З початку 90-х років ХХ століття групою ентузіастів з козацьких родів були започатковані
в місті Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі:
козацькі організації - Задністрове земляцтво Всесвітньої спілки козаків (останній отаман
покійний козацький полковник М.Слєпухін), Буджацька Січ УК (отаман - генерал-хорунжий УК
М.Скляренко), Білгород-Дністровська паланка УК (отаман - полковник УК Л.Городецький),
Білгород-Дністровський Кіш УК (отаман - полковник УК В.Гавриленко), Окружний полк ім.
П.Орлика УК (отаман - полковник УК М.Врублевський), Окремий курінь ім. С.Білого УК (отаман
полковник УК П.Городниченко), курінь Війська Запорозького (отаман - полковник ЗСУ
М.Возний), районове товариство УКЗ (отаман - полковник УК В.Білоус), жіноча громада УК
(керівник Л.Горлачова), Дністровська Січ УК (отаман - генерал-хорунжий УК В.Тимофєєв);
козацькі художні колективи - духовий оркестр (керівник сотник УК С.Радченко), хор
української народної пісні «Мрія» (керівник - осавул УК І.Зорило), ансамбль української
народної музики «Веселка» (керівник - полковник УК М.Нікіруй), ансамбль української народної
музики «Гроно» та гурт «Русичи» (керівник - осавул УК Б.Нікіруй), народна хорова капела -
пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Алкалія» Будинку культури с. Старокозаче
(керівник - В.Вареник);
навчальні заклади, що працювали та працюють в напрямку козацького виховання -
Білгород-Дністровське училище Південноукраїнського державного педагогічного університету
(викладачі - В.Юрченко, В.Лобанова, О.Виштак, І.Головань), Старокозацька та Молозька школи
11
(військовий керівник І.Лісіцин), Випаснянська №1 школа (військовий керівник В.Гавриленко),
Вигінська школа (колишній директор В.Біленко, учитель фізичної культури А.Берлізов, директор
О. Вдовиченко, учитель фізичної культури М. Поліщук), Долинівська школа (директор Т.Тома,
завуч М.Долгошеєнко, педагог-організатор Т.Молчанова), Турлацька школа (директор
Т.Тодорова, вчитель В.Чумаченко), Адамівська школа (колишній директор В.Тимофєєв,
теперішній директор В.Вронська, завуч П.Лавриненко, педагог-організатор В.Гриценко).
Проживаючи у громадах, які мають давні козацькі традиції, вчителі шкіл не могли ці
традиції не залучити до виховного процесу...
Після обговорення ідеї (утворення школи джур та дан) з'явилися як союзники, так і
опоненти; згодом в школах організаційно оформились ентузіасти або ініціативні групи педагогів
(Старокозацька та Молозька - військовий керівник Лісіцин І.М., Випасненська №1 школа -
військовий керівник Гавриленко В.О., Миколаївсько-Новоросійська - завуч Фоменчук В.А.,
педагог-організатор Настаченко Г.М., Долинівська - директор Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І.,
педагог-організатор Молчанова Т.І., Вигінська - директор Біленко В.Ю., вчитель Берлізов А.М.,
Турлацька - директор Тодорова Т.П., вчитель Чумаченко В.М., Адамівська - директор
Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В.Н.), які взялися за її
практичну реалізацію.
...Початок 90-х років минулого століття: розпад Союзу, крушіння правлячої ідеологічної
машини.
Наше становище (керівників шкіл) в ті роки: кадри побігли зі школи, фінансування пішло з
місцевих бюджетів (вірніше, його не стало зовсім!), ми намагаємось налагодити хоча б якусь
виховну роботу в школі, причому без матеріальної та, навіть, моральної підтримки з боку влади
та громадськості, бо, мабуть, лише в школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле
покоління.
У школі почали платити за класне керівництво копійки, скасували зарахування до
педагогічного стажу років роботи на посадах старшого піонерського вожатого - педагогу, який
більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і державою також!),
звернувши державну підтримку дитячо-юнацьких організацій.
Опам'ятавшись від шоку (ідеологічного, фінансового - інфляція, зниження реального
рівня зарплати, яку, до речі, затримували по півроку!), ми почали шукати альтернативні форми
виховної роботи; альтернативні комуністичним; бо якщо держава відмовилася від комуністичної
ідеології, то й державна школа не мала права 'її сповідати; в іншому випадку вчитель
зобов'язаний був покинути державну школу - ми ж хотіли в школі працювати.
В країнах, де розуміють значення виховання, в школах існує цілісна система формування
лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій - лідер виростає тут,
далі він лише «шліфується». Така ж система існувала й в СРСР: жовтенята - піонери -
комсомольці - комуністи.
Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, і
спробували створити українську національну піонерську організацію «Джура» (одним з
атрибутів у нас був жовто-синій націонал-піонерський галстук). Організація будувалася на
засадах та традиціях Українського козацтва; за основу її побудови ми обрали Концепцію
української козацької педагогіки, яка була надрукована в «Освіті» у 1992 році. Організація
почала діяти.
У 1993 році мене було обрано головою Адамівської сільської ради Білгород-
Дністровського району Одеської області й нові обов'язки змусили на декілька років відійти від
практичної педагогіки, хоча за перебігом педагогічної думки в пресі я слідкував. Поступово
господарські та політичні турботи місцевого масштабу заполонили мене: йшло перманентне
ділення колгоспу - лідери змінювали один одного, після чергових звітно-виборчих зборів
виходили з колгоспу й виводили з собою однодумців; йшло паювання і ми намагалися не
залишити сільську інтелігенцію без землі; після війни у Придністров'ї озброєні молдавські
волонтери почали порушувати кордони й грабувати колгоспні ферми, в тому числі й наш
колгоспний свинотоварний комплекс.
.Початок зими 1993-1994 років. Україна готується до виборів депутатів всіх рівнів та
Президента України (березень 1994 року). Кандидати в депутати Одеської обласної ради та
Верховної Ради України «мотаються» по району - беруть участь у передвиборчому марафоні -
проводять зустрічі з виборцями, головами сільських рад (за Законом про вибори голови
сільських рад формують територіальні та дільничні виборчі комісії). Десь у цей період заїхав до
12
Адамівської сільської ради Петро Чернишук (тоді голова Білгород-Дністровського осередку
РУХу та кандидат у депутати Верховної Ради України). Ми розмовляли з ним про особливості
тогорічних передвиборчих баталій і якось непомітно перейшли до питання про мою національну
приналежність. Я - некрасовець-липованин-старообрядець (некрасівці - нащадки донських
козаків-некрасівців, які оселилися на Дунаї після розгрому царськими військами козацького
повстання Кіндратія Булавина). Петро дав мені адресу канцелярії паланкового козацького
товариства пасічників і вже через кілька днів я розмовляв про справи козацькі з Леонідом
Городецьким (паланковим отаманом)...
... Невдовзі після цього я звернувся до начальника районного відділу міліції Чербаджі
М.М. з проханням дозволити створити добровільну народну козацьку дружину для охорони
громадського порядку на території громади та боротьби із порушниками кордонів -
молдавськими волонтерами. Нас підтримав голова районної ради Майстро В.І. Дружину було
створено, екіповано одностроєм та козацькою зброєю, нічні чергування дружинників
оплачувалися коштами сільської ради. Велику організаційну та матеріальну допомогу нам
надав паланковий отаман Городецький Л.Г.
У 1994 році організаційно було оформлено Адамівський курінь Українського козацтва,
отаманом якого мене було обрано. У 1996 році курінь увійшов до складу Білгород-Дністровської
міжрайонової козацької паланки Українського козацтва, тоді ж мене було обрано писарем цієї
паланки...
На сесіях сільської ради, розглядаючи питання про стан навчально-виховної роботи в
школі, ми звертали увагу депутатів на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва,
куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя.
Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді-молодих
громадян України - козаків, яке в народі збереглося як розуміння козацького духу, того
особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою
народу і державі протягом віків. Тому ми вирішили за основу виховання молоді в нашій
сільській громаді обрати козацьку педагогіку.
На жаль, відсутність на той час розробленої методики виховної роботи з козачатами не
дозволили колективу Адамівської школи досягти помітних успіхів: «Джура» працювала більше
як піонерська організація, ніж як козацька.
2 етап. Підготовчий.
На етапі народження школи козацько-лицарського виховання для нас актуальним був
висновок Берта Нануса: «Немає більш потужного рушія організації до досконалості й
довготривалого успіху, ніж приваблива, надихаюча перспектива на майбутнє».
Це був романтичний період у житті нашої організації; стан ейфорії - стан апатії
охоплював нас у процесі переходу від мрії до дії.
Після закінчення строку повноважень сільського голови в 1998 році я повернувся на
посаду директора і почав будувати школу козацько-лицарського виховання. Процес
становлення та розвитку Адамівської школи козацько-лицарського виховання зафіксовано у
шкільній газеті. У 1998-2001 роках газета випускалася у вигляді бліц-інформації «Леля»,
«Козача», «Джура», «Дана», «Джура та Дана», «Берегиня», «Козак» (вийшло 45 номерів
невеликим накладом-тиражем). З квітня 2001 року почала виходити шкільна газета «Річ про
Адамівську Січ». Поступово газета стала друкованим органом всієї Адамівської громади: тут
друкувалися матеріали з життя школи й громади.