Рис. 2.4.Структура загального недорозвинення мовлення
В 1969 році групою вчених АПН під керівництвом Р.Є. Левіной була розроблена періодизація проявів загального недорозвинення мовлення. Різноманіття мовного недорозвинення зведено до трьох рівнів мовного розвитку. Кожний рівень характеризується певним співвідношенням первинного дефекту і вторинних проявів, що затримують розвиток залежних від них мовленнєвих компонентів. [17, с. 23].
Перший рівень мовленнєвого розвитку. Словесні засоби спілкування відсутні або майже відсутні в той період, коли у дітей, що нормально розвиваються, мовлення в основному сформоване. Активний словник дітей складається із звуконаслідувань, звукових комплексів. Повсякденні слова і їх замінники використовуються в різних значеннях, часто замінюються паралінгвістичними засобами спілкування — жестами, мімікою. Мовлення зрозуміле лише близьким людям в конкретній ситуації спілкування.
Другий рівень мовленнєвного розвитку. Зростає мовленнєва активність дітей. З'являється спотворене в фонетичному і граматичному оформленні фразове мовлення. Активний словник розширюється за рахунок використовування різних частин мови; з'являються спроби використовувати окремі навички словозміни та словотворення. Яскраво виявляються порушення звуковимови. Діти не можуть вимовити ряд складів, слів, близьких за звучанням (па-та-па, кіт-тік-кіт), часто спотворюють складову структуру та звуконаповненність слів (асипед-велосипед, ет-літак, телемптуя-температура, апапед-логопед). Діти не готові до мовленєвого аналізу і синтезу [9, с. 102].
Третій рівень мовленнєвого розвитку.Фонетико-фонематичні порушення.Порушення звуковимови частіше всього має поліморфний характер. Патологія охоплює 4-6 груп звуків (шиплячі, свистячі, сонорні, аффрикати, м'які і тверді, дзвінкі і глухі). Багато дітей з недорозвитком мовлення не диференціюють акустично або артикуляторно схожі звуки. Цеговорить про несформованість фонемного слуху, непідготовленості апарату артикуляції до вимовлення звуків мови. Спотворюється звукова і складова структура слова.
Лексика. У дітей із недорозвитком мовлення виявляється обмежений словниковий запас, значна розбіжність в об'ємі активного і пасивного словника, проте інколи пасивний словник може бути близький до норми: вони розуміють значення багатьох слів, вказують на названі логопедом картинки, предмети, але вживання слів в експресивному мовленні, їх актуалізація ускладнена. Частою помилкою є змішування слів, як по звукових ознаках, так і по смислових. Діти неправильно вживають багато слів.
Граматичні категорії. Найпоширенішими помилками є:
― бідність словника зумовлює невміння розрізнити і виділити спільність смислових коренів, наголошується досить велика кількість помилок в словозміні (яблуки, немає мебеля), вживанні відмінкових закінчень, змішування тимчасових і видових форм дієслова;
― порушується синтаксичний зв'язок в реченні;
― неправильне узгодження частин мови (сім конев, п'ять рибков);
― майже не вживають в мовленні прийменники, особливо складні: через, з-під, або вживають невірно. (Хлопчик дістав олівець з (з-під) столу. та ін.)
Зв'язне мовлення. В активному мовленні діти частіше за все користуються простими реченнями або окремими словами. Невміння позначити словами причинно-наслідкові зв'язки приводить до того, що діти не можуть скласти логічну розповідь, повно і розгорнено відповісти на питання, відсутня чіткість і послідовність розповіді. Діти відчувають утруднення в заучуванні віршів, переказі навіть знайомих текстів [9, с. 104].
У дітей знижена вербальна пам'ять, низька продуктивність запам'ятовування. Вони забувають послідовність завдань, складні інструкції, Якщо недорозвинення мовлення зумовлюється такими порушеннями, як дизартрія, алалія, то можуть спостерігатися загальнорухові порушення (погана координація рухів, моторна незручність, виконання рухів за словесною інструкцією), недорозвинення дрібної моторики; знижений інтерес до ігрової діяльності. Часто страждає емоційно-вольова сфера: діти усвідомлюють свій дефект, і тому у них з'являється негативне відношення до мовного спілкування, іноді афектні реакції на нерозуміння словесних інструкцій або неможливість виказати своє побажання; підвищена образливість і ранимість [9, с. 106].
У дітей зкомплексними порушеннями помічаються порушення базових компонентів мовленнєвої комунікації, такі як дихання, голос, інтонація, просодична сторона мовлення, це перешкоджає оволодінню навичками повноцінної комунікативної діяльності. Неодмінною умовою успіху логопедичної роботи буде використання корекційних заходів щодо формування мелодико-інтонаційнного боку мовлення. Завданнями роботи над мелодико-інтонаційнним боком мовлення є: вироблення правильного дихання, нормалізація голосу, корекція ритму, розвиток немовних засобів комунікації, формування темпоритмічної сторони мовлення, розвиток просодичного боку мовлення (формування і диференціація інтонаційних конструкцій в експресивному мовленні дітей, розвиток тембру голосу та ін.).
У дітей з комплексними порушеннями спостерігаються специфічні особливості засвоєння лексики, граматичної будови. Тому логопедичні заняття повинні проводитися з опорою на спеціальні прийоми, активізуючи пізнавальну діяльність дитини, сприяючи уточненню і розширенню словникового запасу. Слід включати вправи по формуванню узагальнювальних понять, практичних навичок словотворення і словозміни, умінню вживати прості поширені речення і деякі види складних синтаксичних структур. У зв'язку з особливостями розвитку аналітико-синтетичної діяльності у більшості дітей вирішення коректувальної задачі забезпечується проведенням роботи по розвитку вищих психічних функцій. В ході кожного конкретного заняття акцент корекційного завдання може бути зроблений на ту або іншу психічну функцію: пам'ять, увагу, спримання, мислення та ін. При плануванні логопедичних занять необхідно враховувати включення вправ, спрямованих на активну діяльність різних аналізаторів, за участю яких ефективніше формуватиметься мовленнєва діяльність. Один з етапів логопедичного заняття слід присвятити розвитку моторики рук, формуванню просторових уявлень. У заняття також включається робота з мозаїкою, конструктором, папером та ін. Особливо ефективним прийомом виступає пальчикова гімнастика. Особливе місце відводиться роботі по розвитку комунікативної функції мовлення. Інтенсифікація мовного спілкування обумовлює виникнення широкої мовленнєвої практики. Стимуляторами комунікації виступає правильно підібраний матеріал, який доступний дітям для вимови, актуальний для спілкування. Важливе також створення сприятливих умов, використання різних видів робіт безпосередньо направлених на комунікацію. Необхідно навчити дітей застосовувати відпрацьовані мовленнєві операції в аналогічних або нових ситуаціях, творчо реалізовувати отримані навички в різних видах діяльності. Важливим аспектом планування логопедичного заняття є система повторень. Повторення має бути усвідомленим, а не механічним. Це досягається зміною видів вправ, які дітям цікаві і в яких є елемент новизни. Для закріплення матеріалу в систему повторення підключається ситуація, яку необхідно спеціально створювати або використовувати спонтанно. У зв’язку з цим зміст логопедичної роботи має специфіку, що зумовлює складну систему логопедичного впливу й конкретні напрями, а саме: абілітацію, реабілітацію й корекцію (див. Таб. 2.1.).
Таблиця 2.1.
Напрями і зміст логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах центру соціальної реабілітації
Отже, зміст логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру має специфіку зумовлену потребами таких дітей, які можна реалізовувати у таких напрямах: абілітаційному, реабілітаційному й корекційному.