Загадки не є суто педагогічним явищем. Вони виявляються як помітна складова української фольклорної традиції - уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму й мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр, цікавий не тільки дітям, але й дорослим.
Фольклорні загадки на підсвідомому рівні вміщують в собі анімістичний світогляд їх творців.
Міфологізація навколишнього світу, олюднення природи в загадках проявляється в тому, що в них часто природним явищам, тваринам, рослинам, надаються людські риси, вони діють як живі істоти, про них розповідається як про живих:
| Вийшла відкісь гарна дівка, На ній стрічка-семицвітка; А де з річки воду брала, Там коромисло зламала. (Веселка)Що то за гість, (Мороз)Я старий дідусь, (Мороз) |
В змістовому компоненті фольклорних загадок відбито світогляд стародавніх українців, і перш за все найбільш узагальнене уявлення людини про навколишній світ, своє місце в ньому, своє ставлення до цього світу.
Однією з суттєвих характеристик світогляду є світорозуміння, тобто сприймання, осмислення, пояснення та тлумачення світу людиною. Степан Килимник писав: "Диву дивуєшся ... тому людському бажанню пізнати світ, як він виник, як створився; і який початок світу; і ті щирі намагання пізнати космічні закони вічності, - велетенське значення життєдайного Сонця, зірок, місяця, вітру, дощу, вогню ..." [6].
Уявлення стародавніх українців про картину світу були міфологічними з відповідним поясненням таких його ознак, як походження та побудова, сенс різноманітних природних явищ, що відбуваються вприроді, їх вплив на людину. Результати пізнання світу прадавньою людиною певною мірою зберігаються в фольклорі, зокрема в загадках.
У передхристиянський період люди уявляли, що першим проявом Світу було світло, яке виникло з вселенського Хаосу, з темряви. "Як вірили наші предки, Бог, що є творцем, випромінює свій життєвий дух на всі явища. Від нього походить світло, якому ... поклонялись предки" [7].
Наймогутнішою силою природи є сонце, воно пов'язується з міфологічними уявленнями про Світло, саме йому призначено безліч фольклорних загадок.
Пояснення про світоглядне ставлення дрвніх українців до сонця дає Степан Килимник, аналізуючи світоглядовомітологічні (за термінологією С.Килимника) колядки. Він зазначає, що сонце шанують, запрошують, звертаються до нього я" до найдорожчого гостя: пращури вірять, що воно "звеселить усю землю" і "маленьких діток" ... Під маленькими дітьми треба розуміти і маленьких дітей, і все те в природі, що починає народжуватися, що з'являється на світ.
В загадках ці світоглядні уявлення про сонце мають такий вигляд:
| За лісом, за пралісом, Золота паляничка печеться. Морем, морем, Золота тарілка плаває. Високо стоїть, Одне око має, Всюди заглядає. Без дров, без огня, А світить і гріє щодня. Всі його люблять, Всі його чекають, А хто подивиться – Кожен скривиться. Добре, гарне, На всіх дивиться, А на себе Дивиться не дозволяє. |
З уявленням про Світло також пов'язані поняття вогню, місяця, зірок, блискавки. В фольклорних загадках як пам'яті поколінь певною мірою зберігаються результати пізнання цих явищ прадавньою людиною.
Вогонь, за давніми уявленнями, - це чоловіче начало життя. Поклоняючись Сонцю та вогню, предки українців бачили в них матеріалізоване, живе втілення Бога-світла.
Вогонь представлено в загадках як батька, як шанованого гостя:
| Доки батько народився, Син по світу находився. (Вогонь та дим)Червоний гість (Вогонь) |
Іншою могутньою силою природи є світел Місяць. Сонце та Місяць відрізняються одне від одного зовнішніми ознаками, часом своєї дії:
| Золотий пішов, А срібний прийшов.Що то за очі: Одне світить удень, А друге опівночі?Золоте сховалося, А срібне показалося. |
Разом з сонцем відходить день, настає ніч:
| Чорна корова Весь світ поборола. Або:Махнула птиця крилом - Закрила півсвіту чорним рядном. |
Настає ніч, з'являється на небі місяць:
| Чорна корова, Золоте теля. (Ніч і місяць) |
Спостерігаючи за зміною дня і ночі, прадавні українці бачили, що сонце і місяць мають різне значення для всієї природи, для людей. На думку С.Килимника "наші пращури знали іще тоді, що місяць не дорівнює сонцеві, і що це другорядна сила, але вона людині потрібна, бо дає світло вночі, обнадіює людину серед темряви” [6].
