Міністерство освіти і науки України
Коломийський педагогічний коледж
Прикарпатського університету
імені В.Стефаника
КУРСОВА РОБОТА
з методики музичного виховання
в дитячому садку:
“Використання українських ігор з елементами співу та музичного супроводу
в дитячому садку”
Виконала:
студентка ІV курсу:
Солонина
Світлана Василівна
Викладач:
Родіна
Людмила Андріївна
Коломия
2001 р.
План
курсової роботи
Вступ ............................................................................................................ 3
1. Гра – основний вид діяльності дошкільників........................................... 4
2. Тематика, види ігор. Ігрові прийоми..........................................................6
Додаток...........................................................................................................9
Висновок....................................................................................................... 21
Список використаної літератури................................................................ 22
Вступ
Пісня – це найкращий речовий вияв ритму, який панує у вселенній.
Пісня, хоч би навіть без слів, є чимось вимріяним, продуманою красою, вартісною самою в собі, чимось ідеальним, абстрактним і абсолютним. А вже пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою, пісня – гра, - це вже щось зовсім реальне й конкретне, що його дитина може вже цілим своїм єством переживати.
Естетичні переживання дитини, в тому ж і музичні, не є чисто естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в’яжуться тісно з поза музичним змістом, із загальними подразненнями мислів рухом, а передовсім забавою. І тому музика для малої дитини не є чимось окремим, чимось самим собою, тільки частинкою цілості; частинкою того таємного збірника й джерела всяких дитячих як фізичних, так і психічних енергій, що деколи немов виприскують в дитячій уяві забаві різнобарвною фонтанною. Пісня, спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор розвиває в дитини найкращі душевні прикмети.
Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й собачки.
Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики та дівчатка, чорняві та біляві, високі та низенькі, маленькі і не дуже...
І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто дідусі і бабусі. І навіть дідусі і бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Так і дійшли всі ігри, забави до наших часів.
Гра – основних вид діяльності дошкільників
Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:
а) гра – творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;
б) гра – самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;
в) гра – засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом – діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні – в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;
г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам.
Вихователь допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.
Взаємозв’язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.
Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.
Тематика, види ігор. Ігрові прийоми
Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих іграх є лічилки. Лічилки – це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними.
Лексика лічилок, які не мають сюжету, - це спотворені форми числівників та слова, що служать їх замінниками. В багатьох лічилках, слова впереміж зі спотвореними іноземними, взагалі позбавлені сенсу. Сюжетні лічилки дуже різноманітні. В деяких з них зустрічаються історичні події, які не завжди зрозумілі дітям. Лічилки пізнішого походження мають уже конкретний зміст, вони переважно споріднені з іншими творами дитячого репертуару. Тому діти часто пристосовують для лічби звичайні пісеньки, заклички, ігрові приспівки. Для лічилок властиве скандування та чітка ритмізована акцентуація кожного складу. Ведучий, виголошуючи лічилку, пальцем вказує на кожного із учасників гри; на кого випаде останній склад, той стає її персонажем або жмурилкою.
* * *
Ой ти, коте Марку,
Ходиш по ярмарку,
Не купуєш, не торгуєш,
Тільки робиш сварку.
Гадул, гадул, га дулька
Гадул, гадул, га дулька,
Десь там моя зозулька,
По полю літала
Пір’ячко збирала,
Вию, вию, завиваю,
Кого хочу вибираю.
Попіл, попіл, попільниця
Попіл, попіл, попільниця,
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
Синім оком кивала,
А ти, Київ, не кивай,
А з города тікай!
* * *
Котилася торба
З високого горба,
А в тій торбі
Хліб – паляниця –
З ким захочеш,
З тим поділися.
Йшла Маринка
Йшла Маринка на стежинку
Загубила там корзинку,
А в корзині паляниця,
Хто її з’їв, тому жмуриться.
* * *
Раз, два, три, чотири, п’ять –
Вийшов зайчик погулять,
Як нам бути, що робити?
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувать,
Раз, два, три, чотири, п’ять.
* * *
Сів метелик на травичку,
І задумав якусь дурничку.
Раз, два, три –
Ти, метелику, лети!
* * *
Няв, няв, няв,
Хто так гучно закричав?
Раз, два, три,
Це, напевно, будеш ти.
Дитячі ігри – це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.
Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.
Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.
Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами – бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення – попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.
Зимово-весняні ігри
Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є “Коза”.
За “козу” діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з вовни хвіст. “Козу” за ремінець водить “дід”. Крім вищеназваних, у даній виставі є ще такі персонажі як “жид”, “жидівка”, “лікар”, “циган” і “міхоноша”.
Колядники з “козою” підходять до кожної оселі, і один з них запитує господарів: “Чи пускаєте “козу” до хати?” Якщо господар запрошує ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.
“КОЗА”
(Колядники виконують обрядову пісню,
а персонажі імітують діями текст)
Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!
Ой розходися, розвеселися,
По всьому дому, по веселому.
Де коза ходить – там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою – там жито копою,
Де коза рогом – так жито стогом,
А в Михайлівні – всі хлопці стрільці,
Встрелили в козу, в правеє ушко,
В правеє ушко, в саме сердечко.
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку,
Надима козі,
Та й у жилочку.