Методика формування валеологічних знань в системі фізкультурного навчання молодших школярів (стр. 3 из 9)

Найважливішим джерелом активності учня в навчальному процесі є його інтерес – імпульс цікавості, який переходить в допитливість. Його виникненню сприяють наступні чинники: оптимальне співвідношення відомого і невідомого; певний дефіцит інформації, що заповнюється асоціаціями, заснованими на уяві і особовому досвіді; нестандартне питання, проблема, загадка.

Таким чином, провідними якостями, що грають роль в залученні людини до здорового способу життя, є мотивації поведінки, внутрішні стимули у виконанні тієї або іншої діяльності. Сукупність мотивів визначає спосіб життя. Для збереження здоров'я дуже важлива мотивація здорового способу життя. Але поки в системі цінностей сучасної людини здоров'я займає провідне місце лише у тому випадку, коли з'являються ознаки його зниження, втрати.

В процесі виховання і навчання не приділяється належної уваги питанням формування відношення до здоров'я як до цінності. Заклики до підтримки здорового способу життя залишаються для багатьох ще внутрішньо не зрозумілими і неприйнятими.

Формування здорового способу життя – проблема комплексна. Тут недостатньо лише знати про способи і методи зміцнення здоров'я і профілактики хвороб. Необхідне свідоме ухвалення людиною принципів здорового способу життя.

Для того, щоб точніше розкрити змістовну сторону методики формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в процесі фізкультурної освіти, необхідно дати визначення поняттю методика.

Методика – це «сукупність засобів, методів, прийомів для систематичного, послідовного, найбільш доцільного проведення якої-небудь роботи».

Методика фізкультурної освіти – це одна з форм наукового знання про фізкультурну освіту, яка на основі єдності педагогічних закономірностей і технології освіти реалізує процес формування фізичної досконалості. [61]

Що стосується особливостей методики передачі теоретичних знань валеологічного характеру, то багато авторів вважають, що навчання і виховання повинні проводитися переважно в грі. При цьому слід враховувати, що, випробовуючи потребу в грі, діти віддають перевагу одним іграм над іншими. Отже, педагогічне завдання полягає в різноманітності засобів і задоволенні потреб дітей при дотриманні свободи вибору. Як рекомендації пропонується відмовитися від традиційних «оцінок» в процесі навчання і виставляти їх по закінченню курсу на підставі спостережень за учнями, вивчення їх мотиваційної сфери, способу життя і поведінки.

Окрім цього, методика викладання валеологічних знань, як і інших навчальних предметів, повинна базуватися на особистістно-орієнтованому підході, що розуміється як процес освоєння базових понять фізичної культури, складових ціннісно-світоглядного потенціалу людини відповідно до закономірностей і особливостей соціального, фізичного, психічного розвитку і обліку його індивідуальних особливостей.

1.2 Програми з фізичного виховання з позиції їх спрямування на формування валеологічних знань у молодших школярів

Негативні тенденції в стані здоров'я підростаючого покоління, що гостро виявилися останніми роками, поставили перед навчальними закладами нові завдання. Серед них найбільш важливими стали розробка валеологічно обґрунтованої системи дошкільної і шкільної освіти, виховання у учнів потреби в здоров'я, наукового розуміння суті здорового способу життя.

Валеологічно обґрунтованою можна рахувати таку систему освіти, в рамках якої на кожному етапі дозрівання особи забезпечується реалізація базових потреб людини, оскільки в цьому випадку вона найповніше розвиває свої здібності, пізнає власну унікальність, i безпомилково самовизначається в житті і в процесі самоактуалізації, у неї мимоволі формуються основні компоненти здоров'я.

Вирішення проблеми неготовності індивіда застосовувати фізичну культуру, а тим більше активно розвивати її форми і напрями автори [51] бачать в перетворенні фізкультурної освіти. На думку авторів, по-перше, необхідно визначити причини, що породили сучасні проблеми і негативні явища в сфері фізичної культури; по-друге, визначити загальний напрям, що знімає або знижує рівень негативного впливу цих причин на прогресивний розвиток фізкультурної освіти; по-третє, виходячи з вибраного напряму, сформувати підходи в розробці предмету фізкультурної освіти, що є основою для творчої діяльності шкільного вчителя і, зрештою, що забезпечує фізичний розвиток підростаючого покоління.

Аналізуючи загальноосвітні програми останнього десятиліття по фізичній культурі можна відзначити однозначну тенденцію до розширення і конкретизації завдань направлених на зміцнення здоров'я школярів, формування понять про організм людини і його здоров'я і сприяння придбанню необхідного мінімуму знань в області гігієни, медицини, фізичної культури і спорту.

Комплексна програма, рекомендована Міністерством освіти і науки України (2004), розроблена М.Д. Зубалієм, В.В. Деревянно, О.М. Лакізою, В.Ф. Шегімагою [51] пред'являє до уроку фізичної культури наступні вимоги: забезпечення диференційованого підходу до учнів з урахуванням їх здоров'я, фізичного розвитку і рухової підготовленості; досягнення високої моторної щільності, динамічності, емоційності і інструктивної спрямованості навчальних занять; формування в учнів навиків і умінь самостійних занять фізичною культурою.

Розділ програми, що містить, теоретичний матеріал відображає зведення про правила поведінки, техніку безпеки, значення особистої гігієни, гартування і фізичних вправ для розвитку і зміцнення організму. Теоретичні дані пропонується повідомляти дітям в процесі уроків і на них відводиться 6 години протягом року для кожної паралелі класів.

В даній програмі структура знань формується по 4 блокам:

- особово-орієнтовані знання, пов'язані з саморозвитком, самовихованням, самовдосконаленням;

- знання, необхідні для виконання фізкультурно-спортивної діяльності в колективі, необхідні для правильної взаємодії з членами класу, групи і т.д.;

- знання, пов'язані із зразками поведінки і спілкування в колективі (фізкультурно-спортивна етика);

- знання, інтегруючі фізичну культуру з іншими сферами діяльності, тобто як знання отримані на уроках фізичної культури перетворяться в життєдіяльності індивіда.

Таким чином, аналіз програми по фізичній культурі з позиції їх валеологічної спрямованості показав, що деякі валеологічні знання в даних програмних документах існують, але істотним недоліком таких знань, на наш погляд, є їх фрагментарність і несистематичність, відсутність опори на вікові особливості сприйняття теоретичних відомостей і послідовність їх викладу; основний упор в більшості вивчених програм робиться на руховий розвиток школярів, а оздоровчий напрям програм носить супідрядний характер.

2. Завдання, методи, і організація дослідження

2.1 Завдання дослідження

На основі актуальності проблеми і поставленої перед роботою мети, було висунуто наступні завдання, які належало вирішити в процесі дослідження:

1. Виявлення основних методичних підходів до формування системи теоретичних знань валеологічного характеру у дітей молодшого шкільного віку;

2. Опрацювання методики оцінювання фізкультурно-валеологічних знань школярів;

3. Розробка моделі поетапного освоєння системи теоретичних знань валеологічного характеру і методичних прийомів включення їх в урок фізичної культури у молодших школярів;

4. Експериментальне впровадження методики формування системи теоретичних знань валеологічного характеру в процесі фізкультурної освіти молодших школярів в умовах загальноосвітньої школи.

2.2 Методи дослідження

Для вирішення поставлених в роботі завдань були використані наступні методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури;

2 Антропометричні вимірювання;

3 Педагогічне спостереження;

4 Педагогічний експеримент;

5 Математичні методи статистичної обробки.

Теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури використовувався з метою вивчення структури і змісту теоретичних знань валеологічного характеру, способів їх включення в шкільний освітній процес, сучасного стану здоров'я і особливостей розвитку молодших школярів, виявлення значення і місця валеологічних знань у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку. Аналіз літературних джерел проводився на основі вивчення монографій, навчально-методичних посібників, збірок наукових статей, авторефератів, статей в періодичних виданнях. Об'єм вивченої літератури загалом складає 63 джерела.

Метод антропометричних вимірювань застосовувався для вивчення антропометричних і морфо-функціональних характеристик дітей молодшого шкільного віку.

Антропометричне обстеження проводилося стандартним інструментарієм по загальноприйнятій уніфікованій методиці (В.М. Заціорський) [19] в один і той же час доби.

Для визначення фізичного розвитку нами були використані наступні показники:

- вага тіла (кг);

- довжина тіла (см).

Дослідження функціональних систем здійснювалося шляхом вимірювання:

- життєвій ємкості легенів (ЖЄЛ) за допомогою сухого спірометра. Для визначення життєвої ємкості легенів випробовуваному пропонувалося зробити максимальний вдих і плавний рівномірний видих в спірометр. Вимірювання (ЖЄЛ) повторювалося кілька разів з інтервалом 0,5–1 хв. до тих пір, поки не було отримано 2 однакових найвищих результату;