1.2.Психолінгвістичні засади писемного мовлення
У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички.
Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним видом мовленнєвої комунікації.
Як засіб формування та формулювання думок письмо базується на використанні мовних знаків, закріплених нервовими зв'язками кори головного мозку у вигляді зорових і рукомоторних образів, що взаємодіють зі слуховими та мовленнєворуховими. У людей, що володіють грамотою, в доповнення до звукових складаються і графічні образи слів. Графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом руки, що пише. Орфографічні образи слів закріплюються саме в мовленнєвому, а не в руховому механізмі руки.
Процес писемного мовлення починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, проводиться відбір лексичних одиниць, граматичне оформлення речень, їх поєднання в абзаци. Увесь процес складається з внутрішнього проговорювання та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизувати оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне мовлення є складнішим від усного [23,114].
Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використовувати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості.
В результаті регулярного тренування в писемному висловлюванні поступово набувають досвіду процес вибору слів, навички письма стають стійкішими. Вміння писемного висловлювання своїх та чужих думок важливе не тільки саме по собі, але і як засіб підвищення володіння усним мовленням. Відомо, що усне повідомлення стає більш змістовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою чергу усне і особливо писемне мовлення стає передумовою розвитку внутрішнього мовлення.
Як підкреслює А.Р.Лурія, письмо з самого початку оволодіння ним є усвідомленим актом. Вже на початковому етапі навчання письма, навіть рідною мовою, усі елементи, форми, засоби, якими користується той, хто пише, при передачі потрібного змісту є предметом його усвідомлення. Використання іноземної мови ще більше підвищує ступінь усвідомленості [19,63].
Поєднання слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення, зоро-рукомоторних образів у процесі письма забезпечує комплексне засвоєння знань. Створені у такий спосіб стійкі асоціації сприяють ефективному сприйняттю, запам'ятовуванню і відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовування забезпечується участю усіх аналізаторів, взаємодією аналізу і синтезу усвідомленням та мимовільністю процесу письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів і структурних моделей речень легше розпізнаються при зоровому сприйнятті. В писемному мовленні чіткіше виявляється мовленнєва природа зв'язного висловлювання, яке звичайно складається з декількох логічно і структурно пов'язаних між собою речень.
У класній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний і масовий спосіб контролю знань і рівня володіння мовою.
В методичній літературі вживається термін "письмо" у вузькому значенні і це означає техніку використання графічної та орфографічної систем даної мови, а також термін "письмо" в широкому значенні, тобто писемне мовлення - вміння викладати думки у письмовій формі. Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення пов'язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві ланки: складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів і словосполучень. В основі першого лежить володіння графікою та орфографією, доведених до рівня навички. Основою другого є мовленнєве вміння - вираження думки за допомогою мовного коду.
Існують 2 головних види письма, які мають значний вплив на розвиток мислення та мовлення учнів: практичне письмо та академічне письмо.
Практичне письмо - написання ділових і приватних листів, різних видів документів, анотацій і рефератів.
Академічне письмо, яке базується на написанні есе і творів, зорієнтоване на розвиток умінь, які не мають широкого практичного застосування у подальшій практичній діяльності. З академічним письмом пов’язане так зване креативне письмо, завданням якого є написання мовою, що вивчається, невеличких творів (оповідань, віршів), із опорою виключно на власну фантазію, уяву та досвід [5,62].
Необхідність широкого використання цих видів письма у навчальному процесі обумовлена тим, що виконання завдань з академічного та креативного письма, створює чи не найкращі можливості для загальної активізації творчого потенціалу учнів, стимулювання їхньої творчості саме іноземної мовою. Крім того завдяки ролі письма як “загального закріплювача” при наявності творчого високо мотивованого підходу до виконання письмових завдань, практичне та академічне письмо відіграють значну роль як у розвитку комунікативних умінь учнів в усіх видах мовленнєвої діяльності, так і у формуванні і вдосконаленні їх граматичних і лексичних мовленнєвих навичок, виступаючи одним із рушійних засобів індивідуалізації навчання.
Індивідуалізація навчання має забезпечити розвиток їх потенціальних можливостей з одного боку та створення умов для розвитку спеціальних здібностей і можливостей з іншого.
Загальновідомим є той факт, що людей можна умовно поділити на екстравертів, які схильні до безпосереднього вираження своїх думок та точок зору на публіку та інтровертів, які дещо заглиблені у свій внутрішній світ, і не схильні до відкритості у мовленні. Саме для останніх важливим є письмове мовлення у якому можна виразити власні погляди щодо тієї чи іншої проблеми на письмі і таким чином реалізувати себе як особистість. Це не передбачає повного виключення усного мовлення, але вимагає поєднувати його із елементами письмового [12,26].
Все це обумовлює доцільність якомога ширшого використання практичного, академічного та креативного письма при навчанні іноземної мови у навчальних закладах України, адже вони мають дуже великий вплив на розвиток усіх комунікативних навичок та умінь учнів, їхнього творчого потенціалу та позитивної навчальної мотивації.
Висновки до І розділу
Отже навчання старшокласників іншомовного писемного мовлення слід організувати з оглядом на вікові особливості учнів та на специфічні психолінгвістичні передумови навчально-виховного процесу за інтенсивними технологіями.
Особливої уваги, на наш погляд, потребує питання вчасного запуску та розвитку вагомих для реалізації писемного мовлення механізмів: психофізіологічного, психолінгвістичного та лінгвістичного.
Письмова монологічна форма спілкування наближується за своїми характеристиками до усної монологічної. Проте в порівнянні з усним монологом письмовий монолог більш розгорнутий, структурно складений, організований, логічно зв'язаний.
Письмове мовлення включається в інтелектуальну поведінку людини, регулюючи його теоретичну і практичну діяльність. Вміння письмово виражати свої думки позитивно впливає на усне мовлення, удосконалюючи її логічність, чистоту. Вміння вільно оперувати письмовим мовленням на іноземній мові сприяє скороченню часу для отримання інформації.
Існують 2 головних види письма, які мають значний вплив на розвиток мислення та мовлення учнів: практичне письмо та академічне письмо. Практичне письмо - написання ділових і приватних листів, різних видів документів, анотацій і рефератів. Академічне письмо, яке базується на написанні есе і творів, зорієнтоване на розвиток умінь, які не мають широкого практичного застосування у подальшій практичній діяльності.
Викладені психолінгвістичні механізми писемного мовлення, вікові особливості учнів старших класів загальноосвітніх шкіл та соціальні потреби суспільства до навчання контрольованорого, супроводжувального та творчого письма чітко визначають основні етапи формування компетенції писемного мовлення та алгоритм писемної діяльності на уроках іноземної мови.
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ
2.1.Етапи навчання письма як способу навчання іншомовної компетенції
У навчанні письма дослідники виділяють три етапи:
1. оволодіння графікою і орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно;
2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій формам спілкування, і комбінування їх у мовленні;
3. оволодіння писемним мовленням як засобом спілкування [10,29].
Для кожного з етапів характерні різні типи і види вправ. Так, на першому етапі формування орфографічних навичок використовуються вправи з аналізу, вправи на ідентифікацію та диференціацію:звуко-буквений аналіз слова; групування слів з однаковими звуками, але різними графемами;групування слів на основі протиставлення графем; диференціація подібних, але не тотожних графем; списування за зразком;списування з різними завданнями (підкреслити букву, буквосполучення, слова з однією і тією орфограмою); групування слів з використанням картинок-орфограм; складання слів із складів з використанням схем; написання слів за заданими першими літерами.