Свого не цурайтесь
Наприкінці 2001 року та на початку 2002 року шпальти вітчизняних друкованих ЗМІ рясніли статтями на тему недержавного пенсійного забезпечення, які були переобтяжені посиланнями на американський досвід, особливо - на американські приватні пенсійні фонди. Це можна пояснити тим, що у Верховній Раді розглядався проект Закону "Про недержавне пенсійне забезпечення", у розробці якого взяли активну участь фахівці американської фірми "Ласе". Власне, нині відбувається те ж саме. Додалася лишень щотижнева суботня телепередача, присвячена проблемам пенсійної реформи. Щоправда, вона ще не стала агітатором і лише досить професійно й неупереджено подає інформаційний матеріал.
Це також можна пояснити. У парламенті вже зареєстровані подані народним депутатом Сандлером і групою розробників з Кабінету Міністрів проекти Закону "Про недержавне пенсійне забезпечення" за номерами №2064 та №2064-1, в яких теж, десь більше, а десь менше, досить багато запозичено з американської теорії і практики. Так от, коли читаєш матеріали у ЗМІ або слухаєш дискусії з телеекрана, мимоволі згадуються слова, які стали вже надбанням фольклору - "за державу обидно". Як не прикро визнавати, але незнання власної історії робить нас "безпам'ятними Іванами", тобто людьми не здатними відрізнити дешеву "заморську" мішуру від дійсно цінної ідеї, концепції чи програми.
Прикро тому, що в наших рідних палестинах ці проблеми практично вирішувалися, починаючи десь із середини XIX століття. В Україні ще сто п'ятдесят років тому почалася реалізація трьох стратегій недержавного пенсійного забезпечення: розподільчої (емеритальні каси); накопичувальної (страхові каси); змішаної (ощадно-емеритальні каси). В авангарді йшли державні службовці дореволюційної України. Після виходу на заслужений відпочинок вони одержували спеціальну пенсію з емеритальних кас (по суті своїй - "солідарну"), до які протягом служби государевої вносили в середньому по 6% зі своєї платні. Із цих же кас одержували пенсії також вдови чиновників та сироти.Так, майже півтора століття тому, а точніше - 25 червня 1859 року, розпочала свою роботу емеритальна каса військово-сухопутного відомства, через рік - емеритальна каса інженерів шляхів сполучення. 1870 року почала працювати велика пенсійна каса народних вчителів і вчительок, а в 1895 році - одна з найбільших - ощадно-емеритальна каса Спілки судноплавства по Дніпру та його притоках. Перелік прикладів можна було б продовжити - у 1897 році в Україні успішно працювали понад 200 емеритальних, пенсійних і ощадних кас. Більш докладно ці матеріали викладені в книзі "Недержавні пенсійні фонди: сьогоднішній погляд у майбутнє" (автори А.В. Михайлов, А.О. Ткач).
Аналіз наведених авторами книги документів ощадно-емеритальної каси Спілки судноплавства по Дніпру та його притоках дає змогу зробити висновок про наявність чіткої наукової системи прибуткових і видаткових статей каси. Так, прибутковими статтями каси були: щомісячні відрахування її учасниками 5% своєї заробітної плати; щомісячні відрахування самої Спілки в розмірі 5% заробітної плати учасників каси; Спілка вносила також 10% преміальних. Учасники каси мали право вносити до каси й понад 5%, але законодавством була встановлена верхня межа - 20%. Це було зроблено для того, щоб у прагненні забезпечити собі гідну старість державний службовець "не утискував себе" протягом активної частини життя.
Видаткові статті забезпечували виплати чотирьох видів пенсій: за вислугою років; за інвалідністю; пенсії вдовам; сирітські пенсії. Крім цього надавалася допомога при звільненні та скороченні штатів. Примітним фактом є те, що емеритальні та пенсійні каси планували свою роботу на основі наукової методики актуарних розрахунків, розроблена у 1905 році професором Київського університету ім. Святого Володимира А. Граббе. Унікальність цієї методики полягає в тому, що й майже через сто років усі фахівці-актуарії користуються нею - фактично вона за цей час не зазнала серйозних змін.
Із століття XIX - в XXI
Ознайомлюючись із 77-сторінковим проектом Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", який готувала група фахівців з різних міністерств, мимоволі доходиш висновку, що чиновники писали не проект закону для народу, а, так би мовити, "під себе". Втім, я вважаю, що звинувачувати їх у цьому не можна.
