Крім цього, підготовка педагогічних працівників за поєднаними спеціальностями дає можливість краще здійснювати вчителям міжпредметні зв’язки, сприяє поглибленому вивченню ними індивідуальних особливостей учнів, і, відповідно, здійснювати особистісно-орієнтовану освітню діяльність.
Поєднуватися можуть, насамперед, близькі за змістом освіти спеціальності, тобто ті, які взаємно доповнюють одна одну. На таких же засадах запроваджуються педагогічні спеціалізації, за якими передбачається підготовка вчителів до викладання навчальних предметів варіативної компоненти навчального плану та проведення позашкільної і позакласної роботи.
Зміст освіти з педагогічної спеціалізації має бути унормованим, тобто входити до галузевого стандарту як його складова.
Потребує ґрунтовного опрацювання питання щодо визначення кваліфікації за педагогічними спеціальностями. Особливо актуальним воно є в умовах впровадження двоциклової підготовки та багатопрофільності педагогічних спеціальностей.
Пропонується: за напрямом «Педагогічна освіта» («Освіта») у випадку поєднання спеціальностей (спеціалізацій), кваліфікацію педагогічного працівника визначати:
- для освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за першою спеціальністю; і спеціалізацією, якщо вона зорієнтована на основну школу;
- для освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за поєднаними спеціальностями.
Стосовно кваліфікації за педагогічними спеціалізаціями, то можливі два підходи: перший - кваліфікація зазначається в дипломі, другий - в додатку до диплома.
Педагогічні кваліфікації за фундаментальними спеціальностями класичних університетів визначаються з одної спеціальності для бакалавра і магістра за умови відповідної професійно-педагогічної підготовки. За такою схемою забезпечиться можливість переходу бакалавра педагогічної освіти на здобуття освітньокваліфікаційного рівня магістра відповідної спеціальності у класичному університеті.
Підготовка педагогічних працівників за напрямом «Педагогічна освіта» («Освіта»), що здійснюється в педагогічних університетах, є основною формою підготовки вчителів. У класичних університетах кваліфікацію вчителя можна здобувати з фундаментальних спеціальностей (фізика, хімія, біологія та інші), за умови відповідної психолого-педагогічної, методичної і практичної підготовки студентів. В умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу таку професійно-педагогічну підготовку студент може пройти і в іншому навчальному закладі, що відповідає принципу мобільності, передбаченому Болонською декларацією.
У педагогічній освіті ще не повною мірою використовується третя модель - надання педагогічної освіти на базі вищої освіти непедагогічного профілю. В умовах впровадження принципу неперервності освіти її питома вага має зростати. У багатьох країнах Європи досить поширена саме така модель. А для цього треба створити відповідно організаційне і методичне забезпечення, зокрема, з використанням дистанційних форм навчання.
Отже, підготовку педагогічних працівників пропонується здійснювати за такими моделями:
Перша: педагогічні і класичні університети готують вчителів та інших педагогічних працівників за напрямом «Педагогічна освіта» («Освіта»).
Друга: класичні університети на фундаментальних спеціальностях забезпечують умови для професійно-педагогічної підготовки студентів, які мають намір здобути кваліфікацію вчителя.
Третя: педагогічна кваліфікація здобувається в системі післядипломної освіти (педагогічні університети, класичні університети, заклади післядипломної педагогічної освіти) як на основі базової, так і повної вищої освіти.
На сьогодні залишається важлива і відповідальна робота щодо внесення змін і доповнень до Державного класифікатора професій та кваліфікацій щодо визначення посад для бакалавра й магістра. Для вирішення цього завдання треба об’єднати зусилля Міністерства освіти і науки, Міністерства праці і соціальної політики, провідних науковців університетів і Академії педагогічних наук та практичних працівників.
Актуальним для педагогічної освіти є питання реорганізації мережі вищих педагогічних навчальних закладів. Оскільки передбачається припинити підготовку педагогічних працівників освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, то відповідно передбачається педагогічні училища реорганізувати в педагогічні коледжі. Відтак, одні з них стануть структурними підрозділами педагогічних або класичних університетів, іншим буде надано статус педагогічного коледжу з правами юридичної особи.
У цих коледжах підготовка фахівців здійснюватиметься перш за все за спеціальностями: дошкільна освіта, початкова освіта, музичне, образотворче мистецтво, фізична культура, технології, професійна освіта.
