Уроки народознавства мають тісно поєднуватись з позашкільною роботою. Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а, перейнявши давні традиції, звичаї, обрядову поезію, воскресити їх у повсякденному житті, побуті.
Уроки народознавства - це не визначені 45 хв. щотижня, це саме життя, те, що має наповнювати душі, почуття наших дітей. Тоді тільки можна буде говорити про відродження української нації.
Є ще один, на нашу думку, надзвичайно цікавий момент щодо проведення уроків народознавства. Це дитяче світосприймання, Воно надзвичайно образне, одухотворене, навіть міфологічне. Така специфіка дитячої свідомості. Живу природу, навколишні предмети вони часто також уявляють у вигляді живих істот, дуже подібних до тих, які витворила фантазія народу і образи котрих збереглися у фольклорі. На запитання, наприклад “Як ви уявляєте весну?”,- всі діти відповідають однаково: це гарна дівчина з косою, у вінку і стрічках, у вишитій сорочці і т. п. Цей образ генетичне закладений у дитячій свідомості. Тому діти молодшого і середнього шкільного віку глибше сприймають міфологію, казки, легенди, а також календарно-обрядову поезію. З такими темами й доцільно ознайомлювати п'ятикласників.
Водночас уроки народознавства бажано поєднувати з ілюструванням вивченого матеріалу. Діти залюбки змальовують яскраві образи легенд, пісень, казок, відбиваючи свої уявлення в них. Це може бути і їхнім домашнім завданням.
І остання порада, яка стосується збирання фольклору свого села. Учні можуть прослухати, запам'ятати пісню чи казку, відтворити їх. Для цього в них є всі можливості. Зробити ж певні записи, навіть пісень (не говорячи вже про прозу), їм ще важко. Тому пропонувати дітям письмові завдання, мабуть, не варто, а от усне передавання традицій у такому віці надзвичайно важливе, і це якраз треба практикувати. З цих самих міркувань ми не спрямовуємо вчителів на проведення спеціальної експедиційної роботи, але вони можуть спостерігати за роботою старших, бути присутніми під час розшифрування фольклорних записів, їх упорядкування, виконувати посильну роботу, збирати експонати для етнографічного музею.
Нижче наведемо як приклад кілька уроків.
3.1. Тема. “Рід, родина, рідне”
Мета:Дати дітям визначення понять рідна земля, рідна мова, рідна пісня, рідне село (місто).
Обладнання:рушники, інші символи України, композиції з квітів, колосків і калини, малюнкихудожників - картини рідної природи і т. ін.
Хід уроку
- Діти, сьогодні ми з вами поведемо мову про нашу рідну землю. Давайте вдумаємось з вами у саме слово рідний. Що воно означає? - Близький, дорогий?
- Так. А від якого слова воно утворилося? - Від слова рід.
- Рід! Вдумаємось у це слово! Слово рідний - пов'язано з родом, з народженням.
Рідний тобі - це не лише близький, дорогий тобі, а ще й одного роду. А скажіть, хто для нас є ріднею?- Рідна мама, рідний батько, - Рідний брат. - Рідна бабуня...
- Так, ми кажемо “Мої рідні”, коли говоримо про сім'ю. У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять, жаліють, тому що ми теж для них - рідні. І ми їх також найбільше любимо, ми без них не уявляємо свого життя.
А тепер скажіть мені, чи можемо ми назвати рідними якусь хату, вулицю, якесь село чи місто? - Можемо!
- А от яку хату ми назвемо рідною? - Ту, в якій ми народилися.
- Правильно! Рідна хата, рідна домівка - кожен з вас її має. Вона найкраща, найтепліша; як би важко нам не було чи сумно, чи хто скривдить, але прийдеш додому - і відразу стане затишно. Правду люди кажуть: “У гостях добре, а вдома найліпше”. А яку ж вулицю, село (місто) ми назвемо рідними?
- Ті, де ми народились, зробили перші кроки, де були перші радощі і сльози, перші друзі і перша вчителька.
- От бачите, які ми з вами багаті! Маємо рідних: найрідніших людей, рідну хату, рідну вулицю. рідне село. Все це і є наша з вами рідна земля - земля, на якій ми народились. Вона для нас найсвятіша, найкраща. Ось послухайте, будь ласка, вірш, який написав наш поет Дмитро Павличко:
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
- Всі народи бачиш ти з висот,
всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі?
- А тепер подумаємо, що б сонечко відповіло поетові? (Діти відповідають.) Саме так відказало і сонечко. Послухайте:
Сонце усміхнулося здаля: - Правда, все я бачу з висоти. Всі народи рівні. А земля Там найкраща, де вродився ти!
(Д. Павличко. Де найкраще місце на землі)
Але ця земля нам, діти, рідна ще й тому, що тут народилися наші батьки, бабусі і дідусі, тобто в цій землі - коріння нашого роду.
А що ж ми знаємо про що святу землю? Якою вона була в минулому, чим славилась? Про це нам розповість шановний наш гість... (Розповідь)
А чим ви прикрасите цю землю, коли виростете, якими справами? (Діти розповідають)
Є і ще, діти, велике багатство у кожного з нас. Ми його можемо не помічати, але без нього не можемо жити. Це - рідна мова. Ви ніколи над цим не замислювались? Чому українську мову ми називаємо рідною?
Ось послухайте, що я вам скажу. (Учитель каже кілька фраз іноземною мовою) Зрозуміли мене? - Ні.
- А чому? Тому що я говорила чужою мовою. А тепер:
Котик ранком уставав,
Хвостом хату замітав,
А як хатку вимів,
То хвостика вимив.
Доки хвіст його сушивсь.
Без обіду кіт лишивсь.
- Усе вам зрозуміло? - А чому?
- Тому що я говорила рідною мовою. Отже, рідна мова - та, якою ми думаємо, -і яку чули змалку, якою говорять наші батьки, якою і ми сказали перше слово. Ця мова зрозуміла і рідна всім українцям так само, як польська - полякам, чеська - чехам. Бо кожен народ має свою рідну мову, і так само, як мама, мова в нас одна. Її не можна ні вибрати, ні купити, бо вона дається нам разом з народженням на все життя. І ще, діти,її, як і маму, не можна ніколи зрадити, проміняти на чужу. А ще, діти, наша рідна земля багата і славна своїми піснями; кожен народ, крім мови, має свою рідну пісню. А чи є у нас рідна пісня? Що це за пісня?
- Та, яку співали мама, бабуся. Та, з якою ми ростемо.
- Давайте ж заспіваємо таку пісню. (Діти співають пісню про рідний край.)
Ця пісня, діти, як і ви, народилась в Україні, бо кожна пісня, так само, як і людина, має свою батьківщину. А ще - вона має свого творця. Хто ж він. цей творець?
- Це наш рідний народ.
- Народ, який створив і мову, і пісню, і казку, і дивовижні рушники, і все, що зараз у вас перед очима. А ви спитаєте: хто ж це такий прекрасний і мудрий, чиє ім'я народ?
Давайте знову вдумаємось у це слово. Кожен про себе тихенько скажіть народ. Що воно вам нагадує, які ще слова?
- Народжуватися.
- Родина, родичі.
- Рід, рідний.
- Отже, бачите, слова народ, рід - близькі. Народ - це люди, багато-багато людей. Вони розмовляють одною мовою, співають одні пісні, живуть на одній землі. Це ніби великий могутній рід.
Але подумайте над таким. Ось ви сидите в класі. Ви також говорите однією мовою, співаєте одні пісні, любите однакові ігри. Але чи можете всі назвати себе народом?
- Ні! - Чому?
- Тому що нас дуже мало.
- Справді, вас мало, і ви маленькі. Але кожен з вас - маленька частинка великого українського народу.
А чи можемо ми жити без свого рідного народу?
- Ні.
- Так! Адже і маленька краплина відразу висихає, а коли їх багато, коли вони разом - тоді вони могутні, як море.
- А як ви думаєте, ви, такі маленькі, потрібні своєму народові?
- Звичайно. Бо якби не було окремих краплинок, не було б і дощу. І кожна дощова краплина потрібна землі, щоб напоїти її. Отже. кожний з нас потрібний своєму народові, своїй рідній землі. Ми - їхнє майбутнє.
- А тепер, діти, я скажу вам найголовніше. Рідна земля, рідна мова. рідний народ - це найсвятіше, що є в кожного з нас. Людина, яка відцуралася своєї землі, мови, народу, - сирота; вона не знаходить собі місця у цілому світі. Це людина без роду, без батьківщини. То ж ростіть добрими, вмійте любити і берегти своє, найрідніше.
(Звучить пісня П.Пашкевича на слова В.Симоненка “Синові”)
3.2 Тема. Колядки - найдавніші українські пісні
Мета:Поглибити знання учнів про походження і символіку обряду колядування,
Обладнання: атрибутика колядників - зірка, місяць, маски ряжених, печиво.
Хід уроку
Учитель
Сьогодні ми будемо говорити про колядки як найдавніший вид української поезії, тому що вони розповідають нам про світогляд наших далеких предків.
Наші пращури поділили світ на чотири сторони схід, захід, південь, північ. Так само поділили добу - ранок, день, вечір, ніч; рік - зима, весна, літо, осінь - усе за рухом сонця.
А тепер подивіться на це коло. Це річний рух Землі навколо Сонця. Отже, коли весняне сонце - природа відроджується; влітку ж, коли сонячна сила найбільша, природа розквітає найбуйніше. А 7 липня ми святкуємо Купала - свято літнього сонцестояння, коли день найбільший. Після цього день скорочується, природа мало-помалу завмирає. Зима - смерть природи. Чому це відбувається, людина не могла пояснити У світі, уявляла вона, відбувається боротьба добрих і злих сил, світлих і темних. З настанням зими починають перемагати ворожі сили, скорочують день. крадуть у сонця силу. І нарешті, 25 грудня, коли день найкоротший, ніч найдовша, вважалося, що природа вмерла і сонце також. Його з'їдає злий Корочун - темне праслов'янське божество. Отже, в природі було два переломних моменти: день літнього і день зимового сонцестояння. Людина вірила, що своїми магічними діями вона зможе допомогти природі, сонцеві в їх змаганні з темними силами. Всеслов'янська богиня неба - Коляда (коло - сонце) - народжувала нове сонце в дніпрових водах - маленького божича. Цьому новонародженому треба було всіляко допомагати. І люди виконували різні магічні дії. Насамперед вони проганяли злого Корочуна, який намагався вкрасти нове сонце. “Утікай, утікай, Корочун!” - кричали древні слов'яни.