Порядок стягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, Законом України «Про єдиний митний тариф», Декретами Кабінету Міністрів України, Постановами Кабінету Міністрів.
Отже, слід розібратись з поняттями «митний тариф» і «єдиний митний тариф». Митний тариф України – це систематизований згідно з українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок увізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на гармонізованій системі опису та кодування товарів. Складається митний тариф з 21 розділу, кожен з яких включає певну кількість груп. Митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів.
Єдиний митний тариф – це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Його ставки є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. №1251 мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). У статті 2 цього закону визначено поняття “податок і збір” (обов’язків платіж); окремо ж дефініцій податку або збору не подано в жодному акті, що формально стирає принципові відмінності між ними. Очевидно, законодавець, поєднуючи поняття «податок» і «збір» за допомогою сполучника «і», мав на увазі деяку еквівалентність, ідентичність або схожість. Це може бути зумовлено змістом фіскальної функції, вираженої в тому, що і податок, і збір згідно зі статтею 2 зазначеного закону варто розуміти як обов’язковий внесок, який здійснюють платники.
1.2 Види непрямих податків
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Слід підкреслити: тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються до ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Тому непрямі податки ще називають податками на споживання.
На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. До непрямих податків в Україні належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Податок на додану вартість - непрямий податок який сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення. Платниками податку є зокрема юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, які здійснюєють або планують здійснювати господарську діяльність та реєструються за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягають обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортують товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком, загальна сума від здійснення операцій яких з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), - наприклад тютюнові вироби, алкогольні напої, автомобілі, нафтопродукти тощо, - .що включається до ціни цих товарів. Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів, у тому числі з давальницької сировини, а також суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, що імпортують підакцизні товари (продукцію); юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів У більшості країн Заходу непрямі податки на товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару.
Митні збори - це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які перетинають кордони країни. Вони сплачуються усіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.
Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.
1.3 Нормативно-правове регулювання непрямих податків
Практика непрямого оподаткування в Україні має ще коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту та податку з продажу, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ №14-92 від 26. 12. 92 р. «Про податок на добавлену вартість» та інструкцією ГДПІУ №3 від 10.02.93 р. «Про порядок обчислення і сплати ПДВ». З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997 р. (до 1 жовтня 1997)
З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97-ВР.
Стаття 1. Визначення термінів.
Стаття 2. Платники податку.
Стаття 3. Об’єкт оподаткування та операції, що не є об’єктом оподаткування.
Стаття 4. База оподаткування.
Стаття 5. Операції, що звільнені від оподаткування.
Стаття 6. Ставки податку.
Стаття 7. Порядок обчислення і сплати податку.
Стаття 8. Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України.
Стаття 9. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість.
Стаття 10. Відповідальність платників податку та контроль за його справляння.
Стаття 11. Прикінцеві положення.
На далі, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.
Основні законодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють порядок нарахування і стягування акцизного збору.
У відповідності до Декрету Кабміну України від 26.12.1992 р.№18-92 «Про акцизний збір» акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів, ставок акцизного збору а також законодавчих актів, якими було встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2000 р. №33 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2000 р. під №73/4294.
Всі платники акцизного збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. №18-92 «Про акцизний збір».
Повністю всі об’єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України того ж року.
У відповідності до Закону України від 16.11.95 р. №432/95-ВР «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» скасовано всі пільги, що були надані законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів а також податку на додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію України підакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистого споживання громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства, суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі благодійні фонди, об’єднання громадян, релігійні організації, заклади Національного Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 01.06.96 р. №882 «Про припинення приймання і переробки давальницької сировини для виробництва спирту, горілки і лікеро-горілчаних виробів і про порядок обкладання їх акцизним збором» починаючи з 1.08.96 р. призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини для виготовлення спирту, горілки лікеро-горілчаних виробів від замовників незалежно від форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лікеро-горілчаних виробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, які не передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки з використанням векселів, в тому числі казначейських.