Реферат на тему:
Естетичне виховання в умовах нової соціальної естетичної реальності в Україні
Естетичне виховання як соціально-культурний педагогічний процес має трансформуватись у відповідності із базовими змінами в суспільстві, а тому в умовах вибору українського нового вектору її розвитку, перехідного періоду, відбуваються й радикальні зміни в сутності, змісті, формах і методах естетичного виховання.
В осмисленні цих змін, очевидно, треба виходити із природи тієї соціально-культурної реальності, яка формується в Україні. Вона характеризується: формуванням нової системи цінностей; складанням на відміну від моностилістичної; полістилістичної культури; особливими відносинами між учасниками культурного процесу; зміною ієрархічного “вертикалього” принципу управління культурою на “горизонтальний”, партнерський; акцентуванням на ролі особистісного, а не колективістського начала; зростаючою культурною роллю регіонів; формуванням приватного, недержавного сектора культури; комерціалізацією культури й зростанням ролі в ній менеджменту; руйнуванням усталеної культурно-просвітницької мережі й мережі закладів естетичного виховання; зростаючою недостатністю закладів культури для значного числа громадян. Ці утворення радикально змінюють, далеко не завжди на краще, соціально-культурну ситуацію естетичного виховання як особливої соціально-виховної підсистеми. Виникає необхідність суттєвої переструктуризації, а фактично, формування нової системи естетичного виховання в Україні.
Пропонований нами спільно з академіком І.Зязюном десять років тому проект національної державної комплексної програми естетичного виховання [1] сьогодні має бути суттєво доопрацьований, якщо не радикально змінений.
Необхідність такого переосмислення ситуації та змісту естетичного виховання в сучасній Україні пробуджуються значними змінами, а по суті, формуванням у межах соціально-культурної реальності нової соціально-художньої реальності, яка створює соціально-художній контекст естетичного виховання.
Важливими змінами в новій соціально-художній реальності в Україні, які необхідно врахувати, є: 1) перехід від моностилістичної художньої культури (соціалістичного реалізму) до плюралістичної, полістилістичної художньої культури; 2) зміна системи критеріїв оцінки художньої творчості; 3) трансформація вимог суспільства до митців, художньої творчості в цілому; 4) модернізація тематики творчості, а з нею трансформація предмета мистецтва; 5) розширення структури жанрів художньої творчості; 6) вплив мистецтва української діаспори на розвиток мистецтва в Україні; 7) суперечливий і значною мірою негативний уплив вестернізованої масової культури на смаки й потреби молоді; 8) зростання національної спрямованості української художньої культури; 9) руйнування цілих галузей художньої культури (кінематограф та ін.) та незабезпеченість функціонування окремих ланок інфраструктури (книжкова мережа); 10) складання нової інфраструктури художнього життя й зародження мистецького менеджменту; 11) суттєве зниження контактів публіки з окремими видами мистецтва (кіно, театр, класична музика та ін.); 12) зняття державного патерналізму над сферою мистецтва й забезпечення свободи творчості; 13) радикальна зміна системи управління художнім життям, мистецтвом як системою соціальної організації взаємовідносин між його суб’єктами (митцем, публікою, критикою, державою, громадськістю); 14) регіоналізація розвитку художнього життя, формування в регіонах різного типу художнього життя, своєрідності художнього середовища; 15) зростання розриву між масовою та елітарною художньою культурою, поширення художньої продукції низької якості, що знижує виховний уплив мистецтва; 16) посилення диференціації художніх потреб і смаків під упливом урізноманітнення поля художнього життя, художньої пропозиції; 17) формування нових творчих шкіл, розвиток різних художніх напрямків; 18) визначення художньої своєрідності зростаючих субкультур; 19) зниження соціального статусу, престижу й соціальної захищеності митців, їх становища та професії; 20) трансформація функціонування мистецтва, зміна ієрархії його функцій, посилення його розважально-релаксаційної та дегуманізаційної функцій [2, с. 33-36].
Таким чином, педагог естетичного виховання повинен ураховувати у своїй роботі особливості контексту художнього життя, які концентруються в рисах нової соціально-художньої реальності. Нова соціально-художня реальність формує стан суспільної художньої свідомості в особі всіх її суб’єктів та соціально-інституційне забезпечення її функціонування, становлення нових художніх напрямків, норм, цінностей, потреб, смаків, творчих методів, художніх поглядів та ідеалів [2, с. 34].
Вихователь має враховувати у своїй роботі особливості нових естетичних і художніх потреб різних груп молоді, які в нових умовах набувають нового змісту й форми, породжуючи нові типи естетичних і художніх відносин як основи її естетичної та художньої культури.
