Смекни!
smekni.com

Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (стр. 39 из 62)

1. Здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни.

2. Здатність логічно і послідовно викласти засвоєне знання.

3. Здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення.

4. Уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв’язок між її розділами.

5. Здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій.

6. Здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни.

7. Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.

8. Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.

Випускники другого рівня повинні:

1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.

2. Критично відстежувати і осмислювати розвиток теорії і практики.

3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

4. Бути здатним внести оригінальний внесок у дисципліну в відповідності з канонами певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.

5. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.

6. Оволодіти компетенціями на професійному рівні. Система рівневих індикаторів і система описів курсів за типами

Два інші невід’ємні компоненти конструкції – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.

Якщо говорити про рівні, то за основу узято стандартну систему: o курс базового (Basic) рівня (вступ до предмету);

o курс проміжного (Intermediate) рівня (призначений для формування поглиблених

базових знань); o курс просунутого (досконалішого) (Advanced) рівня; o спеціалізований курс (S).

За типами курси поділяються на:

основний (Core) курс (частина основної програми);
зв’язаний (Related) курс (підтримуючий основну програму);
непрофілюючий (Minor) курс (необов’язковий).

Розподіл кредитів за рівнями і типами курсів робить систему прозорою і простою для розуміння і користування, наприклад, 5 — А — R означає, що даний курс містить 5 одиниць трудомісткості, є просунутим (досконалішим) і підтримуючим.

Моделі розподілу навчального навантаження за типами курсів, рівнями і модулями У рамках напрямів були виділені п’ять типів модулів:

Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес–функції, середовище бізнесу тощо).

Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це – математика, статистика й інформаційні технології).

Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).

Спеціалізовані модулі, тобто необов’язкові, але такі, що розширюють і заглиблюють компетенції у вибраній галузі, факультативні.

Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, бізнес-ігри, стажування, модулі, що пов’язують теорію і практику).

Основні і спеціалізовані модулі при цьому розглядаються як блоки, що спрямовані на набуття, розширення і поглиблення знань; підтримуючі — як ті, що розвивають методологічні компетенції; організаційні і комунікаційні — як такі, що спрямовані на самонавчання і самоорганізацію; а переносні – як такі, що забезпечують перенесення знань на практику. Загальна тенденція побудови модулів така: чим вище рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв’язок між теорією і практикою. Наприклад,

1-й рівень навчання (3-4 роки):

• основний - 30%,

• підтримуючий - 25%,

• організаційний і комунікаційний - 10%,

• спеціалізований - 10%,

• переносний - 25%;

(Усього – 100%).

2-й рівень навчання (1-2 роки):

• основний - 20%,

• підтримуючий - 10%,

• організаційний і комунікаційний - 0%,

• спеціалізований - 40%,

• переносний - 30%;

(Усього – 100%).

Звичайно, можливі інші форми розподілу, суть не в жорсткому відсотковому розподілі, а у визначенні діапазону коливання.

Згода експертів щодо варіанту розподілу навантаження за курсами в рамках програми виражається в кредитах (ECTS). На практиці 1 кредит припускає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента, включаючи: аудиторні заняття, самостійну роботу й інші види діяльності. Звичайно, кількість годинного навантаження за академічний рік є тільки однією з складових, що визначають місткість в одного кредиту. Порівняння академічного навантаження відбувало в різних країнах з урахуванням поділу загального річного навантаження на власне навчальні блоки, періоди самостійних занять та підготовки до іспитів. Практично всі країни працюють у межах від 34 до 40 тижнів на рік. Приймаючи, що в тижні міститься від 40 до 42 годин, кількість офіційних годин на рік була розрахована в обсязі від 1400 до 1680 (середнє число 1520). Отже, при кількості кредитів за рік 60, один кредит складає від 25 до 30 годин навантаження.

1-й рівень навчання (3 роки) в % - кредитах:

• основний - 30%=54,

• підтримуючий - 25%=45,

• організаційний і комунікаційний - 10%=18,

• спеціалізований -10%=18,

• переносний - 25%=45

(Разом 100%=180).

