Потрібно розрізняти вимоги і тип організації підвищення кваліфікації для молодого вчителя і людини, що пропрацювала десять років. Слід наближати місце підвищення кваліфікації до місця проживання вчителя.
На сьогодні питання післядипломної освіти педагогічних працівників ще не стали спільною справою університетів і закладів післядипломної педагогічної освіти. Фактично йде невиправдане розмежування теорії і практики педагогічної освіти. Як правило, університетські викладачі психолого-педагогічних дисциплін і фахових методик недостатньо залучаються до роботи в закладах післядипломної освіти, рідко виступають учасниками семінарів, нарад, що проводяться з вчителями.
Усе це, безперечно, негативно позначається на якості підготовки вчителів і в самих університетах.
Найближчим часом нам необхідно на базі Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти провести науково-практичні курси для завідувачів кафедр педагогіки, психології і фахових методик з метою ознайомлення їх з найновітнішими досягненнями в галузі психолого-педагогічної науки, інформаційних технологій та з досвідом підготовки вчителів у провідних зарубіжних країнах. Ця робота мусить бути не епізодичною, а стати системною.
Підвищення якості підготовки вчителів, вдосконалення та оновлення всієї системи педагогічної освіти неможливе без істотної модернізації навчального процесу у вищих навчальних закладах. Насамперед, йдеться про перебудову діяльності викладача та модернізацію організації навчання студента. Обговорення цієї проблеми вже проводилося на засіданнях двох останніх підсумкових колегій міністерства. І вони засвідчили, що одним з найоптимальніших шляхів модернізації навчального процесу у вищих навчальних закладах є впровадження кредитномодульної системи, яка відкриває нові можливості та перспективи для вищої школи.
Педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу викликав велику зацікавленість науково-педагогічної громадськості, розуміння та підтримку з боку ректорів.
На сьогодні експеримент є лише першим кроком щодо докорінної перебудови організації навчального процесу у вищій школі. Але це не означає, що інші навчальні заклади, які не беруть участь в цьому експерименті, повинні стояти осторонь, вичікувати готових рецептів і рекомендацій.
Міністерство виходить з того, що вже сьогодні в усіх вищих навчальних закладах необхідно активно впроваджувати нові форми організації навчального процесу, і, насамперед, посилювати роль самостійної роботи студентів. Власне педагогічні університети повинні розробляти і апробовувати нові технології навчання для вищої школи. Вони повинні також стати центрами підготовки викладачів для всієї системи вищої освіти.
Відповідно й наукові дослідження повинні бути скеровані саме на розробку проблем, пов’язаних з інноваційними процесами в освіті. Причому це повинно бути пріоритетним напрямком наукової діяльності не лише педагогічних навчальних закладів, але й Академії педагогічних наук.
Розглядаючи сьогодні шляхи вдосконалення системи педагогічної освіти, а в широкому розумінні це поняття стосується не тільки вищої освіти, а й освіти взагалі, ми не можемо не торкнутися питання входження України в Болонський процес.
Цьому будуть сприяти не тільки зусилля на державному рівні. Не менш важлива активна позиція на міжнародній арені кожного з університетів. Чим більше у позитивному плані їх буде представлено за кордоном, як учасників різних проектів програм, форумів, конференцій, тим більше це буде працювати на позитивний імідж нашої держави в цілому.
Але чи достатньо цього, чи всі інші університети мають необхідний міжнародний авторитет і готові сповідувати принцип Хартії? Думаю, що ні.
Саме життя незабаром сформує вимоги студентів до університетів таким чином, що міжнародне їх визнання стане одним з головних критеріїв популярності серед абітурієнтів і роботодавців. А це автоматично позначиться як на обсягах державного замовлення, нові критерії формування якого зараз опрацьовуються Мінфіном, так і на кількості контрактних студентів.
Тому виконання одного із завдань Болонського процесу - досягнення привабливості професійної освіти, а для вас це - забезпечення привабливості педагогічної освіти, є важливою складовою нашої спільної роботи.
У цьому зв’язку ще про один аспект проблеми - наскільки ефективно використовується потенціал педагогічної освіти. А до неї входять сьогодні 108 вищих навчальних закладів, у тому числі 22 педагогічних і 26 класичних і гуманітарних університетів, 27 закладів післядипломної педагогічної освіти.
Постійна підтримка освіти з боку Президента України Л.Д. Кучми, піклування Уряду на чолі з В.Ф. Януковичем дозволили створити більш сприятливі умови для освіти взагалі і педагогічної, зокрема. Досить згадати низку указів Президента України, затвердження Державної програми «Вчитель» (2002 р.), прийняття напередодні нового навчального року ряду постанов Уряду, які слугують підвищенню соціального статусу та поліпшенню матеріального забезпечення освіти, створенню для них належних умов праці. Потрібно зауважити, що середня заробітна плата вчителів зараз складає понад 500 гривень, тоді як у 2001 році складала 151 гривню. Дуже добре, що спільними зусиллями Верховної Ради України і Уряду вдалося знайти варіант вирішення проблеми 57 статті Закону України «Про освіту» і 690 млн. гривень передбачити в бюджеті 2005 року на виплату заборгованості.
