Реалізація розвивального принципу навчання на уроках у початковій школ (стр. 7 из 14)

Слухова чутливість безпосередньо, зв’язана з емоційною виразністю мовлення та уяви дітей. Особливо це помітно на уроках розвитку мовлення і читання. Вчителі, які добре співають або володіють музичним інструментом, залучають учнів до наслідування їхнього співу, наспівують разом той чи інший уривок із тексту, якесь речення. Це розвиває слух і водночас створює сприятливий емоційний фон спілкування на уроці.

Під час тривалого слухання мобілізуюче значення мають відповідна настанова на зміст і важливість повідомлення, ритміко-інтонаційна виразність мовлення.

Гостре спостережливе око. На уроках на учнів діє багато подразників. Залежно від спрямованості уваги, уміння зосередитися центром уваги стає той чи інший предмет. Найважливіша умова виразного зорового сприймання – уміння виділити предмет на загальному фоні на основі чіткого розпізнавання контуру. Цьому сприяють різні види завдань.

Гостре око учня – найважливіша передумова формування спостережливості, уміння помічати характерні, але малопомітні особливості предметів і явищ. Ця якість передбачає цілеспрямоване планомірне сприймання об’єктів, що викликають інтерес.

Вміння спостерігати в молодших учнів можна розвивати на будь-яких уроках. Особливо широкі можливості для цього на уроках ознайомлення з навколишнім, образотворчого мистецтва, розвитку мовлення, читання, трудового навчання.

Які ж дидактичні завдання розв’язуємо, залучаючи дітей до цілеспрямованих спостережень? Керуючи спостереженнями учнів, учитель:

1) уточнює і збагачує їхні уявлення і поняття про відомі об’єкти;

2) формує нові поняття про зв’язок, відношення між предметами і явищами;

3) активізує різні форми сприймання;

4) навчає послідовності розумових і практичних дій під час спостереження одного чи кількох об’єктів;

5) збуджує інтерес і допитливість дітей.

Роботу з розвитку спостережливості треба організувати так, щоб максимально використати розвивальні можливості багаторазових прогулянок різними маршрутами.

Для тривалих спостережень учителеві слід попередньо визначити об’єкт і мету спостережень, засоби зацікавлення дітей, способи фіксації учнями спостережень і можливості використання їх результатів на різних уроках.

Закінчуючи спостереження, корисно, щоб діти під керівництвом учителя з’ясували, що ж нового, незвичного вони відкрили для себе; зробили висновок про те, як саме спостерігали, за якими ознаками; що треба врахувати в майбутніх спостереженнях. Це допоможе їм поступово оволодіти спостереженням як методом пізнання.

Умілі руки. Порівняємо два відомих прислів’я: „Розумні руки вчать голову” і „Голова навчиться – руки роблять”. Як точно вони доповнюють одне одного. Афористично узагальнив цю народну мудрість В.О. Сухомлинський, який підкреслював, що розвиток дитини – у кінчиках її пальців. Отже, щоб праця приносила дітям вдоволення, їхні руки мають бути вправними, натренованими в швидкому, точному, координованому виконанні багатьох рухів, що потрібні в різних навчальних діях.

Загальновідомі всі ті складності, що їх переживають першокласники, оволодіваючи графічними навичками. Багато вчителів йде за традицією: багаторазове, часом виснажливе вправляння дітей у відтворюванні тих чи інших елементів букві Досвід учителів-експериментаторів засвідчив високу ефективність опосередкованого шляху – тренування відповідних м’язів руки дитини, координації рухів у таких видах діяльності, які, здавалося б, далекі від письма. Зокрема, для розвитку м’язів руки, точності рухів першокласників деякі вчителі протягом усього навчального року на уроках малювання, праці та фізичного виховання пропонують різні тренувальні вправи, які мають для дітей привабливий характер. Учні на заняттях із фізкультури і праці виконують індивідуально і в групах силові вправи для пальців, погодженості дій правої і лівої рук.

В тому разі, коли учень уміє вчитися, він визначає сам або приймає мету, яку ставить учитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, у процесі роботи і на етапі завершення контролює й оцінює свої результати. Така розгорнутість характеризує сформовану навчальну діяльність. А в молодшого школяра вона тільки починає формуватися. Дитина шести-семи років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної. Своєрідність цієї ситуації в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього, віку підкріплюються сильними в них ігровими мотивами, потребою емоційного контакту і підтримки дорослого. Можна сказати, чим сильніше розвинена в дитини до школи ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі – ролі учня.

Отже, навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною.

В процесі провідної діяльності – учіння – молодший школяр поступово оволодіває її розгорнутою структурою:

2. Формування загальнонавчальних умінь і навичок.

Для того щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності, молодшим школярам у співробітництві з учителем треба оволодіти і повним діапазоном загальнонавчальних умінь і навичок.

