1. Розгляд співпраці між школою і батьками лежить поза межами теми нашого дослідження, хоча, звичайно, нами невідкидається.
2. Політологія. Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіной. – К., 1998. – С. 106.
-12-
1. Прищепити новим членам суспільства основні елементи політичної культури і свідомості. Відмічаємо відразу для себе – ці елементи спочатку слід визначити – по-перше; сформувати методологію їх передачі – по-друге.
2. Створити сприятливі умови для накопичення членами суспільства політичного досвіду, що його потребує політична діяльність і творчість усіх бажаючих. Під “сприятливими умовами”, напевне, слід розуміти і створення бази для подальшої політичної соціалізації, і наявність “інфраструктури” політичної соціалізації. Тобто політична соціалізація в молодшій школі має носити такий характер, щоб набуті в результаті неї знання, цінності, орієнтації, настанови, моделі поведінки в сфері політичного могли розглядатись як база для подальшої політичної соціалізації особи. База повинна мати цілісний, несуперечливий, відносно завершений характер. Інфраструктура політичної соціалізації – це усе те, що забезпечує вдале проходження процесу політичної соціалізації. Так, відносно нашої теми, наведемо наступний приклад: нецікавий, неяскравий, погано оформлений підручник не може стати повноцінним джерелом якісної передачі настанов політичної соціалізації.
3. Якісне перетворення відповідних елементів політичної культури – необхідної умови суспільних змін. В сучасних обставинах обсяг елементів політичної культури, які мають бути якісно перетворені у молодого покоління, щоб сьогоднішні молодші школярі завтра стали активними учасниками суспільних змін, - величезний. Власне мова йде про те, що слід розпочати чи не докорінну зміну політичної культури у тій її частині, яка є наслідком 70-ти років “радянського” політичного досвіду, яким би
-13-
довгим і тяжким нам не здавався цей процес, не розпочавши його, ми прирікаємо себе і своїх нащадків на вічне кружляння по “пустелі перехідного періоду”.
Нарешті, слід чітко визначити напрямки здійснення політичної соціалізації у відповідності до функцій політичної соціалізації як процесу, компоненти політичної соціалізації:¹
1. Інформаційний – передача перших, елементарних знань про владу, політику, політичний устрій держави, форми і способи участі в політичному житті; передача знань про суспільне життя і місце, яке дитина займає в ньому зараз і займе, коли подорослішає. Приклад інформативного напряму в дії: “Я живу в Україні. Україна – моя Батьківщина”.
2. Ціннісно-орієнтований компонент – формування елементарного апарату політичного мислення, першого образу системи ціннісних орієнтацій. Приклад: “Ми любимо рідну землю”.
3. Установчо-нормативний компонент – вироблення в особи певних настанов на сприйняття і споживання політичної інформації, ставлення до політичних подій і явищ, дій інших осіб у сфері політики, і – головне – вибір свого стилю і скерованості поведінки у політичних відносинах. Приклад: “Я не залишусь байдужим, коли хтось зазіхне на волю мого народу і мою свободу – я захищатиму і те, і інше”.
Нарешті, в теорії політичної соціалізації залишається ще одне питання, з яким нам слід визначитись. Це – питання типу політичної соціалізації, засноване на тому, що таких типів існує декілька (гегемоністський, гармонійний, конфліктний і т. д.).
...........…………………………………………………………………………………
1. Політологія... Цит. праця. – С. 107.
-14-
Для нас є дуже важливим визначити: з яким типом політичної соціалізації ми маємо справу в реальності, в умовах сучасної освіти у молодших школярів, і визначити – який тип політичної соціалізаціїнайкраще підходить для досягнення мети і виховання громадянина і члена громадянського суспільства. Зараз обмежуємось лише постановкою цієї проблеми, а її розв’язання подамо у практичній частині нашого дослідження.
Продовжуючи розгляд політичної соціалізації, конкретизуємо його, звернувши увагу на проблеми взаємозв’язку політичної соціалізації і освіти, виховання. Тобто розглянемо проблему політичної соціалізації у школі.
Як освіта забезпечує єдність процесів навчання і виховання, так і політична освіта є поєднанням процесів політичного навчання і виховання, будучи в свою чергу одним з головних елементів в процесі політичної соціалізації.
Освіта взагалі може розглядатись подвійно:
1) Як процес соціокультурної комунікації;
2) Як соціокультурний інститут, що забезпечує процес соціокультурної комунікації. Система освіти мусить розглядатись як найважливіший соціокультурний регулятив розвитку суспільства. Політико – культурні норми, цінності, зразки, стереотипи транслюються між поколіннями, соціальними групами за посередництвом освіти. Освіта є інститутом оновлення політичної культури, поєднуючи в собі і успадкування, і оновлення політичної культури. Шкільна освіта виступає як один з головних, базових етапів освіти, освіта в молодшій школі – перший етап шкільної освіти – і тому відіграє дуже важливу роль: перевчити завжди важче, ніж навчити.
