У керівників школи на цьому етапі може з'явитися враження, що рух уперед вже
закінчився, можна «почити на лаврах».
Знижується до критичної відмітки рівень мотивації персоналу, тому знову доводиться в
кризових ситуаціях переходити на «ручне управління».
В етапі застою (стагнації) школа може перебувати не тільки допустимий період (1-2
роки), а й як завгодно довго. Причому, як правило, якщо процес затягується, з'являються риси
старечого маразму.
У такому випадку з огляду на те, що внутрішні ресурси оновлення безнадійно
втрачаються, стає неможливим радикально змінити ситуацію без зовнішнього втручання.
Зовнішній імпульс може мати найрізноманітніші форми - від зміни директора до
радикальної реорганізації навчального закладу.
Звичайно, може бути і варіант, коли керівник старіючої школи самостійно скористається
правом на соціальний суїцид педагогічної системи, що віджила свій вік. Найкращий спосіб
здійснення цього: передати «бразди правління» новій команді, в якої є чітке бачення
перспективи нового народження школи.
Головним ризиком цього етапу стає небажання йти на будь-який ризик. «Колія» є
настільки наїждженою, що не лишається місця для хоч якого маневру. Рух школи стає аналогом
руху поїзда: будь-яке відхилення прирівнюється до «сходження з рейок», яке призводить до
катастрофи. Проблема лише в тому, що немає кому прокладати рейки до нових зникаючих
горизонтів освіти.
Я вчасно зрозумів, що настав час, коли слід самостійно прийняти рішення красиво і
головне вчасно піти зі своєї посади, зростивши чи підтримавши такого наступника, який дасть
школі нове життя. "Я все зробив, що міг. Хто може, хай тепер зробить більше", - ці слова
античного класика найбільше підходять для характеристики соціально відповідальної позиції
керівника «старіючої» школи.
7 етап. Відродження.
На етапі відродження до школи має прийти нова команда керівників, які здатні здійснити
"прорив у майбутнє", провести внутрішню перебудову, впровадити інновації.
Це не означає, що їм доведеться все починати з "чистого аркуша": готовність до змін
(інноваційний потенціал) визначається набутим організаційним досвідом, попередніми уроками
перемог і невдач.
Може бути, що замість "передачі перспективи" новому керівникові може відбутися
передача директорського крісла випадковій людині, яка хоче тішитись у променях минулої і до
того ж чужої слави.
Слухняний виконавець директив швидко перетворить школу у "сплячу красуню", яка
довго і терпляче чекатиме на свого принца, спроможного розбудити шкільну організацію від
летаргічного сну, повернути її до нормального життя.
Звичайно, йдеться про нормальний розвиток шкільної організації природним життєвим
шляхом. Це відбувається лише тоді, коли кожна педагогічна система є самостійною і
самодостатньою, функціонує на основі самоменеджменту, а зовнішнє управління враховує
природну логіку розвитку школи та закономірності побудови кар'єри керівника.
Щоб враховувались інтереси керівника школи, потрібно створити систему як
вертикальної, так і горизонтальної мобільності, тобто дати йому шанс не тільки продовжити
кар'єрний злет вже як менеджеру освіти вищого рівня, а й можливість переміщуватися зі школи
в школу. Це стане можливим, якщо буде відповідна конкурсна система відбору керівників шкіл
та контрактна форма оформлення стосунків між управлінням освіти та керівниками шкіл.
135
... Саме школа стоїть у витоків духовності її випускників, а директор, заступник
директора, організатор позакласної роботи покликані бути посередниками між
педагогічною наукою та практикою - від них залежіть не тільки пропаганда,
впровадження наукових знань в практичну роботу, але й така організація педагогічного
колективу, при якій об'єднуючим началом є творчий задум, ідея - і в кінцевому
результаті - духовна особистість випускника...
Сільська малокомплектна школа посідає особливе місце серед навчальних закладів
нашої країни. Це - 70% шкіл, тут навчається кожен третій школяр; це - більшість шкіл нашого
району, які працюють в напрямку козацько-лицарського виховання.
Підірвана матеріальна база малокомплектної, міграція сельчан до міста, зниження
народжуваності, виснаження і старіння педагогів не сприяють якісному поліпшенню навчальної
роботи. Але від таких шкіл Україна не зможе відмовитись ще й у цьому столітті. Бо обов'язок
держави - надати освітні послуги ВСІМ дітям.
Тепер вважається, що функціонування сільської мало комплектної економічно
недоцільно. Та не треба забувати про її соціальний статус: осередок культурного життя,
уособлення зв'язку поколінь, носій духовності, традицій тощо.
