У старшому дошкільному віці разом із зв’язністю мовлення у дітей розвиваються такі комунікативні якості, як виразність і образність. Разом з вираженням думки образне зв’язне мовлення відображає відчуття, емоційні й естетичні переживання. Більшість дослідників виразним мовленням уважають таке, яке побудовано так, що самим підбором і розміщенням засобів мови, своєю знаковою структурою воно впливає не тільки на розум, але й на емоційну сферу свідомості й підтримує увагу слухача або читача (С.Рубінштейн, В.Костомаров).
Образності й виразності мовлення набуває тільки при тісному поєднанні роботи думки й щирого почуття з точним добором мовних засобів. При цьому, чим яскравіше й самостійніше думка, тим глибші й щиріші почуття вона викликає, тим точніше необхідно добирати й використовувати виразні засоби мовлення: окремі слова, словосполучення, речення, інтонації.
Процес становлення виразності й образності дитячого мовлення знаходиться в центрі уваги багатьох дослідників. У їх працях наголошується на тому, що зміст своїх думок дитина передає за допомогою простого слова; свій внутрішній стан, свої відчуття, відносини виражає засобами слова, тому вони мають особливу інтонацію, звучання, образність (Л.Виготський, С.Рубінштейн, А.Люблинська).
С.Рубінштейн, А.Леушина, Н.Карпінська відзначають, що виразність мовлення дошкільників відповідно до вікових періодів їх розвитку носить неоднаковий, мінливий характер: від яскравості, експресивності й емоційності в молодшому дошкільному віці до сухості й маловиразності в старшому. На їх думку, для розвитку виразності мовлення у дітей старшого дошкільного віку необхідна систематична й цілеспрямована робота.
Найвагомішими джерелами розвитку виразності дитячого мовлення є твори художньої літератури й усної народної творчості, у тому числі й малі фольклорні форми. Під упливом живого слова художньої літератури й фольклору розвивається естетика мовленнєвої культури дошкільників. За допомогою цих творів у дітей розвиваються вміння тонко відчувати художню форму, мелодику й ритм рідної мови. При цьому ознайомлення дітей з творами літератури й фольклору ґрунтується на прищепленні їм навичок не тільки емоційного сприйняття творів, але й свідомого засвоєння знань про мистецтво слова взагалі. За твердженням Н.Ветлугіної, “естетичне переживання дитини характеризується єдністю емоційного й свідомого”. Переконувати треба не тільки безпосередньо впливом на емоції, художніми образами, звуками, фарбами, поетичним словом, але й звертатися до свідомості дитини, орієнтувати її на самостійне спостереження. Ознайомлення дітей з художніми творами супроводжується роботою з розвитку розуміння ролі художніх засобів у літературному тексті.
Серед розмаїтості всієї виразно-образотворчої системи художньої літератури й фольклору ми виділяємо ті засоби художньої виразності, які найчастіше зустрічаються у творах, що входять до кола дитячого читання. Це, перш за все, звукопис – сукупність прийомів для посилення звукової виразності художнього мовлення. Вона підкреслює численні образотворчі, смислові, емоційні властивості художніх творів. Як рима, так і звуконаслідування є необхідними, обов’язковими властивостями цих творів. Простий і точний підбір імітаційних звукових рядів робить твори літератури дуже виразними, й вони швидко запам’ятовуються. Унаслідок цього вони є тією школою, через яку діти одержують перші уявлення про властивості художнього звукопису, засвоюють особливості поетичної мови.
Велику роль у створенні виразності літературного твору виконують стилістичні засоби художньої виразності. Серед них своєю образністю та поетичністю виділяється метафора. Вона дає можливість дитині сприйняти поняття, зробити його наочним, наділити його певними якостями. Поширеним різновидом метафори є художнє уособлення, що найчастіше зустрічається в казках, піснях, легендах. Персоніфікація через свою алегоричність більшою мірою застосовується в народних казках про тварин і народних піснях. Саме в цих жанрах тварини й предмети персоніфікуються частіше, наділяються здатністю говорити й діяти, як люди. Ще одним різновидом метафори є гіпербола. Порушення в змісті твору реальних пропорцій і співвідношень, яке створюється гіперболою, викликає у дошкільників гумористичні асоціації й образи.
Образний напрям у творах літератури й фольклору має й такий засіб виразності, як порівняння. Воно дозволяє конкретніше, яскравіше й точніше охарактеризувати один предмет або явище за допомогою іншого. Сприйняття дітьми цього художнього тропа розвиває творчі здібності дошкільників до художнього опису, образотворчості в мовленні. Оригінальність думки, її яскравість, образність передає у творах епітет. З його допомогою мова набуває високої естетичної функції. Як орнамент, прикрашають тканину кожного літературного твору зменшувально-пестливі суфікси. При цьому назви предметів, про які йдеться в літературних творах, набувають мелодійності.
Організована робота з формування в дошкільників виразності мовлення потребує розв’язання таких завдань, як виховання чуттєвої основи сприйняття дітьми художнього слова й тим самим створення умов для оволодіння дошкільниками особливим даром – “даром слова”.
Основною формою роботи з розвитку виразного й образного мовлення є гра-драматизація, яка разом з ігровою мотивацією виділяється й своєю комунікативною спрямованістю. Її використання має значення тому, що саме в такій грі з репродуктивним мовленням (використання мовленнєвих зразків літературного тексту) поєднується продуктивне. Крім того, під час її проведення з найбільшою точністю виявляється потенціал сприйняття дітьми художнього твору, який потім при відтворенні вони розкривають за допомогою прийомів літературної техніки й засобів художньої виразності.
Для відпрацювання інтонаційної виразності мовлення можна використовувати віршовані форми фольклорних творів, насичені художніми засобами інтонаційної виразності. По-перше, ці невеликі за розміром твори дозволяють при мінімумі часу сконцентрувати максимум уваги на певних виразних засобах мовлення. По-друге, використання малих віршованих фольклорних жанрів розширює лексику вихованців, активізує словниковий запас, знайомить з виразними лексичними засобами, допомагає оволодіти граматичною будовою мови, її інтонаційними відтінками. По-третє, знайомство з прислів’ями та приказками, фразеологічними зворотами наближає дитину до духовних витоків рідної мови, її образності. По-четверте, більшість творів має віршовану форму, тоді як саме віршований матеріал сприймається дітьми з великим задоволенням і дозволяє з найбільшою користю звернути увагу дитини на виразність і образність мови.
Інтонаційні якості голосу можна відпрацьовувати за допомогою фольклорних творів, які мають різний тон звучання. Дітей знайомлять з ніжним, співучим, мелодійним тоном колискових пісень, радісним – закличок і потішок, загадок і небилиць. Знайомство дітей з темпом мовлення здійснюється на прикладі лічилок, скоромовок, оповідань, казок. Відзначимо, що при цьому вихованцям необхідно підкреслювати, що темп мовлення може змінюватися залежно від змісту твору, його призначення. Так, темп колискових пісень – повільний, скоромовок – швидкий, у казках темп мовлення змінюється залежно від зміни ситуації.
Таким чином, використовуючи твори художньої літератури й фольклору як джерело образного мовлення, вихователь виступає провідником дітей дошкільного віку у світ мистецтва слова.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ветлугина Н.А. Общие проблемы эстетического воспитания и развития ребенка // Основы дошкольной педагогики. –М., 1980. – 192 с.
2. Костомаров В.Г., Леонтьев А.А. Некоторые теоретические вопросы культуры речи // ВЯ. – 1966. – №5. – С. 10.
3. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М., 1989. – Т.1. – 248 с.