Комунікативна компетентність як засіб підвищення стресостійкості соціальних педагогів (стр. 8 из 18)

В своєму підході до вивчення конфліктних явищ К. Томас робив акцент на зміну традиційного відношення до конфліктів. Він вважав, що конфлікт треба вирішувати, а для його вирішення необхідний ідеальний безконфліктний стан, де люди співпрацюють в повній гармонії. Однак в останній час сталися важливі зміни у відношенні спеціалістів до цього аспекту дослідження конфліктів. На думку К. Томаса, вона була викликана збільшенням кількості досліджень, які вказують на позитивні функції конфліктів. К. Томас концентрує свою увагу на таких аспектах вивчення конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з нею є більш продуктивними або деструктивними, яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку [Волошина В., Долинська А. та ін., Київ, 2006].

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас запропонував двохвимірну модель реагування на конфлікти, основним елементом якого є кооперація, пов’язана із увагою людини до інтересів інших людей, включення в конфлікт і наполегливість, для якої характерний акцент на захист власних інтересів. Відповідно до цих двох вимірів К. Томас виділяє наступні способи реагування на конфліктні ситуації:

1. Суперництво – це тип поведінки, який характеризується тим, що кожен із опонентів прагне перемогти і вступає у боротьбу, турбуючись тільки про власні інтереси.

2. Уникнення характеризується тим, що один або й обидва учасники конфлікту намагаються уникнути конфліктної ситуації, не вступаючи в обговорення проблемних питань.

3. Пристосування – це тип поведінки опонента, у якому він поступається своїми інтересами, тобто жертвує ними на користь іншої сторони.

4. Співробітництво – стратегія поведінки, яка спрямована на пошук рішення, яке задовольняло би інтереси всіх учасників конфлікту.

5. Компроміс – це врегулювання опонентом розбіжностей шляхом взаємних поступок [Волошина В., Долинська А. та ін., Київ, 2006].

К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна із сторін не досягає успіху, при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс – або один із учасників виграє, а інший програє, або обидва програють, так як йдуть на компромісне вирішення проблеми. І тільки в ситуації співробітництва обидві сторони залишаються у виграші [Волошина В., Долинська А. та ін., Київ, 2006].

Для опису комунікативної компетентності нами була використана методика В. Ряховського для вивчення компетентності у спілкуванні, оцінка рівня товариськості. Дана методика містить 16 питань, які дають можливість визначити рівень комунікабельності та товариськості людини. За допомогою результатів методики ми уточнили значення спілкування соціальних педагогів у педагогічній діяльності, здатність створювати позитивну психологічну установку в групі та вміння знайомитися з новими людьми.

Отже, використання комплексу методик є важливим для визначання рівня стресостійкості та комунікативної компетентності серед соціальних педагогів. Зокрема, на виникнення стресових ситуацій впливають такі особистісні властивості людини як тривожність, адаптивність, агресія, ригідність, фрустрація, креативність мислення, вміння знайти оптимальне рішення в певній стресовій та конфліктній ситуації. І водночас високий рівень комунікативної компетентності впливає на підвищення стресостійкості соціальних педагогів. Результати дослідження піддавалися кількісній та якісній обробці.

2.2 Психологічна діагностика стресостійкості та комунікативної компетентності соціальних педагогів

Для визначення рівня стресостійкості та комунікативної компетентності нами було проведено комплекс методик. Велике значення для розвитку стійкості до стресів молодих людей має адаптація до певних умов середовища. Тому особливо важливою для молодої людини є здатність пристосовуватися до стресових ситуацій. У зв’язку з цим, ми провели дослідження на виявлення адаптивних здібностей до стресу (за В. Розов) серед студентів І-V курсів спеціальності «Соціальна педагогіка. Практична психологія» Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника в м. Івано-Франківськ [Розов В., 2006, 68].

В результаті проведення опитувальника на визначення рівня розвитку адаптивності до стресу можна зробити висновки, що більшість студентів І-V курсів мають виражений (56%) та середній (38%) рівень розвитку адаптивності до стресу, що свідчить про здатність студентської молоді пристосовуватися до нових умов середовища та окремих несприятливих ситуацій. Високі показники щодо адаптивності студентів до стресових ситуацій притаманні для студентів ІІ (13%), ІІІ-го (7%) та V курсів (11%), що вказує на більшу їхню пристосованість до навчального та поза навчального процесу. Низьких показників не виявлено в жодній студентській групі (див. рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Загальні показники рівнів адаптивності до стресів студентів І-V курсів (у%)

Під час проведення опитувальника АС у всіх досліджуваних спостерігалися низькі показники за шкалою самоорганізації часу життя, що свідчить про нездатність молодих людей контролювати і регулювати свої стани, невміння розслабитися в напруженій ситуації, зняти втому. Причиною цього можуть бути занадто великі вимоги суспільства, протиріччя між бажаннями та можливостями, емоційне перевантаження студентів, невміння обрати правильний вибір виходу із певної стресової чи конфліктної ситуації.

Варто зазначити, що студенти І-го курсу мають низькі показники стресостійкості, що може свідчити про більші негативні емоційні переживання, пов’язані із вступом до вищого навчального закладу, зміною умов проживання та більшою відповідальністю за своє життя.

Показники стресостійкості студентів ІІ та ІІІ курсів свідчать про відносну стабільність студентського життя протягом двох років, тобто період навчання стабілізується, оскільки ніяких важливих змін у житті молодих людей не відбувається. Проте відсутність змін у навчальному процесі не означає відсутність особистісних чинників, які призводять до стресових ситуацій. Тому твердження про те, що в цей період життя молодих людей стресових станів немає, є неправильним, оскільки людина має здатність відчувати, сприймати різні види інформації, що не завжди є позитивним.

Студенти IV–V курсів мають досить високі показники адаптивної здатності до стресових ситуацій, що може свідчити про те, що вони вже добре пристосовані до умов навчального процесу та соціального оточення (див. табл. 2.1.). Результати проведеного дослідження за опитувальником АС (адаптивності до стресу) студентів І курсу педагогічного інституту дозволили виокремити такі показники: 50% від загальної кількості студентів І курсу мають середній рівень розвитку адаптивності до стресу; 50% – виражений (помірний) рівень.

Таблиця 2.1. Порівняльні дані дослідження адаптивності до стресу студентів І-V курсів (у%)

№	Адаптивність до стресу	І курс	ІІ курс	ІІІ курс	ІV курс	V курс
1.	Високий рівень	0	13	7	0	11
2.	Виражений рівень	50	35	36	87	71
3.	Середній рівень	50	52	57	13	18
4.	Низький рівень	0	0	0	0	0