Думку вчителя поважають на селі. На його позицію зважають при визначенні долі
дитини. Село і школа пов'язані нерозривно, як тіло й дух, хліб і сіль, сонце й вода.
Штатний розклад не передбачає повну ставку заступника з виховної роботи (у більшості
мало комплектних його зовсім немає). Є неповна ставка заступника директора з навчально-
виховної роботи, помічника з господарської справи, педагога-організатора, бібліотекаря. Школа
має незадовільні санітарно-побутові умови (потребує капітального ремонту або перебуває у
аварійному стані; не має водопроводу й каналізації; відсутні спортивний та актовий зали, не
вистачає типових приміщень).
Учителя професійно дезорієнтовано, бо він викладає від двох до п'яти навчальних
предметів, що знижує якість знань учнів. В цих умовах проблемною є організація факультативів,
практично неможлива профільно-рівнева диференціація.
Система стосунків керівник-учитель-учень має тенденцію до посилення особистих, а не
ділових якостей. Педагоги перебувають в методичній ізоляції (та ще й соціально-побутові умови
їх життя!), що поступово призводить до їх деградації. Але ЯКІСТЬ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ
РОБОТИ БІЛЬШОЮ МІРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЯКОСТІ КЕРІВНИЦТВА ШКОЛОЮ, НІЖ ВІД РІВНЯ
ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛІВ.
Наш досвід свідчить, що тісний зв'язок школи з родиною й сільською громадою дозволяє
застосувати концепцію школи-родини (у формі козацько-лицарського виховання, що відтворює
родинний мікроклімат: атмосферу доброти, тепла, чуйності, взаємотурботи, взаємоповаги). Все
це ґрунтується на особливостях сільської спільноти, у якій практично всі родини пов'язані
кровними зв'язками.
Ми вважаємо, що одним із основних завдань школи є реалізація ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОГО
ВИХОВАННЯ, яка має благодатне підґрунтя в діяльності малокомплектної: це - сім'я, церква,
соціальне середовище, громадське життя, праця, заходи духовного характеру, мистецтво,
спілкування з природою.
Систему взаємин ми будуємо таким чином, щоб абсолютні й вічні цінності українського
виховання (віра, надія, любов, сумління, правда, доброта, чесність, справедливість, щирість,
гідність, милосердя, прощення, досконалість, нетерпимість до зла) формувалися не як
теоретичні моральні категорії, а як конкретні стосунки реальних людей...
Аналізуючи процес розвитку мало комплектної за останні 30 років (я працюю учителем з
1969 року, а керівником - з 1984), плануємо в царині ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО
ПРОЦЕСУ:
В розкладі занять максимально враховувати передусім особливості навчальних
предметів, а не особливості педколективу, розподілу навантаження вчителів. В проведенні
уроків будемо орієнтуватись на форми групової роботи, за яких різко зростає інтенсивність
активного спілкування вчителя з учнями. Будемо вчити учителів саме такій роботі.
Намагатимемось знижувати психологічне та емоційне навантаження на учнів у класах з
малою наповненістю. Більше уваги приділемо методам самоконтролю, вибірковому
диференційованому та тематичному контролю. Почнемо застосовувати рейтинг.
Основним в організації уроків стане принцип індивідуального підходу до учнів
(особистісно-орієнтовне навчання та виховання). Створимо „короткі" факультативи, які
охоплять семестр, що допоможе учням реалізувати пізнавальні інтереси до різних предметів.
136
Особливу увагу приділимо роботі клубів, гуртків, товариств, проведенню інтелектуальних
змагань, конкурсів.
В царині ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОЇ ТА ПОЗАКЛАСНОЇРОБОТИ:
Виховний процес тісно пов'язуємо із життям сільської громади, його стрижнем стане
краєзнавча діяльність.
Систему виховної роботи будуємо за моделлю „людина-рід-громада-країна-держава". Це
дає змогу широко використовувати потенційні можливості етнопедагогіки, історичного
краєзнавства, сприяє соціалізації особистості.
Виховний захід школи плануємо і проводимо так, щоб він був подією села.
Є проблема у вихованні сільської дитини: в умовах замкненого сільського осередку
зворотний зв'язок між вихованцями і вчителями надзвичайно сильний, але це веде до того, що
дитина звикає до постійного опікування й потребує його. Перехід до іншого типу соціального
середовища (міста), де соціальний контроль послаблено, часто руйнує звичний стиль
поведінки.
В царині УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ: