Педагогіка і психологія вищої школи (стр. 4 из 17)
| – наукове знання подає у вигляді розповіді, сюжетно вибудовує науковий матеріал таким чином, щоб привернути увагу слухачів; – діє «на людях», мобілізуючи увагу слухачів; – реконструює свою розповідь відповідно до реакції студентів на свій виклад; | Письменник – впливає на інших за допомогою слова; – створює свій твір, активно не втручаючись у те, як його будуть читати |
| – працює на основі визначеного матеріалу (навчальний план, програма, підручники і т.д.); – потрібні гарна дикція, володіння голосом, виразність, емоційність мови; – успіх залежить від того, як будуть побудовані взаємини між ним і студентами; – важко передбачати реакцію студентів; – постійно контролює засвоєння | Артист – глядачі самі вибирають театр, п'єсу, акторів; – заздалегідь відомо, якою буде реакція партнера, а глядачі, як правило, не втручаються в розвиток сценічної дії; – не контролює засвоєння глядачами того, що звучало зі сцени |
Процес педагогічної діяльності визначається як вирішення незліченного ряду педагогічних завдань.
Про педагогічне завдання говорять кожен раз тоді, коли потрібно перевести учнів з одного стану в інший: залучити їх до визначеного знання, сформувати вміння, навички (не знав – довідався, не вмів – навчився, не розумів – зрозумів) або навіть переробити одну систему знань в іншу (рис. 10).
Рис. 10. Структурна схема будь-якого педагогічного завдання
Педагогічне завдання виникає тоді, коли можливе не одне вирішення та потрібне застосування кращого засобу досягнення бажаного результату.
При переході зі стану А в стан В часто існують визначені засоби, застосування яких необхідне, тому що вони визначені планом роботи педагогічної системи або тими, з чиїм авторитетом педагог повинен рахуватися. Наприклад, студентська група повинна брати участь у колективному заході, передбаченому планом факультету або вузу.
Засоби, що повинні бути обов'язково застосовані при вирішенні педагогічного завдання, називаються обмеженнями.
Усі педагогічні завдання можна розділити на 2 класи: клас по вихованню та клас по перевихованню (табл. 4).
Таблиця 4 Характеристика класів педагогічних завдань
| Класи педагогічних завдань | |
| По вихованню | По перевихованню |
| Рішення спрямовано на запобігання утворенню неправильної системи знань, навичок і вмінь, відносин, негативних стереотипів діяльності й поведінки Приклади: – виховання опору поганим впливам; – виховання активності й самостійності | Рішення спрямовано на викорінювання вже утворених негативних стереотипів діяльності й поведінки Приклади: – студент відстав і погано вчиться; студент зв'язався з поганою компанією, потрапив у залежність від неї, у колективі про це не говорить |
Рішення завдань по перевихованню дуже складні.
Крім цього, часто педагоги власне педагогічні завдання підмінюють функціональними або проміжними завданнями і всю свою увагу зосереджують на них (провести заняття чи виховний захід, застосувати до студента захід впливу).
Розходження між власне педагогічними завданнями і функціональними полягає в тому, що педагогічне завдання припускає саме перехід з одного стану студента в інший, а також одержання результату у вигляді психічного новоутворення в його особистості або діяльності.
Психологічна структура діяльності педагога вищої школи
Психологічна структура діяльності – це взаємозв'язок, система і послідовність дій педагога, спрямовані на досягнення поставлених цілей через рішення педагогічних завдань.
У процесі педагогічної діяльності викладач вищої школи стає учасником цілого комплексу взаємодій на різних рівнях у системі вищої освіти. Усю систему можна охарактеризувати на декількох рівнях (див. рис. 11).
Порушення у взаємодії всієї системи часом викликаються трьома головними обставинами:
1) педагог не володіє змістом або засобами педагогічного впливу;
Рис. 11. Яруси взаємодії викладача в системі вищої освіти
2) його мета не співвідноситься з цілями системи;
3) керівники, забуваючи про творчий характер педагогічної діяльності, прагнуть керувати системою за допомогою дрібних або жорстких розпоряджень, що не залишає можливості для педагогічної творчості.
