даних внутрішнього контролю запасів.
Постійна або безперервна інвентаризація: проводиться один раз на рік або частіше і є важливим інструментом управління запасами.
Річна інвентаризація проводиться перед складанням річного звіту з метою забезпечення точних фактичних даних про залишки матеріалів [9, 104-105].
II. Практична частина
Підприємство "Компас", працюючи з нормальною потужністю має основні показники витрат, які відображені у додатку Д. Для калькуляції собівартості одиниці продукції слід скласти кошторис видатків на утримання і експлуатацію машин і обладнання (Дод. Е) та кошторис інших загальновиробничих витрат (Дод.Є).
Розрахунок сумарних витрат на основну зарплату виробничих робітників щодо виготовлення продукції (Зо) здійснюється за формулою (2.1)
Зо = Зоа Nа + Зоб Nб (2.1),
де Зоа ; Зоб - основна зарплата виробничих робітників на виготовлення річної програми випуску виробів А і Б;
Nа і Nб - виробнича програма виробів А і Б. Суми обов'язкових відрахувань, що відносяться на витрати виробництва, в позабюджетні спеціальні фонди розраховуються відповідно до чинного законодавства.
Розподіл непрямих витрат між виробами А і Б здійснюється найпоширенішим методом - пропорційно до основної зарплати виробничих робітників. Для цього встановлюється процентне відношення Вут сум непрямих витрат за видами ΣРут до сумарної основної заробітної плати виробничих робітників всього цеху на виготовлення продукції (Зо).
Розрахунок здійснюють за формулою (2.2):
Вут = Σ Рут : Зо • 100 (2.2),
де непрямі витрати на одиницю виробів А і Б визначають пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників за формулою(2.3):