МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Логопедична робота з дітьми з комплексними порушеннями в умовах центру соціальної реабілітації
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІТЕЙ З КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
1.1 Сутнісна характеристика поняття «діти з комплексними порушеннями»
1.2 Історико-теоретичний аналіз відношення суспільства до осіб з комплексними порушеннями
1.3 Сучасні підходи до розвитку, навчання і виховання дітей з комплексними порушеннями
Висновки до 1 розділу
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ
2.1 Розвивальне середовище як складова педагогічного процесу в умовах соціально-реабілітаційного центру
2.2 Завдання та напрями педагогічної допомоги дітям з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
2.3 Організація логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
Висновки до 2 розділу
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ІЗ КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ 61
3.1 Програма логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
3.2 Система логопедичного впливу у роботі з дітьми з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
3.3 Результати експериментального дослідження системи логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах реабілітаційного центру
Висновки до 3 розділу
Загальні висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Зміцнення статусу дитинства в суспільстві на державному й міжнародному рівнях відображено в низці стратегічних документів: Конвенції ООН про права дитини, Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті, законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про охорону дитинства», що свідчать про нові соціальні процеси стосовно дітей, зокрема посилення уваги й нового ставлення держави до дітей з обмеженими психофізичними можливостями, а саме дітей з комплексними порушеннями, у переважній більшості, інвалідів з дитинства й спонукають до забезпечення їм достойного життя як повноправних членів суспільства відповідно до їх можливостей та індивідуальних здібностей.
Чисельність інвалідів в Україні з кожним роком зростає, як і в усьому світі та країнах ближнього зарубіжжя, і на даний час їх чисельність складає близько 2,8 млн., в тому числі 153,4 тис. дітей-інвалідів. За останнє десятиріччя частка громадян цієї категорії в загальній структурі населення України збільшилась з 4 до більш ніж 5 відсотків. З огляду на це значення набуває підвищення якості та ефективності педагогічної роботи, її прогнозування та перспективного планування вихователями, вчителями, корекційними та соціальними педагогами, психологами, що працюють у спеціальних освітніх закладах та соціально-реабілітаційних центрах для таких дітей.
Конвенція про права дитини наголошує, що право інвалідів на гідне життя як повноправних членів суспільства — основний принцип міжнародних стандартів, а забезпечення дітям з особливими потребами доступу до якісної освіти є основою інтеграції та пріоритетом соціальної політики демократичних країн. «Кожна людина має право на освіту», — записано в Конституції України та декларації прав людини й завдання держави втілити в життя ці положення й забезпечити кожній особі отримання освіти в доступній для неї формі та об’ємі.
Вирішення практичних питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР), законах України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (№ 2961-ІV від 06.10.2005 р.), «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» (2017-14), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12), «Про соціальні послуги» (966-15), інших нормативно-правових актах, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [47, с. 12]. Так, на виконання Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 13 липня 2001 року №519/2001, створено центри раннього втручання і соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з комплексними порушеннями у містах з чисельністю населення понад 50 тис.осіб.
Прийняті в Україні документи та їх практична реалізація значно розширюють можливості диференціації та індивідуалізації освіти, реабілітації й соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності [4, c.45]. У зв’язку з цим, комплексна психолого-медико-педагогічна реабілітація є одним з пріоритетних напрямів дослідження спеціальної педагогіки і психології (Т.О.Власова, Л.С. Виготський, І.І. Мамайчук, О.О. Стребелєва, Л.М.Шипіцина, М. Bornstein, J.R. Kirby), бо чим раніше розпочинається цілеспрямована розвивально-корекційна робота, тим ефективнішими є результати реабілітаційного впливу й попередження виникнення вторинних порушень.
Необхідність розширення й поглиблення змісту педагогічної реабілітації у практичній роботі, зокрема логопедичного впливу відповідно тенденцій соціальної політики держави й потреб населення, зумовили перегляд засад організації логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями, що й зумовило вибір нами теми дипломного дослідження: «Логопедична робота з дітьми з комплексними порушеннями в умовах центру соціальної реабілітації».
Мета нашого дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити доцільність використання системи логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити завдання:
1. здійснити історико-педагогічний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблеми становлення відношення суспільства до осіб з комплексними порушеннями й надання їм допомоги;
2. визначити й охарактеризувати специфіку організації педагогічної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру;
3. розробити й упровадити систему логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями та експериментально перевірити її ефективність у процесі педагогічної реабілітації в умовах соціально-реабілітаційного центру.
Об'єкт дослідження — педагогічна реабілітація дітей з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру.
Предмет дослідження — організація логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру.
Гіпотеза полягає у припущенні, що ефективність педагогічної реабілітації дітей із комплексними порушеннями підвищиться при включенні логопедичної роботи у комплекс корекційно-розвиваючих заходів впливу в умовах соціально-реабілітаційного центру.
Методи дослідження. Теоретичні: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень організації логопедичної роботи в умовах соціально-реабілітаційного центру; емпіричні: пряме й опосередковане спостереження з метою вивчення розвитку мовлення дітей із комплексними порушеннями; педагогічний експеримент з метою перевірки доцільності застосування системи логопедичного впливу у роботі логопеда з дітьми із комплексними порушеннями в умовах центру; методи діагностування розвитку мовлення дітей із комплексними порушеннями.
Експериментальна база. Дослідження проблеми здійснювалося впродовж 2008-2009 рр. в процесі самостійної роботи з курсу «Логопедія з історією логопедії», під час виробничої практики в логопедичній групі та виробничої діяльності у Міському центрі реабілітації для дітей інвалідів до 18 років.
РОЗДІЛ 1
НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІТЕЙ З КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
1.1 Сутнісна характеристика поняття «діти з комплексними порушеннями»
Українське суспільство сьогодні досягло такого рівня соціального розвитку, коли не може собі дозволити втратити жодну підростаючу дитину, а визнання Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу батьків, держави і громадськості до їхніх проблем з народження і до повноліття та відповідальність за розвиток, навчання і виховання, а також збереження їх життя і здоров’я. Діти з обмеженими психофізичними можливостями життєдіяльності являють особливу категорію дітей, що спричиняла завжди багато практичних проблем, але ще більших зусиль потребували діти з комплексними порушеннями, бо поєднання дефектів спотворює розвиток таких дітей значно більшою мірою ніж дітей інших категорій в цілому. Складні, комплексні порушення розвитку можуть бути викликані однією або декількома причинами, різними або однаковими за походженням [11, c. 223]. Варіанти складного порушення: один дефект має генетичне, а інший — екзогенне походження і навпаки; обидва дефекти зумовлено різними генетичними чинниками, що діють незалежно один від одного; кожен дефект зумовлений різними екзогенними чинниками, що діють незалежно; обидва порушення є різними проявами одного і того ж спадкового синдрому; два дефекти виникли в результаті дії одного і того ж екзогенного фактору [45, c. 198]. До екзогенних за походженням захворювань, що приводять до складного і навіть множинного порушення розвитку, відноситься різні внутріутробно і постнатально перенесені захворювання, а саме: краснуха, кір, туберкульоз, токсоплазмоз, цитомегаловірусна інфекція (ЦМВ) та ін.
Увагу до цих дітей можна пояснити прогресом медицини, зниженням дитячої смертності, покращенням умов життя, поглибленням спеціалізації й диференціації методів діагностики, подальшим розширенням диференційованого підходу до навчання й виховання та ін. Дослідження таких дітей у світовій практиці розпочалося з 60-х років, а у вітчизняній дефектології — останні 10-15 років [36, с.8-9].