ІІ Основи сучасного героїко-патріотичного виховання.
1. З історії патріотичного виховання.
2. Пізнання і творче відродження національно-духовних скарбів минулого – першочергове завдання, яке стоїть перед школою на сучасному етапі.
3. Козацька доба - це приклад високого рівня розвитку національної духовності і патріотизму.
4. Роль козацької педагогіки у формуванні козака-лицаря.
ІІІ. Висновки і рекомендації.
Вступ. Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи освіти і виховання.
Сучасна педагогічна наука безперервно повинна еволюціонувати, набувати все глибшого національного змісту і характеру, творчо використовуючи кращі досягнення інших народів. Вдосконалюється й філософія та ідеологія, коналюється й філософія та ідеологія, методологічні, теоретичні положення. Молоді потрібно оволодіти не лише системою наукових знань, а насамперед цілісною національною культурою, духовністю, не виключаючи вищі здобутки культури, духовності цивілізованих народів.
Батьки, вчителі і вихователі повинні усвідомлювати, що в процесі виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні пізнавально-виховані традиції. Ідеї і засоби міфології прадавніх українців, трипільської культури, духовності язичницької епохи, вищі досягнення культури України-Русі, козацько-лицарської доби, багатющий потенціал фольклору, інших народних мистецтв, класичної професійної культури рідного народу, його наукових здобутків – такі цінності підростаючі поколінні мають насамперед засвоювати в процесі навчання і виховання.
Українська педагогіка за своїм змістом і спрямуванням має гармонійно поєднувати могутню культуру і духовну “трійцю” – історію, сучасне і майбутнє нашої нації і держави. Вона покликана утверджувати в серцях і душах, реальних справах, діяльності і поведінці кожного школяра культурно-духовні традиції, цінності рідного народу, вищі здобутки світової цивілізації.
Одним із найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне виховання, яке повинно здійснюватися, на мою думку, ще з раннього дитинства. Патріотично-наснажена громадська активність особистості повинна постійно підвищуватись в процесі виховання, самовиховання і самовдосконалення, переростати, у відповідності до вікових особливостей, в громадсько-політичну, державницьку діяльність.
Щоб сформувати в учнів активну життєву позицію, громадянські переконання та ідеали, необхідно насамперед навчити їх визначити моральні цінності. Надання емоційної забарвленості, моральної оцінки знанням – пріоритетне завдання вчителя, вихователя, всього педагогічного колективу. Без цих двох “вогників” педагогічної діяльності навчально-виховний процес “засушується”, неодухотворюється.
Педагоги повинні пам’ятати велику істину, що перемогу в житті здобуває не сила рук і навіть не сила розуму, а сила духу.
Найвищих вершин розум особистості сягає тоді, коли в ній сформована сила духу. Розум, не зігрітий серцем, інтелект, байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на соціально-індиферентну силу, а то й на небезпеку, загрозу.
Українська педагогіка серця в перші роки нашої незалежності дала помітні сонцелюбні пагони, бо вона почала орієнтуватися на вічні цінності й відповідати ментальності українського народу, його національному характеру і світогляду. На мою думку, дуже цінними під чим оглядом є праці академіка АПН України М. Стельмаховича, професора О.Вишневського, які розвивають педагогіку серця, педагогіку віри у вічні цінності, високі національні ідеали.
Історія вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки переконливо свідчить про те, що вагомі результати у вихованні школярів досягаються тоді, коли в ньому домінують найвищі моральні цінності – любов до Бога, Батьківщини і рідного народу, але такі здобутки науки, світового досвіду законодавство України про освіту і виховання ще повністю не враховує.
Творчо відроджуючи вітчизняні виховні традиції, багато педагогів успішно використовують ідеї, принципи, засоби козацької педагогіки з метою поліпшення героїко-патріотичного виховання учнів, формування у них високої шляхетності, політичної культури, сили волі і сили духу, відчуття володаря становища, усвідомлення прав і обов’язків перед Батьківщиною, відповідальності перед рідним народом.
В курсовій роботі досліджуються основі традиції, які становлять підмурівок патріотичного виховання в найтіснішій єдності х головними шляхами, засобами загартування підростаючого покоління у дусі любові до рідної мови, культури, народу, України-Батьківщини.
На дол.. підростаючого покоління випала історична місія – побудова незалежної України, яка має посісти гідне місце серед цивілізованих держав світу.
У зв’язку з цим нині значною мірою зросла відповідальність батьків, учителів, вихователів за рівень вихованості дітей і юнаків. Враховуючи помилки, викривлення. Які були у вихованні впродовж останніх десятиліть, науковці і практики докладають великих зусиль, щоб вивезти з кризи складний і багатогранний процес виховання.