На вирішення головних освітянських проблем міністерством обрано тактику розробки прийняття Урядом спеціальних програм. Зокрема, успішно реалізується програма комп’ютеризації сільської школи - в минулому році поставлено 1835 комп’ютерних класів, в цьому - не менш 1700. У 2005 році ми в основному забезпечимо комп’ютерами сільські школи.
Затверджено програму комп’ютеризації закладів профтехнічної освіти, яка розпочне діяти з 2005 року. Нещодавно схвалили програму комп’ютеризації вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Дуже важлива програма виробництва і постачання в навчальні заклади, в тому числі і в першу чергу в педагогічні, навчального обладнання для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. На її реалізацію передбачено 1 млрд. 300 млн. гривень, у тому числі 130 млн. вже в наступному році.
Програма «Шкільний автобус»: ще декілька років назад про неї не було і мови. У цьому році буде поставлено майже 500 автобусів тільки за кошти державного бюджету. Наша мета - забезпечити перевезення усіх дітей, що мешкають за межами пішохідної доступності до школи.
У планах міністерства, що підтримуються керівництвом Уряду, є ще ряд проектів з вирішення назрілих проблем освіти і вчителя-освітянина, зокрема.
Звичайно, проблем соціально-економічного, матеріального характеру залишається багато. Але чи сповна ми використовуємо можливості нашої педагогічної освіти? На жаль, ні. Візьмемо хоча б такий факт. У школах на початок нинішнього навчального року було понад 1600 вакантних посад вчителів.
Найбільша кількість вакансій в Одеській (235) та Миколаївській (107) областях, Автономній Республіці Крим (214) та м. Києві (110). І це за умови, що в цих регіонах є по 2-3 університети, які готують педагогічних працівників, а обсяги державного замовлення за напрямом «Педагогічна освіта» щорічно зростають. У порівнянні з 1997 роком цей показник збільшився більше як на третину і нині складає 19 тисяч. А якщо врахувати випуски класичних університетів за відповідними спеціальностями - майже 10 тисяч щорічно, то сьогодні мова повинна йти не про дефіцит кадрів, а про їх надлишок.
Нас непокоїть й те, що серед працюючих вчителів майже кожен сьомий пенсійного віку, а в місті - кожен шостий.
Залишається складною ситуація із кадровим забезпеченням у професійнотехнічних навчальних закладах. На початок цього навчального року було понад 360 вакантних посад викладачів та 1213 посад майстрів виробничого навчання. Більше 2 тис. педагогічних працівників ПТУ не мають профільної вищої освіти.
Закономірно постає запитання: чому при зростанні кількості випускниківпедагогів, зменшенні кількості класів у школах і груп в ПТУ кадрове забезпечення погіршується?
На нашу думку, основна причина такої ситуації - це неефективне використання випускників вищих педагогічних навчальних закладів.
Насамперед, послаблено відповідальність керівників обласних та районних управлінь і відділів освіти, вищих педагогічних та загальноосвітніх середніх і професійно-технічних навчальних закладів щодо питань працевлаштування та закріплення випускників на робочому місці.
Хоча в багатьох університетах є позитивний досвід систематичної роботи з випускниками, органами управління освітою та навчальними закладами. Зокрема, заслуговує на увагу досвід Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, де створено спеціальний підрозділ - відділ працевлаштування, в якому зосереджено вичерпні дані про випускників університету як останнього, так і попередніх років.
Слід визнати, що для розв’язання кадрових проблем освіти ще недостатньо ефективно використовуються можливості цільового прийому сільської молоді, особливо на гостродефіцитні спеціальності.
Так, квоти прийому сільської молоді у 2004 році за пропозиціями обласних управлінь освіти і науки, які були надіслані міністерству, становлять лише 14 відс. від обсягу державного замовлення, в той час як постановою Кабінету Міністрів передбачено до 50 відсотків. Тільки керівники органів управління освітою Волинської та Рівненської областей наполегливо домагалися збільшення квоти та обсягів державного замовлення на підготовку вчителів.
Керівники окремих районів, знаючи про дефіцит вчителів, не організовують роботу щодо підбору кандидатур для пільгового вступу, не направляють жодного випускника середньої школи як це. Є випадки, коли на звернення молодого спеціаліста до керівника селищної ради щодо свого помешкання, він отримує відповідь, що це його особиста справа. Після чого молодий спеціаліст змушений шукати роботу в іншому місці.