Психологізація навчального процесу на уроках математики (стр. 1 из 5)

Реферат на тему:

Психологізація навчального процесу на уроках математики

М о т и в а ц і я в и б о р у т е м и .

Взаємодія вчителя і учня в навчально – виховному процесі незалежно від типу системи навчання відбувається в трьох паралельних площинах : А – змістово-предметній ; В – методично–засобовій ; С – психолого–педагогічній . Якщо ці площини проранжувати у порядку спадання значимості для отримання кінцевого результату , то комбінації типу А – В – С або В – А – С в будь-якому випадку характеризуватимуть традиційну систему навчання. Модульно-розвивальну систему навчання, на мою думку, можна асоціювати лише з такою послідовністю розставлення наголосів: С – В – А. Спробуємо вишикувати свої міркування у деяку систему переконливих і вагомих аргументів.

По-перше, звернемося до самої теорії МРСН за А.Фурманом: “Мета модульного навчання та її обґрунтування. Мета, як відомо – це уявлення про конкретний результат. Метою модульно-розвиваючого навчання є забезпечення прогресивного соціального розвитку учителя і учня в умовах діалектично пов‘язаних навчання, виховання і освіти, а конкретніше – оптимізація процесу соціально-особистісного росту (соціалізації) учасників педагогічного процесу... Визначення мети у пропонованій експериментальній системі не випадкове. Воно зумовлене кількома моментами: по-перше, модульне навчання зорієнтоване на комплексне (різнобічне і різнорівневе) формування суб‘єктності розвитку цілісної особистості як індивідуальності, що здатна самореалізуватися... , по шосте, модульно-розвиваючий процес у психолого-педагогічному аспекті – модель оптимально прогресивного психосоціального росту особистості як індивіда...” (ж.”Рідна школа) № 6, 1994 р., с.28).

Чому при визначенні кінцевої мети навчально-виховного процесу так важливо почати з психолого-педагогічної площини взаємодії вчителя і учня? Те, що вчителі повинні знати своїх учнів, не викликає сумнівів. Але вчитель досить часто безпідставно має впевненість у тому, що для цього йому не потрібні спеціальні знання, і , що маючи великий досвід роботи в школі та непоганий рівень професійної майстерності, індивідуальні особливості своїх учнів вони можуть визначити “на око”. Чим шкідлива така педагогічна позиція?

По-перше, і я в цьому мала можливість переконатися на практиці, результати інтуїтивної діагностики досить часто не співпадають з показниками психолого-педагогічних досліджень. А це може бути не такою вже й безневинною справою. Мова йде про становлення майбутньої людини. По-друге, чомусь вважається, що психічний розвиток дитини, його соціалізація автоматично забезпечуються самим протіканням навчально-виховного процесу. Тобто згідно формули “навчання веде за собою розвиток” цей процес відбудеться сам собою без нашого спеціального втручання. Головне – своєчасно підкидати нові формули та теореми для переробки, а на виході отримаємо те, що хочемо отримати – всебічно розвинену особистість.

Дійсно, уявити навчально-виховний процес поза навчально-предметною площиною А неможливо. “Порожня голова не міркує” (П.Блонський). Але навчальний матеріал за вдалої організації його переробки обов‘язково виконає свої важливі функції: прикладну, виховну і розвиваючу.

У переважної більшості вчителів існує думка, що психологічними дослідженнями повинні займатися спеціалісти – шкільні психологи. Адже самі методи психології досить громіздкі у часі і вимагають спеціальної професійної підготовки. Дійсно, психологія – наука досить серйозна. Але чи варто перейматися такими песимістичними поглядами? Чи дійсно це проблема нереальна з точки зору її розв‘язання? Я пересвідчилася, що ні. Найголовніше, з чого треба почати її вирішення – з бажання пізнати своїх учнів і самого себе. Потім визначити основні напрямки дослідницької діяльності , постійно займатися самоосвітою, союзниками у вирішенні цих питань обрати собі самих дітей.

На теперішньому етапі своєї педагогічної діяльності я виділила для себе такий об‘єкт дослідження , як пізнавальна діяльність та основні процеси, що її супроводжують: а) відчуття і сприймання; б) пам‘ять; в) мислення; г) творчість; д) мовлення; е) увага; є) загально-навчальні вміння і навички; ж) емоційна сфера.

Щоб охарактеризувати наші спільні з учнями реальні можливості в плані дослідження навчально-пізнавальної діяльності в психолого-педагогічній площині С, розглянемо роботу одного конкретного класу нашої гімназії. Для прикладу візьму 3 (7) клас. Хочу наголосити на тому, що мій вибір не випадковий. Людині завжди цікаво те, що найскладніше . Особисто я не люблю гладенької доріжки. Чому будь-якому вчителю найважче працювати саме в 7 класі?