Структура діяльності викладача ВШ розподіляється на такі окремі взаємопов’язані частини: функції, завдання, мотиви, засоби (див. рис. 6).
Функції
– навчальна: передає знання, викликає дії, що ведуть до засвоєння навчального матеріалу;
– виховна: виховує розумові, моральні, вольові, естетичні й інші якості;
– дослідницька: проводить наукові дослідження, що збагачують відповідні до характеру та змісту навчальної діяльності напрями науки новими висновками;
– організаційна: організує самостійну роботу та заняття студентів, підтримує дисципліну й порядок, контролює їх роботу, призначає консультації і т.д.
Завдання
– досягнення високої успішності студентів;
– підготовка їх до самостійної професійної праці;
– формування в них необхідних знань, розумових, навчальних і особистісних якостей.
Мотиви
– інтерес до роботи;
– розуміння обов'язків;
– почуття відповідальності за якість підготовки фахівців;
– бажання надати студентам допомогу в оволодінні певним обсягом матеріалу; – сформувати в студентів допитливість та інші особистісні якості.
Засоби
Засоби – це операції та прийоми, за допомогою яких досягаються завдання.
Вони забезпечують процес передачі знань, навичок та вмінь і формування особистісних якостей у студентів (докладніше див. тему 5).
Структура діяльності викладача ВШ має свої компоненти. Конструктивний:
1) добір і композиція змісту інформації;
2) проектування діяльності студентів, у якій може бути засвоєна інформація;
3) проектування власної діяльності й поведінки.
Організаторський (тому що виховна діяльність – це динамічний процес і передбачати всі ситуації в ньому неможливо): 1) формування інформації у процесі повідомлення;
2) розмаїтість і організація видів діяльності студентів, щоб результати відповідали цілям системи;
3) регуляція власної поведінки в процесі безпосередньої взаємодії.
Комунікативний:
1) установлення правильних взаємин зі студентами (на основі визнання морального, інтелектуального або іншого лідерства);
2) правильні взаємини з керівниками даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість);
3) організація своєї діяльності як представника держави.
Гностичний (служить своєрідним стрижнем для інших компонентів):
1) вивчення змісту й засобів впливу на інших;
2) вивчення вікових та індивідуально-типологічних особливостей суб’єктів та об’єктів педагогічної діяльності;
3) вивчення особливостей процесу та результатів власної діяльності, її достоїнств
і недоліків.
Діяльність викладача ВШ як і будь-яка діяльність може бути розглянута поетапно:
1. З'ясування мети, визначення навчальної, виховної, наукової та інших завдань.
2. Розробка плану досягнення мети.
3. Підготовка до дій.
4. Практичне здійснення професійного плану.
5. Аналіз і оцінка зробленого.
6. Удосконалювання дій на основі отриманого досвіду.
Вимоги до професійних якостей викладачів вузу:
1. Наявність професійної спрямованості.
2. Мовна культура: вміння та навички за допомогою мови керувати увагою учнів, забезпечувати адекватний предмету й цілям мовний емоційний контакт зі студентами.
3. Уміння прогнозувати майбутній розвиток студентів.
4. Уміння розвивати мислення студентів, їх творчі здібності.
5. Володіння своїми почуттями (їх зовнішнім вираженням); уміння зацікавити учнів своїм прагненням до активної діяльності, створювати в аудиторії позитивну емоційну обстановку.
6. Уміння систематично працювати над науковою темою, захоплювати студентів власним прикладом.
7. Уміння вести індивідуальну роботу зі студентами.
8. Володіння НОП і вміння навчати їй студентів.
Поняття про педагогічну майстерність
Педагогічне вміння – це набута людиною здатність на основі знань і навичок виконувати визначені види діяльності в умовах, що змінюються.
При цьому вміння можуть відрізнятися ступенем узагальненості й можливістю переносу на більш-менш широке коло завдань.
Г.О. Засобіна виділяє такі рівні сформованості вмінь:
1. Первісне вміння:
викладач знає зміст дисципліни й при необхідності може відтворити більш-менш чітко запропоновану йому визначену послідовність при незначній допомозі більш досвідченого наставника.