До скарбів українського фольклору належать прислів'я і приказки – короткі влучні вислови, в яких виражено повчальний досвід народу.
У народних прислів'ях відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей особистості. Прославляючи працелюбність, використовували таке прислів'я – "Без роботи день роком стає". Щоб дитина була сміливою, а не боягузом, їй казали – "На сміливого собака гавкає, а боягуза кусає". Засуджуючи ледачих, в народі казали – "Тяжко тому жить, хто не хоче робить". Застережуючи дітей від брехні, їм казали – "Правда із дна моря виринає, а неправда потопає"[41, с. 19].
Фольклор на Україні був і залишається могутнім фактором патріотичного виховання. Тема святого почуття любові до батьківщини звучить в усіх жанрах усної народної творчості – від великих епічних творів до коротких і влучних прислів'їв і приказок, загадок. "У світі одна всім потрібна вона", – каже народ про батьківщину в одній із загадок.
"За рідний край і життя віддай!" – закликає народне прислів'я, за допомогою якого діти усвідомлюють свої права і обов'язки по відношенню до Батьківщини. Прислів'я "Чия відвага, того й перемога", вчить поважати себе та рідну землю. Народна педагогіка прищеплює ці чудові риси вже з найменшого віку [38, с. 94-95].
До вічних фольклорних джерел, які дарують радість дорослим і дітям, належить українська народна казка. Це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій народу. За допомогою казок, які вчитель використовує у виховній роботі, дитині прищеплюється ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі, зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки. Так, вивчаючи правила поведінки в гостях, можна інсценізувати казку "Лисичка та журавель", проілюструвати її прислів'ями [13, с. 55], наприклад:
Вміла готувати, та не вміла подавати.
На язиці медок, а на думку льодок.
Словом, як листом, стеле, а ділом, як голками коле.
Бувало й таке, що дитина починала казати неправду, хитрувати, тоді батьки зверталися до українських казок. У казці "Лисичка-сестричка" головна героїня вдається до хитрощів. Скориставшись гостинністю хазяїв хати, де вона ночувала, лисичка їх обдурює. З'їдає свою курочку, а господарям каже, що то мабуть качки її "єдину радість" затоптали. Тому хазяї змушені віддати лисичці качку. Але руда на досягнутому не зупиняється: "за качку – гусочку, за гусочку — ягнятко, а за ягнятко – невістку". В результаті своєї жадібності вона отримує собаку, який її і покарав.
У казці "Сірко" хазяїн виганяє з дому собаку, бо він був дуже старий. У лісі Сірко зустрічає вовка, який допомагає собаці повернутися до дому. А згодом Сірко віддячує своєму помічнику за повернення — запрошує вовка до себе і пригощає його. Таким чином, ця казка виховує доброзичливість: якщо тобі допомогли, той й ти допоможи тій людині, якщо вона потребує допомоги.
Казка "Цап та баран" допомагає дитині бути більш кмітливішою і винахідливішою. В цій казці цап та баран потрапляють до вовків.
Аби їх на з'їли, вони обдурюють вовків ("– А подай лишень, баране, оту вовчу голову! Та не цю, а подай більшу!"). Врешті решт вовки лякаються та й тікають самі.
Український народ належить до найпісенніших народів світу. У скарбниці його культурних надбань чільне місце займає пісня, яка відображає визначні історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національного гноблення, розкриває глибину ліричної душі людини, її здоровий гумор, передає впевненість і надію на краще майбутнє.
Українські народні пісні характеризуються внутрішнім багатством змісту. Відтворюючи життя народу, народна пісенність України відзначається правдивістю та реалістичністю відображення дійсності, людських переживань і почуттів[3, с. 113].
До складу обрядових пісень входять:
- зимові (колядки, щедрівки);
- весняні (веснянки, гаївки);
- літні (купальські, петрівочні, жниварські) пісні.
Веснянки та гаївки – це найдавніші містерії весняного пробудження, коли вся природа сповнюється новими животворними силами, щебетом пташок, запашним цвітом, радістю життя.
Найбільш відомий весняний хоровод "Кривий танець", який водили біля церкви, на луці або вели через усе село, приєднуючи по дорозі до себе все нових дівчат. При цьому співали:
Ми кривого танцю йдемо.
Кінця йому не знайдемо,
Треба його вести,
Як віночок плести...
"Кривий танець" – це символ пробудження життєвої енергії, цим танком дівчата вітали весну і запрошували її швидше вступати в свої права.