У наш час складаються певні різновиди естетичних відносин на основі певних типів соціальних відносин, які й “наповнюють” її певною функціональністю. Це ті ж відносини, що існували раніше, але їх об’єкт і акцентування різні, бо різними стали ідеали, потреби та прагнення людей, особливо молоді, змінився характер їх естетичної соціалізації. Тому сьогодні актуалізується як ніколи соціологічний аспект дослідження з визначення рівня естетично-художньої культури молоді, її потреб, інтересів, естетичних поглядів, ідеалів, смаків, системи їх естетично-художньої діяльності, а отже, і такої мало розробленої галузі знань, як соціологія естетично-художнього виховання [3], яка активно формується.
Певні здобутки в цьому напрямі вже є. Результати, отримані в 2005 році у всеукраїнському дослідженні “Духовні потреби дітей України”, яке охоплювало близько 3 тис. школярів з 4 по 9 клас включно, дають певні уявлення про стан їх художньо-естетичних потреб, фіксують ті зміни, які відбулись у художньо-естетичній свідомості й діяльності дітей і підлітків. Отримані за нашою програмою дані можуть бути використані для організації естетичного виховання школярів.
Започаткування розвитку художньо-естетичних інтересів дитини відбувається в ранньому дитинстві, коли слухання колискових пісень пробуджує в малюка здатність до музично-звукового сприйняття, що в подальшому втілюється в любові до народної пісні, якою славляться українці в усьому світі. Проте в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні й руйнації системи художнього виховання втрачається значення народної пісні як базового елементу національної культури. У результаті в сучасних дітей та підлітків знижується здатність до її емоційно-образного сприйняття, що в свою чергу призводить до зниження рівня культури дітей. Так, на запитання “Чи є в тебе улюблена українська народна пісня?” лише 49% опитуваних дітей дали позитивну відповідь. Зауважимо, що під час вступу до японських вищих навчальних закладів абітурієнт має знати декілька сотень пісень, бо інакше не буде прийнятий.
Сільські діти мають трохи вищий показник інтересу до народної пісні – 53%. Дівчата (56%) цікавляться нею більше, ніж хлопці (43%). Але особливе занепокоєння має викликати те, що з віком інтерес до народної пісні значно зменшується. Подані в таблиці №1 результати опитування свідчать, що серед дітей 14-15 років відсоток тих, хто має улюблену українську народну пісню, є найнижчим.
Таблиця №1
Розподіл відповідей респондентів на запитання
“Чи маєш ти улюблену українську пісню?”, %
| Вік дітей | 9-11 років | 12-13 років | 14-15 років |
| Кількість позитивних відповідей, % | 55 | 50 | 43 |
Важливим показником рівня сформованості художньо-естетичних інтересів є ставлення дитини до краси свого оточення (оселі, школи, вулиці, міста чи села). Відповідно до ментальних прагнень українців до затишку, художнього облаштування своєї оселі ставляться до цього й діти: 69% дає їм високу оцінку (4 і 5 балів). “Привабливість, краса свого міста (села)” оцінюється в цілому доволі високо (69% високих і 19% посередніх оцінок) за відсутності суттєвих відмінностей у розподілі відповідей респондентів у залежності від статі та місця проживання.
Показники привабливості й краси класу, школи помітно нижчі (53% високих та 29% посередніх оцінок). Діти молодшого шкільного віку значно нижче порівняно з іншими віковими групами оцінюють привабливість своєї школи.
Важливим чинником естетичного розвитку дитини є природа – мати всіх талантів (М.Пришвін). Дітям пропонувалося оцінити міру їх згоди з висловлюванням: “Природа – джерело натхнення, гарного настрою, поштовх писати вірші, малювати”. Переважна більшість дітей (77%) погодилися з ним, а 17% – наполовину. Немає суттєвої різниці в оцінках за місцем проживання, типом поселення, але діти 14-15 років все ж дають значно нижчі оцінки ролі природи в їх житті. Очевидна значущість для дітей природи як важливого емоційно-естетичного складника їх життя.
Художньо-естетична активність дітей значною мірою залежить від оцінки значення мистецтва суспільством, оточенням, яка трансформується за допомогою зусиль школи і сім’ї в норму, спонукання до обізнаності у сфері мистецтва як шляху до його глибокого освоєння. Однак, за результатами опитування дітей 9-15 років, лише 50% сучасних дітей шкільного віку згодні з тим, що “кожна людина повинна бути обізнана з мистецтвом”, 35% погоджуються з цією нормою “наполовину”.
Авторитет мистецтва у школярів України в цілому невисокий і навіть низький. І як це не несподівано, у міських школярів він нижчий (48%), ніж у сільських (52%), і є однаковим у хлопців та дівчат. Остання тенденція симптоматично небезпечна, бо, за всіма даними вітчизняних і зарубіжних досліджень, жіноцтво відзначається значно вищим інтересом і особливим виділенням значущості мистецтва у своєму житті.