Первісні люди боялися ночі, і це цілком природно - уночі на людину, її майно, головне худобу, на її життя чикає всяка небезпека: і злі люди, і звір, і всяка інша "лиха сила". Але при місячному світлі все таки спокійніше, бо навколо видно, і людина в разі небезпеки може боронити себе і своє майно. Таким чином, місяць був опікуном "подорожніх" на зразок старогрецького бога доріг Гермеса.
На подорожуючих "гостей" ( так звали вдавнину купців) серед темної ночі нападала всяка "лиха сила", вбивала й грабувала. Тож природно, що справді "зрадується гість у дорозі", побачивши у небі ясен місяць".
Місяць вшановано в різноманітних загадках:
| Вдень блідніє, Вночі світить та не гріє. Без рук, без ніг, А тільки з рогами, Та ходить під небесами. |
У загадках відбито уявлення українців не тільки про сонце та місяць, але й про їхні промені:
| Зайде в дім - не виженеш, Прийде час - сам вийде. Іде лісом - не шелестить, Іде водою - не плюскотить. Іде лісом - не тріщить, Іде водою - не хлющить, Іде до хати - на нього пси не гавкають. |
Місяць не буває самотнім на небі:
| Поле не міряне, Вівці не лічені, Пастух рогатий. (Небо, зорі, місяць) |
Зорям у фольклорних загадках також приділяється багато уваги - з прадавнього часу люди їх бачили, тому поняття "зорі" та "небо" в загадках часто з'єднані:
| Розстелений кожушок, На нім посіяний горошок. (Небо і зорі)Якого поля не можна зорати, (Зоряне небо)Торох, торох, (Зорі, небо) |
Міфологічному образу Зорі притаманні деякі людські якості (невідоме давня людина пояснювала через близьке й зрозуміле), та певні магічні риси та дії - вважалося, що Зоря зумовлює випадання роси, рух світил на нічному небі. Ці риси міфологічного образу Зорі зберігаються в українських загадках:
| Ішла пані вночі, Погубила ключі, місяць бачив - не сказав, Сонце встало - позбирало. (Зоря, роса)Їхала пані до вінця –Загубила гребінця. (Зоря) |
У фольклорі значне поширення мають загадки про воду в різних її фізичних станах - про дощ, росу, сніг тощо:
| Коли нема - чекають, Коли прийду - тікають. (Дощ) Живе - лежить, (Сніг)Срібний кинджал (Бурулька)Взимку горою, А літом водою. (Сніг)Сидить дід за подушками (Град)Старий дід мости мостив, (Мороз, весна)Стукотить, гуркотить, (Грім) | Текло, текло, Та й лягло під скло. (Вода і лід)Скатертина біла (Сніг)Сивий віл (Туман)Два брати рідні: (Блискавка і грім)Реве віл на сто гір, (Грім)Руками махнув, (Вітер)Прийшов хтось, узяв щось, (Вітер) |
Фольклорні загадки, зберігаючи традиційні світоглядні компоненти як результат багатовікового досвіду українського народу, є цінним надбанням нації. Їх застосування в родинному вихованні дітей та в шкільному навчання сприяє відродженню національної самобутності українського народу.
Григорій Ващенко писав: "Ролю традицій в розвитку людства можна порівняти з ролею пам'яти в розвитку окремої людини. Основна функція пам'яти полягає в збереженні набутого досвіду. Отже, ця функція консервативна.
А проте, коли б людина не володіла пам'яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки не рухалась би вперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосовуватись до умов життя і боротися за своє існування. Таке ж саме значення традицій в розвитку людства і окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати й удосконалювати те, що здобули предки. Особливо ж велику ролю відіграють традиції в збереженні нації. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують, передусім, традиції. Завдяки їм зберігається і розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчости, світогляд, народні ідеали, - все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від Інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національности."[8]