Значною мірою ефективність протікання навчального процесу визначається якістю підготовки до нього, прогнозуванням його результатів. При прогнозуванні навчального заняття необхідно враховувати досить велику кількість факторів, з яких зупинюся на такому факторі, як вік учнів. За шкалою І.П.Підласого залежність ефективності уроку від віку учнів має такий вигляд:

1-3 кл.	5 кл.	6-8 кл.	9 кл.	10-11 кл.
3 бали	2 бали	лише 1 бал	2 бали	3 бали

Не важко здогадатися, що 7 клас є тією “золотою” серединою даної таблиці, яка повинна примусити вчителя вивчити психологічні особливості дітей цього віку.

Деякі психологічні закономірності особистості підліткового віку.

· “Першим і основним його показником є виникнення у молодших підлітків потреби, щоб оточуючі ставилися до них не як до малюків, а як до дорослих”;

· “Другим показником почуття дорослості є наявність у підлітків прагнення до самостійності”;

· “Третій показник існування в дітей почуття дорослості – наявність власної лінії поведінки, незважаючи на незгоду дорослих чи товаришів”;

· “Оптимальною умовою формування дорослості й почуття дорослості підлітка є їх моральний і інтелектуальний зміст”;

· Бажання підлітка “стати дорослим” у його розумінні означає бути самостійним. Прагнення до самостійності видно в усьому: в учінні, в праці, у виборі друзів. Підліток прагне сам приймати важливі рішення, починає активно відстоювати свої погляди, думки, судження”;

· “Суперечність внутрішньої позиції підлітка полягає в тому, що, з одного боку, він прагне до самостійності, протестує проти дріб‘язкової опіки, контролю, недовіри, з іншого – відчуває тривогу і побоювання, що не справиться з новими завданнями”;

· “Підліткові властивий нестримний потяг до спілкування, до колективу, до сумісної діяльності з товаришами”.

(“Мистецтво життєтворчості особистості”, ч. 2, Київ, 1997, ІЗМН,

с.78).

Враховуючи перелічені вище психологічні особливості учнів , можна чітко окреслити для себе і для них головні завдання навчально-виховного процесу в психолого - педагогічній площині С : для вчителя – наповнення всіх етапів навчального модуля психолого – педагогічним змістом ; для учня – формування потреби і вміння самопізнання , які лежать в основі самовиховання .

Питання самопізнання викликають неабиякий інтерес у дітей . Головне завдання кожного вчителя – підтримати його . До роботи по вивченню особистості учня варто залучати , крім шкільного психолога , класного керівника, і самих учнів , а в разі потреби і їх батьків . Деякі спостереження за собою можуть виконувати вже учні молодшого шкільного віку .Що стосується учнів обраного мною 7 класу ,то в цьому віці маємо реальні можливості вивчення рівня розвитку пізнавальних здібностей самими учнями під чітким керівництвом вчителя і психолога (див. розробку уроків , урок №11 ).

Ідея заповнення психолого – педагогічним змістом основних етапів навчальної діяльності учнів випливає , по-перше , з вимог , визначених основними загально психологічними принципами організації навчально-виховного процесу : дослідження психічного розвитку повинно проводитися в природніх умовах навчально-виховного процесу (лабораторні методи можна застосовувати лише у виключних випадках), і по-друге , підтверджується загальною схемою аналізу змісту навчального матеріалу (за М.І.Махмутовим).

Індивідуальні особливості учнів та їх врахування в навчально-виховному процесі.

1. В і д ч у т т я і с п р и й м а н н я.

“Скажи мені і я забуду, покажи мені і я запам‘ятаю, дай задіяти самому і я зрозумію” (стародавня китайська мудрість). Кожного дня протягом 6 уроків учень отримує досить великий об‘єм інформації. Але вчителя найчастіше можуть цікавити питання її якості, кількості і способу логічної обробки. Про те, що ця інформація потрапляє до дитини через певні канали, знають ,в основному, вузькі шкільні спеціалісти – психологи. Випадок з моєї недавньої практики підтвердив, що відсутність у вчителя знань з цієї області може привести до появи шкільних конфліктів і непередбачених ситуацій. До 2 (6) класу нашої гімназії прибула новенька дівчинка, що мала в своєму табелі лише одні 5 (попередня система оцінювання). Провчившись близько двох тижнів у нашому закладі , вона потрапила у складну психологічну ситуацію: на КС міні-модулі теми “Геометричні фігури” учні виконували завдання, зачитані мною вголос , працювали в одному темпі, здійснювали самоперевірку за зразком вчителя після кожного завдання. Робота тривала близько 25 хв. і для моєї нової учениці закінчилась плачевно – вона здала чистий аркуш і зі сльозами на очах пояснила, що не зрозуміла абсолютно нічого, що від неї вимагалося зробити. Наголошую на тому, що практичні вміння і навички з теми у неї були сформовані на високому рівні (я знала це точно). Вся причина цього непорозуміння крилася в тому, що на той момент вона мала нерозвинений аудіальний канал сприймання. В той самий час інші учні класу виконали ці завдання досить якісно з тієї причини, що така досить складна форма роботи для них була не новою. Сьогодні учениця, про яку йшла мова, навчається у 5 (9) кл. нашої гімназії і за даними обстежень психолога, а також досліджень і спостережень вчителів, має найвищі показники свого психічного розвитку і цілком підлягає всім параметрам визначення обдарованої дитини.