Використання подібних розкладів, з одного боку, дозволяє близьким тактовніше організовувати поводження дитини (не секрет, що нерідко близьким приходиться стикатися з крайнім негативізмом у відповідь на зауваження). У випадку, якщо підлітка важко посадити за виконання домашніх завдань, то замість нагадувань про це можна делікатно відіслати його до розкладу: «Подивись, що там написано у розкладі? Ну, раз там написано — то нічого не зробиш, треба сідати за уроки» і т.ін. З іншого боку, при адекватному постійному використанні розпорядок дня чи тижня може поступово стати засобом самоорганізації учня.
Крім таких циклічних розкладів, хорошим знаряддям, що допомагає структурувати життя аутичної людини, може стати щоденник чи щотижневик (для фіксації конкретних подій у певний період часу). Для аутичних людей ведення щоденникових записів, пам'яток (які використовує, напевно, у тій чи іншій формі більшість людей) особливо важливо, тому що їм легше, коли життя більш передбачуване і не містить багато несподіванок. Тому, якщо в аутичного підлітка цілеспрямовано формувати звичку, культуру ведення щотижневика (запису необхідних поточних справ, важливих подій життя родини і т.д.), то це може значно полегшити його загальну адаптацію. Ведення таких записів може допомогти й у подоланні стереотипності, характерної для страждаючих аутизмом.
Тут можна навести як приклад знахідку однієї матері аутичного хлопчика, що дуже негативно сприймав будь-які несподіванки, порушення записаного в щоденнику розпорядку (але ж ситуації, коли виникає щось непередбачене чи, навпаки, зненацька щось скасовується, неминучі). Вона зробила приписку в щотижневику: «Про можливі зміни ми повідомимо усно», пояснивши синові, що приблизно так само пишуть у газетах при анонсуванні телепрограм), тим самим немов узаконивши можливість змін.
Говорячи про використання засобів зорової підтримки для формування в аутичної людини навичок самоорганізації, слід відзначити наступне. Коли до її рук потрапляє такий психологічний засіб, важливо, щоб він, незалежно від форми (записна книжка, щотижневик, окремі пам'ятки, тощо), залишався саме засобом самоорганізації, не перетворюючи на стереотипний, нехай і «високоінтелектуальний» спосіб аутостимуляції. Тому на першому етапі використання цього засобу (можливо, досить тривалому) важливо, щоб ведення щотижневика чи складання розкладу справ на сьогодні здійснювалося спільно з дорослим, щоб воно наповнювалося ефективним змістом, пов'язаним з реальним повсякденним життям аутичної дитини.
Щоб делікатно мотивувати учневі таку роботу із самоорганізації, можна подати йому це заняття як, наприклад, чудовий засіб у боротьбі з неуважністю, акцентуючи загальний характер його застосування, а також популярність щотижневика у дуже зайнятих людей і т.ін. Крім того, у кімнаті підлітка має бути годинник для того, щоб він постійно мав можливість орієнтуватися в часі (причому, якщо йому важко визначати час за циферблатом, це повинен бути електронний годинник с цифрами). Те ж саме – і для наручних годинників – користування ними також дуже допомагає орієнтуватися в часі, тобто збільшує можливості самоорганізації і навчає її.
Варто підкреслити, що проблеми, пов'язані з самоорганізацією людини з аутизмом, особливо загострюються у підлітковому віці і їхнє вирішення часто відіграє вирішальну роль у соціально-побутовій адаптації.
Розвиток домашніх побутових навичок. Ця галузь роботи з аутичними людьми є однією з найважливіших. Якщо навіть аутичний учень непогано адаптований до школи (чи то спеціально організоване чи звичайне фронтальне навчання), то велику частину життя він проводить, як і всі діти, у будинку, тому дуже важливо, щоб він орієнтувався в оточнюючих його речах, міг самостійно чи за допомогою близьких виконати ті чи інші домашні справи.
Для аутичних людей старшого віку досягнення певного рівня соціальної адаптації (наприклад, трудова діяльність на спеціально організованому робочому місці) може зовсім не означати, що задовільний рівень пристосованості, комфорту досягнуто і вдома. Організація навчальної і трудової діяльності в адекватних посильних формах, а також дозвілля аутичної людини поза будинком, звичайно, дуже важливі, але це не знижує необхідності допомоги йому (що живе вдома, у родині) у розвитку адаптації до домашніх умов. Метою цього напрямку роботи можна вважати організацію такого життєвого укладу в родині, що дозволив би аутичній людині почуватися у вдома комфортно й безпечно, при цьому виявляючи доступний їй рівень самостійності в побутових питаннях, а його близьким — надавати йому тільки необхідну допомогу, заохочуючи самостійність.
Одна з ключових умов організації такого домашнього укладу — формування в аутичної людини повсякденних побутових навичок (уміння прибирати в кімнаті, приготувати щось із їжі, впорядкувати свій одяг і т.ін.). Говорячи про цю роботу, важливо ще раз відзначити особливу роль делікатності: до цього часу в аутичної людини найчастіше накопичений уже важкий тягар невдач, безпорадності і невпевненості у своїх силах. Тому терплячість, ігнорування до певних меж невдач і підкріплення будь-якого успіху вкрай необхідні.
