Чи не найсуттєвішим «вузьким місцем» у вищій економічній освіті залишається наукова робота і, перш за все, наукова діяльність викладачів. Для європейської вищої школи, звичайно кращої, яка формувалася упродовж декількох століть, завжди аксіомою було наступне положення: викладач має йти в аудиторію з власним науковим доробком, його лекція — це результат завершених чи виконуваних науково-дослідних робіт.
Нині в західному університеті середнього рівня важко знайти професора, який читає основні курси і не є активним дослідником, не друкується в провідних журналах світу. Якщо ж застосуємо до деяких наших керівників курсів західні мірки стосовно участі в наукових дослідженнях, то прийдемо до невтішного висновку: чималу частку дисциплін у наших вищих навчальних закладах викладають скоріше викладачі-методисти, а не активні науковцідослідники.
Занепад науково-дослідної роботи, який стався з відомих причин, серйозно ускладнює досягнення європейських стандартів в освіті. Особисто переконаний у тому, що важливою складовою входження до єдиного європейського простору має бути пошук традиційних та нетрадиційних джерел фінансування науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах. Не можемо, не маємо права забувати про те, що сьогоднішні недоліки у науковій роботі викладача — це його завтрашні провали у педагогічній діяльності.
Очевидно настав час, коли в міру вирішення нагальних проблем матеріального заохочення викладачів маємо все більше коштів спрямовувати на наукові розробки за рахунок власних коштів вищих навчальних закладів. Ці ж кошти повернуться працюючим, творчим викладачам, які науково збагатять себе і навчальний процес, водночас покращать свій добробут.
Переконаний, що входження до єдиного європейського простору, досягнення конкурентноздатності, що відповідає європейським стандартам неможливе без комплексних заходів щодо упорядкування робочих навчальних планів, включаючи як змістову їх складову, так і структуру навчальної роботи. Не можна не зазначити, що саме у цій царині маємо немало невідповідностей між нашою практикою освітньої діяльності та західноєвропейською (і не тільки, оскільки таж сама практика має місце в Канаді, США, інших розвинених країнах), і яка пов’язана саме з кількістю навчальних дисциплін, обсягами навчального часу і його розподілом.
Маємо констатувати, що вища економічна освіта все ще не може позбутися одного з суттєвих недоліків, який складався роками — хибної тенденції до дроблення курсів, формування навчального плану не виходячи з інтересів студентів, а під конкретного викладача кафедри. Склалося так, що нині немало дисциплін навчальних планів підготовки фахівців напряму «Економіка і підприємництво» можна розглядати лише як розділ повноцінної навчальної дисципліни. За нашою оцінкою, біля 1/3 дисциплін навчальних планів підготовки економістів мають загальний обсяг 1,0 — 1,5 кредити, а біля 50% дисциплін мають кількість кредитів не більше 2-х.
Може виникнути і виникає питання: «А що поганого у тому, що ми маємо велику кількість дисциплін? Може це слід трактувати як наш позитив чи здобуток?!»
За нашою оцінкою надмірна кількість дисциплін, а по суті — це міні-дисципліни, явище, що має переважно негативні наслідки.
1. Кожна дисципліна повинна мати чітко визначений предмет, логіку викладання матеріалу. Це має бути матеріал системного характеру, це має бути система знань. Цієї системи знань за природою не може бути у міні-дисциплінах.
2. Міні-курс передбачає відповідну кількість годин, у межах яких знову ж таки за природою неможливо запровадити тренінгові технології, організувати виконання комплексних завдань.
3. Велика кількість міні-дисциплін — це неминуче дублювання у викладенні матеріалу, це масові ситуації, коли один і той же категоріальний апарат розглядається у 3-х—4-х дисциплінах, до цього ж у різній інтерпретації.
4. Завелика кількість дисциплін і, перш за все, нагромадження тих, які варто розглядати як розділ повноцінного курсу, призводить до перевантаження студентів і викладачів.
Нагадаю, як виглядає навчальний план класичного європейського взірця. Студенти вивчають за рік, як правило, 10 дисциплін (по 5 за семестр). Аудиторне навантаження на дисципліну — три години, отже, тижневе навантаження складає, як правило, 15 годин. Навчальні плани в окремі навчальні роки, за нашими даними, містять максимум 6 дисциплін на семестр (на рік 12), отже, максимальне тижневе аудиторне навантаження складає 18 годин.
Кількість кредитів, тобто трудомісткість навчальної діяльності в Європі за системою ECTS складає 60. Один кредит за європейськими мірками — це приблизно 36 академічних годин. За умови, що студент вивчає у європейських ВНЗ максимум 6 дисциплін за семестр, кількість кредитів у розрахунку на 1 дисципліну за нашою, вітчизняною методологією (1 кредит —54 години) буде складати близько 4,0. А тепер запитаємо себе, чи багато дисциплін наших навчальних планів мають кількість кредитів у діапазоні 3,5—4?
