Педагогіка і психологія вищої школи (стр. 1 из 17)

І.Є. Семенча

ПОСІБНИК

ДО КУРСУ

“ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ”

2004

3

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет

І.Є. Семенча

ПОСІБНИК

ДО КУРСУ

“ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ”

Ухвалено вченою радою університету як навчальний посібник

Дніпропетровськ РВВ ДНУ 2004

3

4

ББК

С

УДК

Рецензенти: д-р екон. наук, проф. Л.М. Зайцева канд. іст. наук, доц. С.В. Глазунов

С Семенча І.Є.

Посібник до курсу „Педагогіка і психологія вищої школи”: Навч. посіб. – Д.: РВВ ДНУ, 2004. – 72 с.

Подані основні теоретичні відомості до курсу “Педагогіка і психологія вищої школи”, рекомендації щодо підготовки, проведення та аналізу навчальних занять найбільш поширених форм для вивчення економічного та управлінського курсу дисциплін (лекційне заняття, практична робота, семінарське заняття). Уміщений короткий словник термінів та основних понять курсу.

Призначений для студентів-магістрів, аспірантів ДНУ, а також може бути використаний викладачами вищих навчальних закладів економічних та управлінських дисциплін.

© Семенча І.Є., 2004

4

ЗМІСТ

Теоретична частина

Тема 1

Поняття про педагогіку і психологію в системі вищої освіти …. 4

Тема 2

Загальноорганізаційна структура педагогічних завдань вищої

школи ………………………………………………………………. 9

Тема 3

Процес викладання в системі вищої школи ……………………... 17

Тема 4

Своєрідність процесу вчення у вузі …………………………….... 28

Тема 5

Зміст і організація процесу навчання у вузі ……………………... 42

Методична частина

Методичні вказівки щодо проведення основних форм навчальних

занять у вищій школі ...................................................................................... 56

Методика планування викладання економічних або управлінських дисциплін у вищому навчальному закладі …….…........................... 56

Методика підготовки, проведення та аналізу лекції у вищій школі .................................................................................................... 60

Методика підготовки, проведення та аналізу практичної роботи у вищій школі з економічного або управлінського напрямів

підготовки ………………………………………………………….... 64

Методика підготовки, проведення та аналізу семінарського заняття у вищій школі з економічного або управлінського

напрямів підготовки ………………………………………………. 65

Короткий словник термінів та основних понять ………………………. 66

3

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Тема 1

ПОНЯТТЯ ПРО ПЕДАГОГІКУ І ПСИХОЛОГІЮ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

1. Предмет, об'єкт і основні категорії педагогіки.

2. Умови розвитку педагогіки вищої школи на сучасному етапі.

3. Предмет, завдання та основні методи досліджень психології у вищій школі (ВШ).

Список рекомендованої літератури Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К.: Б.в., 1997. – 80 с.

Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. – М.: Педагогика, 1990. – 164 с.

Иванов В., Гурье Л., Зерминов А. Педагогическая деятельность: проблемы, сложности // Высшее образование в России. – 1997. – №4. – С.44-49. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2 кн.– М.: Владос, 1999. – Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. – 574 с.

Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие для слушателей ф-тов и ин-тов повышения квалификации преподавателей вузов и аспирантов. – М.: Аспектпресс, 1995. – 271с.

Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник – К.: Академія, 2001. – 528 с.

Педагогічне знання – одне з найдавніших. Воно зародилося разом із людським суспільством, коли з'явилася потреба передавати новим поколінням із працею здобутий досвід виживання.

Педагогіка (грец. paidagogike) буквально перекладається як дітоводіння.

Педагогом (буквально дітоводієм) називався дядько-негр, що супроводжував сина свого пана, охороняв його і ніс за ним його навчальні приладдя.

Педагогіка протягом декількох сторіч розвивалася як наука про виховні відносини, що виникають у процесі взаємозв'язку виховання, освіти й навчання, спрямованих на розвиток людини (табл.1).

4

Предмет педагогіки – виховні відносини, що забезпечують розвиток людини.

Основні категорії педагогіки: розвиток, виховання, освіта, навчання та виховні відносини (див. табл. 2).

