Шановні колеги, дозвольте від усіх вас щиро подякувати голові Харківської обласної державної адміністрації Євгену Петровичу Кушнарьову, ректору Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Івану Федоровичу Прокопенку за теплий прийом і створені сприятливі умови для роботи наради.
Дякую всім вам за активну участь у роботі наради.
Слово для оголошення надається ректору Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Івану Федоровичу Прокопенку. Оголошення.
м. Харків 29.09.2004р.
Розвиток педагогічної освіти України та її інтеграція в європейський освітній простір
Визначаючи значущість педагогічної освіти, достатньо навести слова про те, що якщо рідні батько і матір є біологічними батьками людини, то вчитель, вчителька є духовними батьками як окремої людини, так і людства в цілому. Це висловлювання було справедливим завжди, але особливо актуальним воно стає в ХХІ столітті, коли об’єктивно виникли нові вимоги до людини, а значить і до її навчання та виховання, тобто до її вчителя. Які це вимоги?
Перша. Прогрес людства постійно набирає все більшої динаміки, що змушує людину постійно не тільки адаптуватись до нових умов життя, а й брати безпосередньо участь у творінні прогресивних змін. Тому постає завдання формувати у системі освіти і поза нею людину, здатну успішно функціонувати в умовах постійних змін, приймати змінність не як неприємну тимчасову особливість життя, а як сутнісну характеристику власної життєдіяльності. Йдеться, по суті, про людину з інноваційним типом мислення, культури і поведінки.
Звідси необхідність відповідної перебудови навчального процесу, що орієнтував би не тільки на творче засвоєння базових знань, а й на вироблення умінь, навичок і бажання самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, уміти використовувати отримані знання в практичній діяльності. Звідси необхідність також організаційної добудови освіти - створення всіх ланок безперервної системи освіти впродовж життя, створення в суспільстві розгалуженого і наповненого ринку різноманітних освітніх послуг.
Тільки таким чином ми зможемо забезпечити суб’єктивний чинник об’єктивно обумовленого входження країни в новий етап людської цивілізації - суспільство знань. Суспільство, яке не тільки буде характеризуватись науково-інформаційними технологіями у виробництві, а й де всі сфери життєдіяльності як на загальносуспільному, так і на індивідуальному рівні будуть базуватися на ефективному використанні знань.
Наблизитись до такого рівня розвитку суспільства і ефективно функціонувати в ньому можна лише за умови, що отримання знань впродовж життя і функціонування людини на знаннєвій основі в усіх сферах стане визначальною рисою способу життя людини.
Досягти цих цілей в загальносуспільному масштабі ми не зможемо, якщо не досягнемо їх при підготовці вчителя.
Друге. Глобалізаційні процеси суттєво розширюють сферу взаємодії взаємозв’язків не тільки держав і народів, суб’єктів господарювання, але й окремих людей. Завдання кожної держави, що піклується за своє майбутнє - сприяти, з одного боку, можливій взаємодії своїх громадян із навколишнім світом, бо врешті-решт - це суттєво позначиться на прогресі країні і окремої людини, а з іншого - сприяти формуванню моральної і громадянської стійкості та патріотизму своїх громадян, їх здатності залишитися самостійними і свідомо діючими індивідуумами в багатоманітному переплетінні зв’язків та впливів інформаційних потоків.
Це зумовлює особливу значущість формування самодостатньої особистості, розвинутої індивідуальності.
Особливості розвитку власне українського суспільства і держави ще більше актуалізують це завдання. Адже не можна досягти розвинутих демократичних форм політичного життя, ефективного цивілізованого типу економічної діяльності, якщо не мати в суспільстві критичної маси самостійно діючих, а не масоподібних людей. Зміни, що започатковані в середній школі, мають на меті формування самостійної особистості. Людям, які не розуміють загальнонаціонального значення цього завдання, в кожній зміні вбачається лише руйнування звичного порядку, а незвичність ототожнюється із недоцільністю, навіть в такій очевидній зміні як перехід до багатобального позитивного оцінювання.
Ми повинні готувати вчителя, який би розумів, умів і бажав сприяти формуванню особистості дитини. А для цього він сам в стінах університету повинен стати такою особистістю.
Чи сповна націлений на це навчальний процес в педагогічних університетах, чи відповідає цьому характер відносин професора і доцента зі студентом, чи достатню психолого-педагогічну і практичну підготовку отримує педагог в стінах університету? Це проблема, яка потребує ґрунтовного опрацювання.