Гаївки дуже щедро ілюструють дохристиянські магічні культи, ворожіння, любовні чарування. В них розкривається життя народу, його ставлення до всіх життєвих ситуацій. У гаївках багато гумору, жартів, особливо в переспівах дівчат та хлопців. Найбільше кпинів діставалося парубоцькій красі, котра в "болоті випрана, на дощі сушена, під лаву шпурнена" [8, с. 12-14].
Веснянки та гаївки виховують у дітей інтерес до культурної спадщини українського народу, любов до української пісні, слова, до живої природи. Все це складає основу морального виховання.
Колядують та щедрують взимку. Увечері перед Різдвом, коли на небі загоралася перша зірка, кожна родина сідала до святої вечері, а веселі гурти колядників із осяйною зіркою чи вертепом у руках вирушали від хати до хати, сповіщаючи радісну новину. Діва Марія породила сина!..
Добрий вечір тобі, пане господарю!
Приспів(після кожного рядка):
Радуйся!
Ой радуйся, земле, –
Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами.
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості:
А що перший празник – Рождество Христове,
А що другий празник — святого Василя,
А що третій празник – святе Водохрещя [27, с. 15].
Між колядників були переодягнуті Пастушки, Ангели, цар Ірод, а також славний і відважний Запорізький Козак. У кожній оселі вони показували виставу про народження Ісуса Христа, про те, як злий цар Ірод хотів звести зі світу маленького Ісуса.
На Щедрий вечір хлопці та дівчата знову ходили від хати до хати, бажаючи господарям щедрого вечора і доброго здоров'я на весь рік. На Різдво вони були колядниками, а на Щедрий вечір – щедрівниками.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала собі щебетати,
Господаря викликати.
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Там овечки покотились,
А баранці народились.
А ягнички-клаповушкі,
Скачуть собі кругом грушки.
А баранці-круторіжки,
Скачуть собі край доріжки [27, с. 11].
Щедрівки – це магічні пісні, за допомогою яких намагалися накликати гарний врожай, добробут, багатство. Вони відбили в собі древні вірування і поклоніння наших предків небесним світилам:
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – то їх діти [8, с. 36].
Отже, традиційні різдвяно-новорічні обряди й колядки та щедрівки, що їх супроводжують, - це справжня духовна скарбниця нашого народу, яку потрібно глибоко пізнавати. Вони покликані розвивати у дітей інтерес та повагу до традицій українського народу, виховувати чуйних та гідних громадян України.
Обрядові пісні виконувались не лише взимку та навесні, а ще й влітку. Серед циклу літніх обрядових пісень найвідомішими є купальські та жнивні.
Купальські пісні виконуються на святі Івана Купала, що зв'язане із прославленням життєдайних сил природи, її найсильніших стихій – сонця (вогню) і води.
На Івана Купала дівчата ворожили. Одним з видів ворожіння було пускання на воду: в який бік попливе – звідти слід чекати судженого. При цьому співали:
Ой пущу віночок
На биструю воду,
На щастя, на долю,
На милого вроду [44, с. 26].
Купальські пісні мало змінилися протягом століть, а томуй сьогодні відлунюють гомоном минувшини наших предків. Вони ніжні, мелодійні, їх навіть можна ототожнити з піснями про кохання. Вони вчать дітей поважати традиції минулого, бути гідними, відповідальними перед своєю Батьківщиною.
Наші предки здавна були хліборобами. Тому. Пора збирання врожаю була найвідповідальнішою у їхньому житті. Для пісень, що виконувались під час жнив, найхарактернішою рисою є прямий зв'язок їх з працею хлібороба. У цих піснях звучить похвала ниві, врожаю, сонцю, господарям, женцям, дарма що доводилось часто важко працювати і збирати хліб на чужому полі. Жнивні пісні оспівували женців, що "золотими серпами "вижали всю ниву і наклали копичок, "скільки на небі зірочок" [44, с. 29].
Всі обрядові пісні виховують у дітей інтерес до культурної спадщини свого народу, любов до української пісні і слова, природи, повагу до традицій та обрядів минулого. Все це складає основу морального виховання молодших школярів.
З перших днів народження дитина ознайомиться з піснею – колисковою. Монотонна колискова пісня своїм простим ритмом заспокоює дитину, що має безсумнівне значення для фізичного розвитку, почуттів, вражень. Це вело до сприйняття людського голосу як сигналу спілкування, до розуміння рідної мови в ранньому віці.
Саме тому в колискових вживаються лагідні, пестливі слова: "котику", "коточку", "кіт-воркіт" та інші.
Коточок, не йди рано в садочок,
Не полохай галочок.
Нехай галки літають,
Руту-м'яту щіпають
Та віночки сплітають –
Та з руточки, та з м'яточки,
З червоного маку.
Та дитині на головку.