Спинимося більш докладно на двох завданнях, що саме в підлітковому віці, як нам здається, здобувають особливу значущість. Це, по-перше, вироблення звички бути охайним, стежити за своєю зовнішністю і, по-друге, вміння користуватися власними речами, зокрема, правильно й акуратно розміщати свій одяг у шафі, на полицях і т.ін.
В обох випадках завданням фахівця і близьких слід вважати формування в підлітків звички, автоматизму у виконанні тих чи інших знайомих дій. Тут доречно згадати, яку величезну роль С.Я.Рубінштейн відводив у дефектологічній роботі з розумово відсталими дітьми формуванню «правильних звичок» (С.Я.Рубінштейн, 1986).
Варто пам'ятати, що формування «правильних звичок» у випадку артизму, як правило, – дуже тривала й непроста робота. Пов'язано це, зокрема, з характерним для аутизму порушенням афективних механізмів, що відповідають за збереження в пам'яті рухових навичок, формування й автоматизацію моторних стереотипів.
У цій роботі важливо визначити правила, виконання яких потрібно наполегливо домагатися, щоб поступово довести його до автоматизму. Наприклад, правило завжди мити руки після повернення з вулиці додому чи зачісуватися перед виходом з будинку і т.ін. Будь-які подібні правила повинні доводитися до підлітка й усвідомлюватися ним, мають формуватися вміння їх виконувати. Можливо, у закріпленні їх також допоможуть письмові пам'ятки-нагадування про необхідність виконати ту чи іншу дію (бажано, щоб такі пам'ятки складалися, як зазначалося вище, за участю самого аутичного підлітка).
Приблизно те ж саме можна сказати і про порядок у своїй кімнаті і власних речах. Підлітку варто пояснити, що це – можливість стати господарем своїх речей, не залежати від близьких в усьому, що стосується свого гардероба, своєї кімнати. Треба відзначити, що чітке акуратне розташування власних речей допомагає і більш вільному самостійному користуванню ними.
Тут також може допомогти і зорова підтримка. Так, якщо зробити напис чи виконати схематичні малюнки, де саме і які речі аутичного підлітка зберігаються в його шафі, і розташувати ці пам'ятки у відповідних місцях (наприклад, праворуч на цій полиці – місце для шкарпеток, ліворуч – для майок і т.ін.), це ефективно організовує і змушує підлітка акуратно розміщувати свої речі. На першому етапі роботи з такими позначками дорослому необхідно методично вказувати на позначки, не даючи при цьому прямих підказок і команд, а стимулювати дитину до їх використання, звертаючи його увагу на них (наприклад: «Подивися уважно, де тут намальовані шкарпетки? От саме туди і треба їх покласти» тощо).
Великого значення набуває також формування хоча б елементарних кулінарних навичок. Дуже важливо прищепити страждаючій аутизмом людині смак до приготування їжі, сервіровки столу, «метушні» на кухні в цілому. Така робота, крім умілості рук і можливості виконувати довільно складні програми дій, несе в собі ще й великий емоційний заряд: у всіх країнах, у самих різних культурах кухня – місце приготування їжі – це осередок затишку, домашнього тепла.
Тут особливо важлива спільність діяльності дорослого і підлітка, фахівця й батьків. Деякі дії, яких потрібно навчити аутичного підлітка, доцільно розписати на окремі операції, використовуючи той же принцип зорової підтримки. Наприклад, щоб допомогти йому навчитися самостійно заварювати чай, усі окремі операції можна написати на окремих аркушах невеликого фотоальбому; у міру оволодіння навичкою необхідність у цій зоровій підказці поступово зменшується.
Робота на кухні, різноманітна кулінарна «метушня», як нам здається, особливо сприяє розвитку в аутичної людини уявлень про навколишній світ, а виходить, особливо ефективно працює на побутову повсякденну адаптованість. У цілому нам здається дуже важливим, щоб до підліткового віку дитина могла розігріти собі обід, зробити бутерброд і виконати інші нескладні кулінарні маніпуляції.
Самостійне пересування за межами будинку. Це одне з найбільш хворобливих питань для багатьох родин з аутичними дітьми, особливо з настанням підліткового віку. У багатьох, але не в усіх (оскільки при найбільш важких формах синдрому РДА, у випадку сильної дезорганізації довільного поводження) пересуватися вулицями аутичній людині без супроводжуючих небезпечно. Питання про те, чи доцільно вести роботу в цьому напрямку, слід, імовірно, продумати разом фахівцю і рідним аутичної дитини. Можна відзначити тільки, що навіть у випадку очевидної неможливості самостійного пересування пацієнта за межами будинку, розробка і здійснення корекційної програми з упорядкування поведінки учня на вулиці не буде зайвим.