Третє. Коли ми говоримо про зростання динаміки прогресу людства, то, безумовно, маємо на увазі і прогрес окремої людини. Розглядаючи історію людства як історію розвитку людини, приходимо до висновку, що ХХІ століття, з одного боку, створило необхідні передумови, а з іншого - як ніколи раніше виявило потребу в максимальному наближенні навчальної і виховної діяльності до виявлення і розвитку сутнісних рис кожної окремої людини.
З цією метою провадиться ряд змін в середній освіті, перш за все - перехід до профільної старшої школи. А це висуває перед вчителем, його підготовкою нові вимоги. Потрібно суттєво скорегувати педагогічну культуру в освіті, та й в суспільстві в цілому. Неувага до особистості дитини, а то і її зневага, орієнтація лише на групу, клас, порядок і дисципліну в них будь-яким чином часто завдяки діям репресивної педагогіки можуть створити видимість порядку. Але це той порядок, що не сприяє вільному розвитку дитини. Ми повинні формувати вчителя, який би робив все можливе, аби допомогти кожній дитині самопізнати і саморозвинути себе. Ось тоді ця людина в дорослому житті зможе максимально самореалізувати себе, забезпечивши цим власне щасливе життя і швидкий та ненасильницький розвиток суспільства.
Нові реалії сучасної цивілізації та пов’язані з ними нові обставини життя людини висувають і нові вимоги до освітньої системи, до навчальної діяльності, до самого вчителя. Концентрованим виразом цих вимог є інноваційність і дитиноцентризм. Інноваційність як тип життєдіяльності людини і суспільства, що повинен прийти на зміну інертності, необґрунтованому консерватизму, залишкам патріархальщини. Дитиноцентризм, який на загальносуспільному рівні сповідує не зверхнє показове гасло «Все краще дітям», а орієнтується на дитинство як повноцінне життя людини, на дитину як повноцінну особистість, рівноправного члена суспільства, визнає її індивідуальність і створює необхідні умови для становлення і розвитку. Дитиноцентризм на індивідуальному рівні означає розпізнання сутнісних рис особистості кожної дитини, пошанування її і всіляке сприяння становленню і розвитку її індивідуальності. На принципах інноваційності та дитиноцентризму повинна будуватись вся освітня діяльність, вся система відношень суспільства, ставлення дорослих до дітей. Культура дитиноцентризму та інноваційності повинна визначати всю діяльність сучасного вчителя як в школі, так і за її межами. Такий тип культури повинен панувати в самих університетах.
Що практично слід зробити, аби педагогічна освіта забезпечила сучасний тип і рівень освітньої діяльності, сприяла модернізації середньої школи та інтеграції в європейський освітній простір?
Насамперед організаційно-структурних змін мають зазнати освітньокваліфікаційні рівні вищої педагогічної освіти, перелік педагогічних спеціальностей та мережа вищих педагогічних навчальних закладів .
В Україні підготовка педагогічних працівників здійснюється за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Проте, освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста на сьогодні вже не відповідає зрослим вимогам суспільства до вчителя.
Тому необхідно перейти на підготовку педагогічних працівників за двома освітньокваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра , що відповідає вимогам Болонської декларації, якою передбачається двоциклова підготовка фахівців з вищою освітою.
Необхідно також внести зміни до переліку педагогічних спеціальностей. Зокрема, змінити назву напряму підготовки педагогічних працівників з «Педагогічна освіта» на назву «Освіта» як таку, що адекватно відповідає його змісту і функціональному призначенню.
Крім того, з метою зближення змісту підготовки вчителів-предметників у педагогічних і класичних університетах, назріла потреба вилучити з переліку спеціальність «Педагогіка і методика середньої освіти (із зазначенням навчальних предметів)». Замість неї ввести назви спеціальностей відповідно до назв шкільних навчальних предметів, передбачених Державним стандартом загальної середньої освіти. Необхідно також готувати фахівців з моніторингу освіти та створення засобів діагностики її якості, з управління освітою на різних рівнях, з правових та економічних питань освіти.
Особливої уваги заслуговує проблема підготовки вчителів з подвійних спеціальностей і спеціалізацій. Необхідність такої підготовки умовлено тим, що в однокомплектній школі ІІ-ІІІ ступеня повне тижневе навчальне навантаження для вчителя набирається лише з двох-трьох навчальних предметів, а у школі ІІ ступеня - лише з мови та літератури.
Спектр навчальних предметів значно розширився у зв’язку з відкриттям навчальних закладів різних типів та запровадженням профільного навчання.