-15-
Легко побачити, що освіта і соціалізація мають дуже багато спільного. Це і не дивно: освіта є одним із провідних засобів соціалізації, головна риса якого – цілеспрямованість. Можна сказати, що майже весь обсяг цілеспрямованого компоненту політичної соціалізації міститься в процесі освіти, а стосовно молодших школярів з упевненістю можемо відзначити, - сьогодні весь обсяг цілеспрямованої політичної соціалізації – у молодшій школі.
Цілеспрямування процесу освіти вимагає від тих, хто його планує і розробляє дотримуватись трьох правил, пов’язаних з особливостями політичної освіти, політичної соціалізації.
1) Не оновлення політичної культури в процесі політичної соціалізації в школі призведе до стагнації суспільного розвитку. (Очевидно, що політична культура – не статичний елемент політичної системи, а в сучасних умовах він тим більше не може бути таким).
2) Модернізація освіти, політичної освіти без урахування культурного контексту нації призведе до дестабілізації в суспільстві, конфлікту і конфронтації по лінії: старше покоління – молодше покоління; до знищення культурного ядра народу. Звичайно, конфлікт “батьки - діти” існував завжди, але його необачне поглиблення шкідливе для суспільства. Зрозуміло, що модернізація – неодмінний супутник прогресу, але історія знає багато прикладів того, як модернізацій ні манівці, модерністська утопія, заводили націю у глухий кут. Україні це знайомо – в нас ще живе гірке розчарування, пов’язане з тим, що добробут і процвітання не увірвались в кожен дім з проголошенням незалежності, а проголошення переходу до ринку і радикальних економічних реформ через шокову терапію обернулись не стрімким економічним злетом, а катастрофою. Менше за все ми хочемо того, щоб з нашої роботи хтось зробив
-16-
висновок: мета виправдовує засоби, і тому виховання молодого покоління в дусі нових ідеалів і цінностей (у порівнянні з цінностями і ідеалами попередніх років) слід проводити радикальним шляхом, геть відкидаючи все, що було накопичене в політичному досвіді народу.¹
Навпаки, політично соціалізувати – це, на нашу думку, - не створити новий тип політичної людини, а дати можливість творчо розвиватись, самозмінюватись. Політична соціалізація в контексті шкільної освіти аж ніяк не передбачає створення готового типу людини, з визначеним набором якостей політичної культури, вона, на нашу думку, передбачає створення усіх необхідних базисних умов для включення механізмів активної політичної соціалізації, політичної самоосвіти і самовиховання, коли особа сама творить себе у світі політичного, а не є пасивним об’єктом чужого впливу. Гадаємо, навіть не треба пояснювати, що виховання осіб, здатних лише до пасивного засвоєння прищеплюваних моделей мислення, відчуття і поведінки несе в собі загибель для демократії і громадянського суспільства.
Пояснімо вище сказане. Для західних демократій однаково цінними є і консерватизм, і лібералізм, і соціал-демократія. Всі ці ідеології сприяють повноцінному розвитку демократичного суспільства і окремо, і – головне – будучи всі разом представлені в політичній палітрі суспільства. То ж політична соціалізація в її цілеспрямованому аспекті і не повинна сприяти вихованню консерватора, ліберала чи соціал-демократа. Завдання полягає в тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв “обов’язковий” набір базових цінностей – розуміння своїх прав ісвобод, повагу до прав і
.............………………………………………………………………………………....
1. Див.: Борцов Ю., Коротец И., Шпак В. Политология в вопросах и ответах. – Ростов-на-Дону, 1998. – С. 342-346.
-17-
свобод інших, розуміння своїх обов’язків перед державою і суспільством та чекання виконання суспільством і державою своїх обов’язків перед ним у відповідь. А вибір ідеологічних уподобань – вільний вибір особи – її симпатії соціал-демократії, консерватизму чи лібералізму – її особиста справа. І взагалі вона може підтримувати будь-яку ідеологічну течію на свій розсуд, якщо, звичайно, обрана нею ідеологія не передбачає порушення прав і свобод людини, дискримінацію, розпалення ворожнечі в суспільстві.
Зрозуміло, що в молодшій школі мова ще не може йти про активну політичну соціалізацію особи, політичну самоосвіту і самовиховання, але їх передумови мають бути закладені саме в цей період.
Підіб’ємо перші підсумки. Ми визначились із розумінням терміну “політична соціалізація”, при цьому звернули увагу на існуючі проблеми політичної соціалізації, з якими ми можемо стикнутись в сучасних умовах. Ми побачили, що ці проблеми – доволі суттєві і їх ігнорування може звести нанівець намагання вдало розпочати процес політичної освіти у молодшій школі. Це проблеми безідейності, негативного політичного досвіду старших поколінь та, як їх наслідок, проблема внутрішнього конфлікту у дитині. Ми запропонували шлях, що повинен допомогти уникненню цих проблем – по-перше, наявність єдиної стратегічної узгодженої програми, ідеології, по-друге, надання переваги непрямим, прихованим методом впливу і політичній соціалізації.