Категорія означає судження, визначення. До категорій належать найбільш ємні та загальні поняття, що відображають сутність науки, її сталі й типові властивості. У науці вони пронизують усе наукове знання і як би зв'язують його в цілісну систему.

Таблиця 1 Етапи становлення педагогіки як науки

Суспільно-економічна формація	Форми існування педагогічного знання
Первісне суспільство	Життєві норми (вірування, правила, вимоги)
Первіснообщинне	Традиції, легенди, звичаї
Рабовласницьке	Педагогічні знання в складі філософії (школи)
Феодалізм: - розквіт;	Педагогічні знання в складі теології (людина уподібнюється богу)
- епоха Відродження	Я.А. Каменський «Велика дидактика» (1623)
Капіталізм	Педагогіка як наука

Таблиця 2

Категорії педагогіки

Розвиток
Виховання	Самовиховання
Освіта	Самоосвіта
Навчання	Самонавчання
Виховні відносини

Розвивати природою дані можливості й повніше реалізовувати їх – ціль, заради якої сторіччями створювалась спочатку народна, а потім і наукова педагогіка.

Якщо анатомія, фізіологія, психологія, соціологія визначають механізми, можливості й межі людського розвитку, то педагогіка відповідає на питання: яким чином, за допомогою чого та в яких умовах це здійснюється.

От чому така міжнаукова категорія, як розвиток, входить до складу педагогіки. Через неї всі ці науки зв'язуються в єдине людинознавство.

Розвиток – складний і надзвичайно рухливий процес, що відбувається як послідовна зміна стадій розвитку:

– дитинство;

5

– отроцтво;

– юність;

– зрілість;

– дорослість; – старість.

Цей процес характеризується такими темпами:

– прискореним (обдарованість);

– нормальним;

– уповільненим (запізнення розвитку).

Розвиток описується рівнями, тобто за ступенями досягнення та реалізації природних можливостей людини.

Виховання – це вже історично сформована педагогічна категорія. За її допомогою наука та практика пояснюють, яким чином зовнішнє середовище впливає на розвиток людини.

Немовляті батьки передають досвід вертикального ходіння, мовного спілкування, молодшому школяру – досвід математичних перетворень, письмового спілкування, а підліткам і юнакам – досвід різноманітної діяльності та ін. Усе життя людина засвоює чийсь досвід і лише на його основі створює свій. Тільки ставши спадкоємцем минулого, вона стає повноцінним членом свого суспільства. У цьому змісті виховання є культурно-формуючий процес.

Може здатися, що виховання стосовно розвитку посідає другорядне місце, насправді ці відносини складніші. У процесі виховання людина розвивається, і рівень цього розвитку потім впливає на виховання. Протягом усього життя людини здобуті явища взаємно доповнюють одне одного.

Категорію виховання застосовують дуже широко. Передавати досвід, отже, виховувати можна через засоби масової інформації, музеї, через мистецтво, за допомогою релігії, у системі керування через політику, ідеологію, безпосередньо в сім'ї, на виробництві через виробничі відносини й особливо через освіту.

Освіта – це спеціально організована в суспільстві система необхідних для людини умов.

Спеціально організована освітня система – це всі види й типи освітянських установ. У ній здійснюється передача та прийом досвіду поколінь відповідно своїм цілям, програмам, структурам і за допомогою спеціально підготовлених педагогів.

Освіта в буквальному значенні означає створення образу, якусь завершеність виховання відповідно до визначеного вікового рівня.

Тому освіту нерідко трактують як результат засвоєння людиною досвіду поколінь у вигляді системи знань, навичок, умінь і відносин. Тоді говорять про високоосвічену людину.

Під освіченістю розуміють якість особистості, що розвивається і засвоїла досвід, за допомогою якого вона стає спроможною орієнтуватися в середовищі, пристосовуватися до нього, охороняти й збагачувати його, одержувати про нього нові знання і за допомогою цього безупинно вдосконалювати себе, тобто знову ж підвищувати свою освіченість.

6

Виховання, поєднуючись з освітою, що дає людині знання своїх психічних механізмів, робить її об'єктом, який самовиховується, і тим звільняє від необхідності зовнішнього виховання.