Педагогіка і психологія вищої школи (стр. 3 из 17)
Аристотель поділяв знання на 2 види: достовірні (практичні) та ймовірні (знання розмірковувань), що об'єднуються через промову.
Основний напрямок теорії навчання дав Я.А. Коменський у роботі «Велика дидактика», де сформулював початкові положення й принципи навчання.
Навчання – це спеціально організована діяльність, яка є процес оволодіння закономірностями навколишньої дійсності, що приводить до прискорення темпів індивідуального розвитку.
На початку нашого сторіччя в поняття навчання стали включати два компоненти: викладання й учіння
Викладання – процес організації й управління пізнавальною діяльністю об΄єкта навчання. Учіння – навчальна діяльність об΄єкта навчання.
Уперше для позначення мистецтва навчання Вольфгангом Ратке (1571-1635) був застосований термін «дидактика» (від грец. “didaktikos” – повчаючий; “didasko” – вивчаючий).
Основне завдання дидактики – чому вчити та як вчити.
Дидактика як наука вивчає закономірності, що діють у сфері її предмета, аналізує залежності, які обумовлюють хід і результати процесу навчання, визначає методи, організаційні форми й засоби, що забезпечують здійснення запланованих цілей і завдань (рис. 4).
Дві головні функції дидактики
теоретична практична
Рис.4. Функції дидактики
Предметом дослідження дидактики є процес викладання й учіння разом із фактами, що його породжують, умовами, у яких він відбувається, а також результатами, до яких він приводить (Ч. Куписевич).
Необхідно відзначити, що навчальна діяльність є категорія, яка охоплює значно ширшу предметну сферу, ніж безпосередньо викладання й навчання, а їх взаємодію.
12
Навчальна діяльність уміщує:
діяльність по проектуванню змісту, методів і організаційних форм 
навчання; розробку оптимальних цілей навчання; визначення критеріїв ефективності навчання; пошук засобів реалізації функцій навчання.Ознаки навчання:
1) двосторонній характер;
2) спільна діяльність;
3) керівництво з боку суб'єкта навчання;
4) спеціальна планомірна організація та керування;
5) цілісність і єдність;
6) відповідність закономірностям вікового розвитку об'єкта навчання;
7) динамічність;
8) цілеспрямування та доцільність;
9) перманентність (безупинний процес, що вказує на єдність усіх щаблів навчання і спадкоємність);
10) продуктивність (інтенсивність, кількість і якість виробленого продукту, його собівартість і рентабельність);
11) здійсненність – наявність: а) мотивів;
б) інформації;
в) часу;
г) можливостей.
12) комплексність.
Вибір правильного рішення (Рі) в навчанні описується формулою
d l Pi ni igii ,де di – метод навчання; li – цілі навчання;
ni – показник умов середовища, у якому ведеться навчання; gi – показник стану студента.
Загальний зміст навчального процесу поданий на рис. 5. З цієї структури випливає структура самого педагогічного процесу (рис. 6).
Мета – категорія філософська.
Визначень поняття “мета” багато: 1) ідеальне передбачення результату діяльності; 2) відбиток у свідомості людини майбутніх подій; 3) початковий і кінцевий щабель керування в людському товаристві.
13
 |
Рис. 5. Загальний зміст навчального процесу
Структура педагогічного процесу
| МЕТА НАВЧАННЯ  ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ЗМІСТ НАВЧАННЯ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
Рис. 6. Схема структури педагогічного процесу
Стосовно освітніх цілей педагогічна теорія пропонує таку структуру
(рис. 7).
цільовий ОБ'ЄКТ цільовий ПРЕДМЕТ цільова ДІЯ
| − людина в різних рольових позиціях, на які передбачається вплив | − та сторона особистості об'єкта, що повинна бути перетворена в даному педагогічному процесі | − конкретна дія, що спрямовує суб'єкт на розвиток цільового предмета |
Рис. 7. Структура освітніх цілей
Принципи дидактики усвідомлюються і розробляються в педагогічній науці протягом декількох сторіч. Основоположником дидактичних принципів був Я.А. Коменський.
