Даний принцип співвідноситься з принципом індивідуального підходу до учнів. Схожість цих принципів полягає у тому, що вони обидва ґрунтуються на визнанні індивідуальних відмінностей між дітьми одного і того ж віку і вимагають від вчителя вивчення особливостей школярів і врахування їх в процесі навчання.
У навчанні, направленому на загальний розвиток, не стоїть завдання підтягати одного до рівня іншого, а створювати умови для розвитку індивідуальності кожного школяра, включаючи його в різноманітні види діяльності.
Принцип роботи над розвитком всіх учнів підтверджує високу гуманну спрямованість системи Л.В. Занкова. Ця система приймає дитину такою, якою вона є, без навішування ярликів „слабкий”, „сильний”.
Як показало експериментальне дослідження, всі діти, які не мають патологічних змін в психіці, у тому числі і невстигаючі, можуть вчитися і встигати в даній дидактичній системі. Іншими словами, принцип загального розвитку як слабких, так і сильних учнів означає, що система забезпечує можливість плідного навчання в одному і тому ж класі всіх учнів. Основне завдання, яке ставилось при розробці змісту навчання, – дати дітям загальну картину світу на основі цінностей науки, літератури і мистецтва.
Важливу роль у стимулюванні мотивації навчання в системі Л.В. Занкова виконує особливий характер взаємостосунків між вчителем і учнями в процесі навчання.
Встановленню особливого характеру взаємостосунків, духовного контакту між вчителем і учнями, розкріпаченню дітей в процесі засвоєння знань сприяють певні прийоми педагогічної техніки, які використовуються в системі Л.В. Занкова:
· вміння спокійно реагувати на неточності, помилки школярів, розглядаючи їх в якості запитань для подальших роздумів разом зі всіма учнями класу;
· уміння приймати відповіді дітей, які не співпадають з очікуваними;
· вміння вслухатися і розуміти точку зору учнів;
· вміння виражати впевненість в успіхах учнів, підбадьорювати, зацікавлювати їх;
· уміння стати на місце учня, зрозуміти його стан під час відповіді, створити атмосферу зацікавленості довкола його відповіді.
Дидактичні принципи і зміст навчання реалізується через методи.
Л.В. Занков не розробив нових методів, він лише дав вже розробленим методам особливий напрямок і зміст, які можуть реалізовуватися тільки в цілісній системі.
У даній системі методам навчання на всіх предметах властива багатогранність, яка виявляється у тому, що застосування методу направлене не тільки на засвоєння знань учнями, але і на розвиток у них різних психічних процесів, в першу чергу – на пробудження емоційної сфери дітей. Цьому сприяє особлива постановка питань і завдань вчителем. Наприклад, учитель просить школярів поділитися своїми думками щодо прочитаного оповідання.
Іншою особливістю методів навчання в системі Л.В. Занкова є наявність в їх структурі прийомів порівняння, зіставлення, групування, класифікації, узагальнення навчального матеріалу. Структура уроку в системі Л.В. Занкова залежить від логіки розкриття навчального матеріалу учнями і вчителем, як учасниками колективного пізнання [27].
Вже з 3 класу з окремих тем уроки може проводити спеціально підготовлений учень, а вчитель може виступати в ролі асистента. Наприклад, з природознавства урок можна провести у вигляді засідання клубу любителів природи, в якому роль голови клубу відвести учневі.
Школярі, що навчалися за системою Л.В. Занкова, до кінця початкового навчання відрізняються від дітей звичайних класів за показниками загального розвитку і засвоєння знань. Учні, що закінчили занковські класи, характеризуються сформованістю діяльності спостереження, здібністю до планування наступних дій і здійснення самоконтролю за їх виконанням, здібністю до самопізнання, до саморегуляції вчинків, поведінки. Відрізняються учні також високою інтелектуальною активністю, прагненням самостійно здобувати знання.
Одне з найважливіших досягнень навчання в занковських класах – виховання у маленької людини, у школяра відчуття власної гідності.
В силу вищесказаного, розроблена Л.В. Занковим навчальна система одержала офіційне визнання і запропонована як однин із можливих альтернативних шляхів реформування початкової школи.
1.2.2 Технологія розвивального навчання Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова
Починаючи з 1959 р. в школі № 19 міста Москви під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова стало здійснюватися експериментальне дослідження іншої системи розвивального навчання.
Теоретичною основою розвивального навчання Д.Б. Ельконіна – В.В. Давидова є концепція навчальної діяльності школярів. Розглянемо основні положення цієї концепції.
Перше положення полягає у тому, що навчальна діяльність є загальною і необхідною формою психічного розвитку молодших школярів [12].