Філософські, психологічні і педагогічні дослідження переконують у тому, що у своєму історичному розвитку виховання дітей у багатьох країнах світу є найефективнішим тоді, коли воно є природним, тобто враховую природу дітей, довкілля, має народний, національний характер, ґрунтується на досягненнях людино-, вітчизнознавчих, суспільних наук. Значна частина педагогів нашої держави дійшла висновку, що фундаментальні. Системоутворюючі поняття “нація”, “Національна культура”, “національна духовність”, “національна ідея” багато в чому визначають сутність, зміст. Завдання, мету, форми і методи виховання підростаючих поколінь кожного народу. У зв’язку з тим, що Україна впродовж тривалого часу перебувала в становищі колонії і напівколонії, у нас часто заборонявся, замовчувався навіть сам термін “національне виховання”, який найбільшою мірою сприяє новому осмисленню такого багатогранного “етносоціального” (С.Русова) явища, яким є виховання.
Перед незалежною Україно. Постала історичної ваги проблема творчо відродити українське національно-патріотичне виховання і водночас піднести його на сучасний рівень наукового і культурного розвитку. Чимало зробили з цього огляду академіки України А.М.Алексюк, П.П.Кононенко, А.Г. Погрібний, М.Г. Стельмахович, відомі педагоги О.І. Вишневський, В.І. Каюков, Є.І. Сявавко та ін.
Закономірним є те, що в наш час значно зріс інтерес педагогів до виховного потенціалу попередніх століть, їхніх виховних традицій. Міфологія прадавніх українців, трипільна культура, цінності язичницької епохи, козацько-лицарська духовність, ідейно-моральний потенціал фольклору – все це цінні набутки нашого народу. Українська система виховання формувалася впродовж тривалого історичного періоду.
За часів Київської Русі закладалися основи системи виховання. яка розвиваючись і долаючи величезні труднощі, зумовлені загарбницькою політикою сусідніх держав, досягла найвищого щабля за великої доби Українського Відродження (ХVІ-ХVІІІ ст.), тобто за Козацької доби. Відкривалися перші українські друкарні, бурхливо розвивалися фольклор, інші види народного мистецтва, театр, етнопедагогіка та інші галузі культурно-освітнього життя народу. Організовувалися братства, які багато зробили для виховання молоді, пробуджуючи в неї патріотизм, громадянську свідомість, прагнення захистити рідну культуру, мову від денаціоналізації. Виникли нові типи національних навчально-виховних закладів. Густа мережа братських шкіл, які були яскраво вираженими гуманітарними закладами, вкривали значну територію України. Багато дітей відвідували різні типи навчально-виховних закладів – козацькі січові, сотенні і полкові, дяківські, братські, церковні, монастирські школи, колегіуми, а також школи народних мистецтв і ремесел. Історичну роль у розвитку національної освіти і культури відіграли Острозька (1576 р.) і Києво-Могилянська академії (1615, 1632 р.), які готували кадри з багатьох галузей науки, культури, мистецтва, релігійного і державницького життя. Це доба дала світові таких визначних культурних діячів, письменників, педагогів як Л.Баранович, І. Гізель, Л.Зизаній, Є. Славинецький, М.Смотрицький і Г.Смотрицький, Ф. Прокопович, С.Яв орський та ін. За часів Української національно-визвольної революції під проводом гетьмана Б.Хмельницького (1648-1657 рр.) усталися і значно зміцнілі риси української національної освіти і виховання, яка формувала в молоді високу національну свідомість і самосвідомість, лицарський дух, спрямований н захист рідної землі від чужоземних загарбників, на оборону культурно-історичних традицій свого народу.
Досягнення Україною в багатьох галузях життя світового рівня неможливе без пізнання і творчого відродження національно-духовних скарбів минулого, зокрема великої Козацької доби. Кожен педагог покликаний глибоко усвідомити особливо важливу для нашого народу культурно-патріотичну місію українського козацтва.
Висока козацька духовність, яка за своєю суттю, змістом і характером у кращих своїх виявах була справді лицарською, забезпечувала бурхливий розвиток усіх сфер життя України в епоху великого відродження нашого народу.
Закономірно, що за умов незалежної України почалося творче відродження багатогранних козацько-лицарських традицій нашого народу. Починаючи з 1995 р. на загальнодержавному рівні реалізуються укази Президента України “Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва” (1995). “Про День Українського козацтва” (1999), “Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва” (1999), “Про Положення Координаційної ради з питань розвитку українського козацтв” (1999), “Про склад Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва” (1999).