1-й рівень навчання (4 роки) в % - кредитах: • основний - 30%=72,

• підтримуючий - 25%=60,

• організаційний і комунікаційний - 10%=24,

• спеціалізований -10%=24,

• переносний - 25%=6

(Разом 100%=240).

2-й рівень навчання (1рік) в % - кредитах:

• основний - 20%=12,

• підтримуючий - 10%=6,

• організаційний і комунікаційний – 0,

• спеціалізований - 40%=24,

• переносний - 30%=18

(Разом 100%=60).

2-й рівень навчання (2 роки) в % - кредитах:

• основний - 20%=24,

• підтримуючий - 10%=24,

• організаційний і комунікаційний – 0,

• спеціалізований - 40%=48,

• переносний - 30%=36

(Разом 100%=120).

Кредитна рамка це просто система, яка забезпечує вимірність і порівняність результатів навчання в контексті різних типів кваліфікацій, програм і середовищ навчання, стандартний (прийнятий) інструмент порівняння програм. Кредити обов'язково мають диференціюватися за рівнями, в цьому випадку вони забезпечують більш достовірну інформацію щодо складності і глибини курсу. Кредити як такі мають тільки один вимір рівня — навантаження, але в Додатку до диплома, вкладиші, вони супроводжуються і доповнюються іншою інформацією: про вуз, одержаний ступінь, рівень, зміст, якість роботи випускника (у вигляді оцінок) і ін.

Для того, щоб додати системі кредитів реальний статус «валюти» і забезпечити адекватну роботу системи, дуже важливо пов'язати кредити з механізмами забезпечення якості і дати чітке визначення критеріїв оцінки результатів навчання.

Моделі розподілу навантаження за типами курсів, рівнями і модулями в ECTS мають вирішальне значення в управлінні якістю підготовки фахівців вищих навчальних закладів, у створенні умов для зіставлення системи ступенів, та потребі зміни і адаптація методів навчання, оцінки, а особливо методів забезпечення якості.

У країнах, які зовсім недавно увійшли до Болонського процесу або ввійдуть в найближчим часом заплановано експеримент із введення системи залікових одиниць. Відтак ВНЗ мають здійснити перепідготовку або навчання керівний, викладацький і навчальноадміністративний персонал, а Міністерствам освіти - передбачити фінансування і інформування про хід експерименту. Убезпечуючись від зниження якості навчання, систему залікових одиниць треба буде вводити поетапно, контролюючи кожен етап і фінансуючи його на основі поетапного бізнес-плану. Кожну навчальну дисципліну потрібно буде оцінити в залікових одиницях, відповідно розробити методики аудиторних і позааудіторних занять і бально-рейтингового контролю. Необхідно забезпечити учнів потрібними інформаційними матеріалами і створити інститут тьюторов для персонального консультування студентів в рамках експерименту.

Викладачам доведеться точніше сформулювати вимоги до знань з навчальних дисциплін, методично і технічно забезпечити самостійність студентів, постійно контролювати їх роботу, опанувати способи концентрованого викладу матеріалу, регулярно проводити індивідуальні консультації. Тобто акцент у викладацькому навантаженні зміститься в методичну сторону. Нормою стане систематичне оновлення змісту навчання, методик і матеріалів (дидактичних, інформаційних, для моніторингу).

Отже, викладач постає перед необхідністю постійного самовдосконалення і самонавчання. Це зумовлює необхідність постійного проведення семінарів, конференцій і

т. ін. щодо проектування сучасного, якісного, необхідного зараз навчально-виховного простору не тільки системі вищої освіти, а в системі неперервної освіти взагалі.

Крім того, сьогодні ключова задача держави - побудувати систему освіти, що забезпечує однакові освітні можливості всім громадянам країни. Усе це - аргумент за те, щоб кожен крок на шляху приєднання до Болонського процесу перевіряти чинником соціальності, зокрема, доступністю до якісної вищої освіти.

МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА

Результати роботи

ПРО СИСТЕМУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЗАЛІКОВИХ ТРАНСФЕРТНИХ КРЕДИТІВ