Ще один напрям навчальної діяльності, який потребує підвищеної уваги в процесі підготовки до входження у єдиний європейський освітній простір — це удосконалення структури робочого часу як викладача, так і студента та наповнення якісно новим змістом різних видів педагогічного навантаження.
За останні роки у більшості ВНЗ України, які готують економістів, сталися позитивні зміни стосовно зменшення частки аудиторних занять. Водночас зросли обсяги індивідуальної та самостійної роботи студентів. Але маємо визнати, принаймні я і мої колеги з КНЕУ це визнаємо, що зменшення аудиторних занять далеко не завжди супроводжувалось і супроводжується якісним наповненням змісту самостійної роботи та контролю її результатів.
За нашими спостереженнями та оцінками студенти європейських ВНЗ значно плідніше працюють у ході самостійної роботи порівняно з нашими студентами, вони мають напружені індивідуальні завдання, які повинні виконати у ході самостійного опрацювання навчального матеріалу. Це і підготовка рефератів, есе, це і виконання робіт розрахункового характеру, це і підготовка доповідей, це і підготовка реферативних матеріалів з публікацій по тих чи інших проблемах і багато іншого. Роботи, що їх має виконати студент під час самостійної роботи, підлягають перевірці професором чи доцентом і захисту виконаних робіт під час індивідуально-консультативної роботи викладача зі студентом. Отже, самостійна робота має конкретний результат, вона підлягає перевірці, захисту і оцінюванню. З огляду на досвід зарубіжних ВНЗ маємо переглянути існуючу в наших закладах практику організації самостійної роботи, наповнити реальним змістом індивідуальну роботу викладача зі студентом.
Розпочинати цю важливу роботу маємо з розробки розгорнутих робочих навчальних програм дисциплін, де має бути «виписана» вся технологія індивідуальної та самостійної роботи студентів, як і інші складові роботи викладача і студента по окремо взятій дисципліні.
Важливою складовою навчальної діяльності була і залишається система оцінювання, діагностика знань студентів. Незалежно від входження до Болонського процесу ця проблематика для наших ВНЗ є актуальною, а з огляду на приєднання до вимог європейської спільноти її актуальність зростає на порядок вище.
У ході підготовки до приєднання до Болонського процесу стосовно оцінювання всім нам належить вирішити триєдине завдання:
1. Опрацювати найбільш доцільні підходи до діагностики знань студентів з урахуванням накопиченого досвіду у вищій школі України.
2. Опанувати систему оцінювання знань за шкалою ECTS тобто шкалою системи Європейських залікових кредитів.
3. Відпрацювати «технологію» взаємопереведення оцінок, що прийняті у вітчизняній практиці, до оцінок ECTS.
Друге і третє завдання носять «технологічний» характер, особливих складнощів щодо врахування вимог ECTS тут немає. Але було і залишається актуальним перше, головне завдання, — як досягти найбільш об’єктивного оцінювання, як зробити, щоб оцінювання виконувало притаманні йому функції і, перш за все, дві головні — контролюючу і мотивуючу.
Узагальнивши загальносвітові тенденції в системі оцінювання знань, у себе в КНЕУ ми розробили комплексну систему діагностики знань, яка враховує оцінювання як поточної роботи, так і підсумкову діагностику знань у формі іспиту.
Завдання, що виносяться у нас на іспит, мають узагальнюючий характер, дозволяють оцінювати рівень творчого, цілісного бачення курсу, уміння синтезувати отримані знання, використовувати їх для аналізу ситуацій та формулювання свого ставлення до тих чи інших проблем.
Ще раз наголошу, підсумкове оцінювання, за нашим переконанням, має проводитися у формі іспиту. Для економічних спеціальностей це має бути аксіомою. Адже лише при підсумковому оцінюванні знань у формі іспиту маємо можливість перевірити усвідомлення глибинних засад щодо структури, змісту, логіки курсу, розуміння програмного матеріалу як системи знань та взаємозв’язків між змістовими модулями, уміння сформувати своє ставлення до певної проблеми навчальної дисципліни тощо.
З огляду на зазначене викликає сумніви правомірність пропозицій деяких наших колег щодо відмови від іспитів та заміни їх системою поточного модульного контролю.
У контексті входження до Болонського процесу маємо визначитися також з доцільністю збереження ряду усталених складових організації навчального процесу та внести зміни, що корелюють із загальноєвропейською практикою. Так, існує необхідність внесення змін і доповнень до Порядку ліквідації академічної заборгованості. Зазначу, що студенти західноєвропейських ВНЗ, як правило, мають право ліквідувати академічна заборгованість до наступної сесії та подовження терміну навчання.