У своєму дослідженні Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов спиралися на ідею Л.С. Виготського про те, що навчання йде попереду розвитку. При цьому розвиток, на думку Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, буде проходити більш інтенсивно, якщо дитина включена в діяльність, яка відповідає її віковим особливостям. Д.Б. Ельконін встановив, що такими генетично допустимими видами діяльності дітей є: безпосередньо-емоційне спілкування, предметно-маніпулятивна діяльність, ігрова діяльність, навчальна діяльність, інтелектуально-особистісне спілкування, громадсько–корисна і навчально-професійна діяльність. Для кожного вікового періоду, як відомо, характерний основний або провідний вид діяльності. Для дітей молодшого шкільного віку провідною є навчальна діяльність.
Другим положенням даної концепції є наступне: змістом навчальної діяльності повинно бути теоретичне знання.
Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов вважають, що школярі повинні засвоювати перш за все теоретичні знання.
Теоретичні знання – це знання, що відображають об’єкт з боку його внутрішніх зв’язків і закономірностей (наукові факти, наукові поняття, закономірності, теорії).
Засвоєння теоретичних знань, на думку вчених, сприяє формуванню у молодших школярів теоретичного мислення, а не емпіричного, як це відбувається при навчанні за традиційною системою.
Третє положення концепції полягає в наступному: засвоєння школярами теоретичних знань здійснюється в ході розв’язання навчальних завдань за допомогою виконання особливих дій.
В рамках даної концепції навчальне завдання – це мета виконання не одного завдання, а цілої системи завдань. У результаті розв’язання певної системи завдань в учнів формується узагальнений спосіб дії, тобто спосіб розв’язання всіх конкретних завдань певного класу.
Узагальнений спосіб вирішення навчального завдання складається з наступних навчальних дій:
1. Здійснення аналізу умови завдання з метою виділення основної властивості об’єкта, що досліджується.
2. Побудова моделі об’єкта, що досліджується.
Модель – замінник об’єкта, що досліджується, вивчення якого дає нову інформацію про самий об’єкт дослідження.
Моделі можуть бути: знакові – різні формули; графічні –малюнки, креслення, схеми; предметні – макети, моделі механізмів.
3. Отримання нової інформації про об’єкт дослідження на основі вивчення його моделі.
4. Побудова системи завдань, що розв’язуються загальним способом.
5. Контроль за виконанням дій (здійснення самоконтролю).
6. Оцінка засвоєння загального способу дій як результату розв’язання поставленого навчального завдання.
Метою системи, запропонованої Д.Б. Ельконіним і В.В. Давидовим, є розвиток особистості молодшого школяра. Реалізація цієї мети, вважають вчені, може бути забезпечена шляхом формування у молодших школярів теоретичного типу мислення, що, у свою чергу, припускає оволодіння наступними інтелектуальними уміннями: аналізом, рефлексією, моделюванням, плануванням.
Які ж принципи регулюють дану систему?
1. Принцип організації процесу навчання відповідно до етапів вікового розвитку дітей.
Відповідно до цього принципу слід розмежовувати якісно різні стадії навчання учнів у школі. В основі такого розмежування лежать провідні види діяльності учнів на кожному віковому етапі. Для кожної стадії навчання має бути характерним свій зміст і свій спосіб викладання його учням.
З приходом до школу дитина повинна чітко відчувати новизну тих понять, які вона одержує, на відміну від дошкільного досвіду.
А з переходом дітей в старші класи повинен якісно змінюватися зміст навчальних предметів і методи їх викладання.
2. Принцип діяльності.
Користуючись ідеєю про те, що розвиток особистості забезпечується діяльністю самої людини, В.В. Давидов зазначає, що діти повинні засвоїти знання в діяльності. А це можливе лише при виконанні учнями специфічних дій.
Реалізація даного принципу дозволяє зберегти чуттєву основу знань і одночасно здобути достовірно наукові знання на основі теоретичних узагальнень.
3. Принцип предметності.
Цей принцип вказує на те, з чим повинні діяти учні при засвоєнні навчального матеріалу. З позиції даного принципу виявлення змісту засвоюваного поняття спочатку відбувається в ході перетворення різноманітних предметів, а потім цей первинний зміст поняття зображається у вигляді моделей. Після цього вже запропонований в матеріальній формі зміст засвоюваного поняття стає доступним для подальших дій перетворення, що направлені на вивчення його суті. Таким чином, даний принцип націлює на навчання учнів моделюванню, значення якого полягає в заміні одних об’єктів іншими, їх моделями, так, що дослідження останніх дозволяє дізнатися нове про замінені об’єкти.
Ці принципи розвивального навчання, розроблені В.В. Давидовим, у цілому направлені на формування в учнів теоретичного типу мислення [13].
Оскільки, на думку Д.Б. Ельконіна і В.В.Давидова, шлях реформування початкового навчання – це шлях зміни змісту засвоюваного програмного матеріалу, то стає очевидним, що в центрі розробленої ними системи знаходиться саме зміст початкового навчання.