Основні принципи навчання:
1. Принцип науковості.
2. Принцип свідомості та самостійності.
3. Принцип послідовності.
4. Принцип наступності.
5. Принцип системності.
6. Принцип наочності (“золоте правило дидактики”).
7. Принцип доступності.
8. Принцип міцності.
9. Принцип зв’язку теорії з практикою.
10. Принцип психічного розвитку особистості в навчанні.
11. Принцип навчання на високому рівні складності.
Зміст навчання, методи, засоби та форми навчального процесу будуть розглянуті в темах 3 та 5 даного посібника.
У процесі навчання створюються продукти різноманітної якості. Для їх визначення, аналізу й виміру розроблені різноманітні критерії.
Загальну характеристику продуктивності прийнято подавати через рівні навчання та рівні пізнавальної активності об’єкта виховання (рис. 8).
Рис. 8. Загальна характеристика можливих результатів процесу навчання
Результатами взаємодії двох навчальних процесів (викладання та вчення) слугують різноманітні продукти діяльності суб΄єкта та об΄єкта виховання (рис. 9).
У процесі навчання об'єктом рухає група мотивів навчання.
Мотиви навчання – це, по-перше, усвідомлення внутрішніх потреб, що стимулюють до активної навчальної діяльності та спрямовані на засвоєння й успішне застосування знань, навичок і умінь, а, по-друге, це внутрішні причини, що стимулюють до навчання.
Групи мотивів у навчанні:
1. Соціальні (суспільно-політичні, професійно-ціннісні).
2. Комунікативні (почуття обов΄язку, за честь колективу).
3. Пізнавальні (інтерес до знань, до процесу їх одержання, прагнення знати більше тощо).
4. Відповідальності (наприклад, перед батьками, сім'єю та ін.).
5. Перспективи.
Тема 3
ПРОЦЕС ВИКЛАДАННЯ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ШКОЛИ
1. Своєрідність діяльності викладача вузу.
2. Завдання педагогічної діяльності викладача вищої школи.
3. Структура діяльності викладача.
4. Вимоги до професійних якостей викладачів вузу.
5. Поняття про педагогічну майстерність.
6. Наукова організація праці (НОП) викладача вищого навчального закладу.
Список рекомендованої літератури
Иванов В., Гурье Л., Зерминов А. Педагогическая деятельность: проблемы, сложности // Высшее образование в России. – 1997. – №4. – С.44-49.
Педагогика высшей школы / Ред. Б.А. Белокевич. – Мн.: Вышэйшая школа, 1976. – 174 с.
Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2 кн.– М.: Владос, 1999. – Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. – 574 с.
Рогинский В.М.Азбука педагогического труда (Пособие для начинающего преподавателя технического вуза). – М.: Высш. шк., 1990. – 112с.
Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие для слушателей ф-тов и ин-тов повышения квалификации преподавателей вузов и аспирантов. – М.: Аспектпресс, 1995. – 271с.
На протязі багатьох сторіч головною функцією педагога середньої і вищої школи була передача наукових знань.
Викладач вузу поставлений у такі умови, коли він зобов'язаний вести дослідницьку роботу, сполучаючи її з педагогічною.
Дослідження З.Ф. Єсаревої і Р.К. Хафізова довели, що взаємодія наукової і педагогічної роботи у викладача вузу характеризується такими типами:
1) сприятливий вплив наукової праці на педагогічну;
2) сприятливий вплив педагогічної роботи на наукову;
3) несприятливий вплив педагогічної роботи на наукову; 4) несприятливий вплив наукової праці на педагогічну.
Така взаємодія істотно підвищує рівень тієї й іншої діяльності лише в тому випадку, коли в основі лежить наукова творчість викладача вузу й інтерес до методологічних проблем науки й мистецтва навчання (табл. 3).
Таблиця 3 Специфіка діяльності викладача вищої школи
| Викладач вузу | Основні суміжні спеціальності |
| – веде наукові дослідження у межах навчальних дисциплін, які викладає; – за допомогою слова й інших засобів педагогічного впливу прилучає до науки інших; | Учений – відкриває наукову істину |
Закінчення табл. 3