Звинувачувати треба тих, хто створив цю групу виключно з чиновників, не залучивши до неї фахівців з альтернативним мисленням і практичним досвідом. Природно, виникає питання: А є чи такі фахівці в Україні?. Відповідь позитивна - є!.
Довідка. На сьогодні в Україні зареєстровано понад 100 недержавних пенсійних фондів. Успішно функціонує саморегулююча організація - Асоціація українських недержавних фондів, яка налічує у своїх рядах півтора десятка членів. А недержавний пенсійний фонд "Добробут" готується зустріти своє десятиліття.
В Україні є фахівці-практики, які навіть в умовах відсутності спеціального закону, зуміли розгорнути роботу, залучити певну кількість майбутніх пенсіонерів до формування ними особисто накопичених пенсій, відпрацювати й практично впровадити реальні діючі пенсійні програми, схеми, регламенти. Чому ж не використовується потенціал практиків при підготовці відповідних законів?
Можна припуститися думки, що група розробників була впевнена у тому, що створить ідеальний закон, спираючись на проект, який не пройшов другого читання в парламенті минулого скликання, та на перелік конкретних юридично обґрунтованих зауважень. Щоправда, більшість з них так і не враховано в новій редакції проекту закону.
Практично неможливо в невеликій за обсягом статті навести повний перелік помилок і порушень чинного законодавства, допущених розробниками проекту. Тому наголосимо на головному - цей проект закону, на нашу думку, нежиттєздатний через дві визначальні причини:
1. Закладений у проекті закону довгий ланцюжок юридичних осіб, задіяних у реалізації програми недержавного пенсійного забезпечення (засновники НПФ, сам НПФ, адміністратор НПФ, компанія з керування активами НПФ, банк-зберігач активів НПФ, страхова компанія, аудитор, актуарій), пустить недержавний пенсійний фонд (крім корпоративного, де засновником є банк чи компанія з керування активами) по світу з торбою. Це легко передбачати, оскільки переважна більшість згаданих юридичних осіб пропонують тільки платні послуги. В задачці питається: Звідки приватний пенсійний фонд може взяти гроші для розрахунків з ними? Тільки з доходів від пенсійних активів, покладених на депозити.
Ставки депозитних відсотків мають об'єктивну тенденцію до зниження, тобто до зменшення доходів. Недержавні пенсійні фонди, затиснуті в законодавчі лещата, змушені будуть брати для розрахунків із партнерами-юридичними особами не тільки доходи, але й частину активів. Відтак, клієнти фондів замість зростання активів будуть поставлені перед фактом зменшення їхніх заощаджень. Це призведе до того, що вони будуть масово розривати договори й спішно виводити з пенсійних програм залишки своїх внесків. Відкриті й професійні недержавні фонди розпадуться. Третій рівень пенсійної системи буде складатися виключно з корпоративних недержавних пенсійних фондів, заснованих банками або компаніями з управління активами. Щоправда, проект закону передбачає, що за наявності відповідних ліцензій фонди можуть скоротити ланцюжок партнерів-юридичних осіб до трьох ланок, з яких дві будуть "своїми". Але, але, але…
2. Пропонована в проекті інвестиційна декларація позбавить фонди самостійності у питаннях прибуткового вкладання своїх пенсійних активів. Фонди не зможуть виконувати своє функціональне призначення - збільшувати внески учасників з метою збільшення персональної накопиченої пенсії.
Класичне питання: що робити?
Необхідно в терміновому порядку створити робочу групу, до складу якої мають увійти розробники проекту і практики-професіонали. Є ще час створити проект, який буде дієздатним і ефективним. При цьому слід мати на увазі, що за наявності парламентської більшості вже до кінця нинішнього року проект закону може пройти через регламент читань і бути схваленим.
Світовий досвід: стратегії і моделі пенсійного забезпечення та чого ми чекаємо від новітньої української моделі
Практичне реформування пенсійної системи в Україні пробудило у суспільстві інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми.
Нині у світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана.
Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників - тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів.
Принципова особливість солідарної державної пенсії в Україні полягає у тому, що жінка або чоловік працювали, щоб заробити пенсію, 35 або 40 років і, ставши пенсіонерами, отримують її на рівні приблизно однієї третини своєї колишньої зарплати. Ця величина закладена у нормативах відрахувань до Пенсійного фонду України. Нагадую: щомісяця до ПФУ роботодавці відраховують 32% фонду оплати праці, а самі працівники (майбутні пенсіонери) - 1%-2%. Коли пенсіонер помирає, родичі отримують останню пенсію на похорони. І все.