Як показує аналіз, обсяг змісту професійної підготовки молодших спеціалістів і бакалаврів із зазначених спеціальностей суттєво не відрізняється. Вихователів дошкільних закладів та вчителів початкових класів готували саме педагогічні училища та технікуми. І лише з кінця 60-х років минулого століття підготовку цієї категорії педагогічних працівників почали педінститути.
Для становлення та утвердження таких коледжів потрібна допомога з боку педагогічних і класичних університети, насамперед, в питаннях кадрового забезпечення.
Ще один аспект проблеми мережі вищих педагогічних навчальних закладів пов’язаний з реорганізацією педагогічних університетів у класичні. Донедавна в Україні було 30 педагогічних університетів та інститутів, а сьогодні їх кількість зменшилася на третину. Щоправда окремі з них продовжують якісну підготовку педагогічних працівників. Разом з тим, деякими університетами, які виникли внаслідок реорганізації, втрачаються фундаментальні тенденції педагогічної освіти, а найголовніше - зникають регіональні центри педагогічної науки, значення якої в сучасному суспільстві особливо важливе.
Міністерство критично ставиться до такої практики. Цього не слід робити як з огляду перспективи самого університету, бо освітянська галузь завжди буде потребувати кадри і наукове забезпечення, так і з огляду інтересів освіти в регіонах.
У системі педагогічної освіти визначальним є її змістове наповнення, модернізація змісту відповідно до вимог часу, тенденцій суспільного розвитку, інноваційних процесів у науці, культурі, інноваційних технологіях. Зміст підготовки педагогічних працівників зумовлюється змінами у змісті загальної середньої освіти, який сформовано на принципово нових засадах - освітніх галузях: мова і література, суспільствознавство, математика, природознавство, технології, естетична культура, здоров’я і фізична культура.
Окремий і вкрай важливий напрям реформування змісту педагогічної освіти пов’язаний з переходом старшої школи до профільного навчання.
Зміни в змісті й структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують розв’язання проблем підготовки вчителя, який усвідомлює соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, вміє досягти нових педагогічних цілей.
Усе це вимагає перегляду традиційного змісту підготовки вчителя. Йдеться про розроблення нових теоретико-методологічних засад формування педагога нової генерації, здатного до реалізації освітньої політики як головної функції держави.
Основними складовими змісту підготовки вчителя, як відомо, є:
фундаментальна; психолого-педагогічна; методична та інформаційно-технологічна; практична; соціально-гуманітарна.
Зміст фундаментальної освіти є основою підготовки педагогічного працівника. Потребує ґрунтовного осмислення та розв’язання проблема модернізації фундаментальної освіти в педагогічних університетах в напрямку її зближення з фундаментальною освітою в класичних університетах. Зміст підготовки бакалавра у педагогічних університетах з таких, наприклад, спеціальностей, як фізика, хімія математика, біологія, філологія тощо, повинен максимально відповідати вимогам класичної університетської освіти. Це важливо як з точки зору підвищення фахової підготовки вчителя, так і створення умов для мобільності випускників-педагогів у післябакалаврській освіті та забезпечення можливостей щодо подальшої реалізації їхніх наукових запитів та інтересів у галузі фундаментальних наук.
У цьому контексті слід переглянути галузеві стандарти підготовки вчителів з так званих університетських спеціальностей.
В умовах, коли змінюється парадигма освіти, коли здійснюється перехід від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного, особистісноорієнтованого типу, особливих трансформацій має зазнати зміст і структура психолого-педагогічної і методичної та інформаційно-технологічної підготовки.
Ці складові підготовки вчителя мають бути зорієнтовані на вироблення вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв’язання завдань життєтворчості, вміння працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання тощо.
Насамперед, необхідно переглянути зміст курсу педагогіки як інтегрованої базової навчальної дисципліни у підготовці педагогічних працівників. Окрім її таких традиційно складових як дидактика, теорія виховання, історія педагогіки, треба вивчати порівняльну педагогіку, що вкрай важливо в умовах інтеграції нашої освіти у світову освітню систему.
Треба й надалі розвивати фундаментальні та прикладні засади з основ педагогічної майстерності. Ця базова педагогічна навчальна дисципліна, що зародилася саме в українській педагогічній науці і практиці, повинна стати основоположною при формуванні педагога-майстра.