В навчальних програмах визначено зміст роботи початкової школи щодо формування загальнонавчальних умінь і навичок: організаційних, загальномовленнєвих, загальнопізнавальних і контрольно-оцінних. Вони формуються протягом усієї початкової школи, мають міжпредметний характер, а тому час для цієї роботи вчитель знаходить на різних уроках, враховуючи розвивальні можливості тієї чи іншої теми.

Чимало вчителів обмежує проблему формування організованості учня тим, що починає урок так званим оргмоментом – перевіркою готовності класу до роботи, протягом уроку часто вдається до зауважень щодо порядку на парті. Це спрощений і неефективний підхід. Організованість у навчанні не можна зводити лише до таких зовнішніх виявів. Вона передбачає сукупність умінь, взаємодія яких забезпечує швидке включення молодших школярів у навчання, їх уміння діяти цілеспрямовано, орієнтуватися в часі, попередньо обдумувати послідовність і способи виконання завдання. Відповідно до цього в молодших учнів слід формувати такі вміння:

1) організувати своє робоче місце;

2) орієнтуватися в часі і берегти його;

3) планувати свої дії;

4) прагнути до обов’язкового завершення роботи [53].

Якість організованості різна, тому і методика її формування має бути різноманітною, зокрема роз’яснення, бесіда, переконання, показ, ігрові ситуації, змагання, прийоми стимулювання і вправляння дітей у певних діях. У зв’язку зі зниженням віку дітей, які йдуть до школи, формування організованості шестирічних першокласників потребує від учителя особливої уваги.

Виняткова роль у повноцінній навчальній діяльності належить таким умінням школярів: зосереджено слухати, виділяти змістові елементи висловлювання; запитувати і вибірково відтворювати матеріал з елементами логічної обробки, зв’язно, послідовно міркувати, що належать до загальномовленнєвих умінь і навичок.

Розкриваючи характер взаємозв’язку навчання і розвитку на уроках мови, відомий методист М.Р. Львов підкреслював, що „...мовні знання, уміння і навички повинні розглядатися як умова і компонент розвивального навчання; потрібні такі системи навчання мови, що забезпечують зв’язок мовлення і мислення, постійне тренування учнів у вираженні думки, яка весь час ускладнюється і збагачується, в удосконаленні думки засобами її висловлювання у мовленнєвих формах, які постійно ускладнюються,... доводяться до високого рівня стрункості, доказовості, послідовності” [52]. Справді, збіднене мовлення не тільки звужує мислительний процес дитини, а й практично унеможливлює повноцінну навчальну діяльність. Тому на будь-яких уроках вчитель має звертати увагу дітей і на зміст сказаного, і на те, яким саме способом точніше, повніше, виразніше його передати залежно від мети висловлювання.

Серед інших умінь цієї групи виняткову роль для розвитку пізнавальних здібностей відіграє вміння міркувати, оволодіти яким дуже складно. Ефективним засобом навчання дітей міркувати є використання алгоритмів і різноманітних зорових опор (схем, таблиць, символів).

Загальнопізнавальні вміння і навички. Ядро навчання – індивідуальна мислительна діяльність учня. Це той самий процес, до якого багато вчителів спонукає дитину коротким словом: „Думай!” Якби малюк був сміливішим, він запитав би у свого наставника: „А як це зробити?” Справді, наказуючи учневі думати, мало хто з учителів уявляє повною мірою, що в цей напружений момент йому треба досить швидко і безпомилково на очах усього класу виконати різні мислительні операції, серед багатьох способів вибрати один. Як полегшити шлях до самостійного мислення? Очевидно, слід не пускати його на самоплив, а цілеспрямовано керувати цим процесом. Оскільки мислительних операцій багато, то найперше, що має знати педагог, що об’єднує їх і в чому специфіка кожної.

Складниками всіх видів діяльності О.М. Леонтьєв називав дії. „Людська діяльність не існує інакше, як у формі дій або ланцюга дій”. „...Способи реалізації дій я називаю операціями”. Звідси ми робимо висновок, що структура будь-якої розумової дії складається з певних операцій. Відомо, що в основі всіх розумових дій лежать процеси аналізу і синтезу, тобто розкладання й об’єднання. Виконуючи їх, учень спостерігає, виділяє ознаки, частини, диференціює, встановлює зв’язки. Тому й формування кожного загальнопізнавального вміння передбачає опору на ці операції.

Дослідження психологів і дидактів показують різні шляхи формування в молодших школярів пізнавальних умінь (В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, В.Ф. Паламарчук) [22].

Вчителі спеціально формують у молодших школярів пізнавальні прийоми поетапним оволодінням ними. Зокрема, спочатку проводять підготовчі вправляння, які дають учням змогу набути досвіду виконання елементарних операцій: виділення ознак, диференціювання істотного і неістотного, розчленування поняття, первинне узагальнення. Тобто це ті операції, без яких неможливе жодне із загальнопізнавальних умінь, іншими словами – це азбука мислення. На етапі підготовчих вправ у всіх класах значну увагу треба приділити умінню аналізувати слова, речення, описувати різні об’єкти.