Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
П'ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості і поведінки, коли учнем здійснюється певна система виді діяльності (навчальна, трудова, ігрова, спортивна і ін.). За таких умов можливий всебічний розвиток особистості.
Закономірні зв'язки проявляються у вихованні в усьому розмаїтті взаємозв'язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якої виховної ситуації їх необхідно враховувати.
Усвідомлення закономірних зв'язків дозволяє педагогу не просто механічно, а свідомо відпрацювати задану схему дій, щоб прийти до поставленої мети.
Принципи виховання
Принципи виховання — це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.
Основними принципами виховання є:
Цілеспрямованість (підпорядкованість всієї виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість стихійності у вихованні, наявність перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети).
Зв'язок з життям (використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадсько-корисній роботі).
Єдність свідомості і поведінки (правильне співвідношення методів формування свідомості і суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці учнів, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності вести проти них боротьбу).
Виховання в праці (праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, праця як фактор всебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до праці — важлива риса людини, терпимість до порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і т.д.).
Комплексний підхід (єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів навчального закладу, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у вихованні; єдність виховання та самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і внесення корективів у виховну роботу).
Виховання особистості в колективі (колектив — могутній засіб виховання, певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу і його громадської думки для виховання учнів дуже важливе, залученість учнів до роботі у самоврядуванні сприяє розвитку самостійності, ініціативи і т.д.).
Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів (педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого досвіду учнів; виховання творчої особистості можливе, якщо створюються умови для прояву їх самостійності і творчості, схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності).
Повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього (єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою учнів, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки і т.д.).
Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у учнів, знання психіки кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботі).
Наступність (молодші школярі — підлітки — юнаки, переведення із класу в клас чи в іншу школу, вступ до професійного навчального закладу, зміна класних керівників, поєднання виховання на уроці і в позаурочній виховній роботі).
Єдність педагогічних вимог навчального закладу, сім’ї і громадськості (взаємна інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів).
Концепція національного виховання розглядає такі принципи виховання:
Народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості усіх народів, що населяють Україну.
Природовідповідність — врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.
Культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.
Гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин між вихователями та вихованцями, постановка виховання в центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливо, милосердної.
Демократизація — усунення авторитарного стилю виховання.
Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності. Формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадською відповідальністю.
Етнізація — наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується всіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків.
4. Виховання учнів в урочній та позаурочній діяльності
Виховання учнів в навчальних закладах здійснюється як в урочній так і в позаурочній діяльності.
Безпосередньо виховання в урочній діяльності - поєднання освітньої і виховної роботи під час навчального процесу, створення ситуацій на уроках, вирішення б яких сприяло різнобічному вихованню учнів. Частіше всього такі ситуації виникають мимоволі і вчителю не доводиться їх створювати штучно.
Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, й організовується з учнями після уроків педагогічним колективом навчального закладу.
Завдання позаурочної роботи:
1) закріплення, збагачення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;
2) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти;
3) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва спорту. Виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;
4) організація дозвілля учнів, культурного відпочинку та розумних розваг;
5) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках
виховання.
Принципи організації позаурочної роботи: добровільна участь учнів в ній, суспільна спрямованість, ініціатива та самодіяльність учнів, розвиток винахідливості, технічної, художньої творчості, взаємодія різних форм і видів виховної роботи.
Лекці №5
Тема: Форми і методи виховної роботи. Робота класного керівника
План:
1. Визначення поняття «форма виховання». Систематизація форм виховної роботи.
2. Визначення поняття «метод виховання». Класифікація методів виховання.
3. Вибір форм та методів виховної роботи відповідно до мети виховання.
4. Нетрадиційні прийоми педагогічного впливу на учнів (організація співпраці і співтворчості в позаурочній діяльності з вихованцями).
5. Методи контролю та самоконтролю вихованості учнів.
6. Завдання класного керівника.
Самостійна робота
Опрацювати:
- Концепція національного виховання
- Проблеми розвитку учнівського самоврядування
- Дитячі та юнацькі організації України
/Форма звіту: конспект/
Література:
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.
2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.
3. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. – М.: ВЛАДОС, 2003. – Кн..1:Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.
4. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 528 с.
5. Ягупов В.В. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Либідь, 2003. – 560 с.
6. Концепція формування світогляду громадян України: Проект.//Освіта. – 1996. - №63-64. – С.8-9
1. Визначення поняття «форма виховання». Систематизація форм виховної роботи.
Форма (філос.)- це спосіб існування матерії.
Форма виховання – спосіб організації виховного процесу, який має певні характеристики (зовнішній прояв).
Форми організації процесу виховання:
Виховні години (години спілкування)
Ранки, свята
Конкурси (художньої самодіяльності, виробів учнів, тематичні, олімпіади, малюнків, шкільних газет, «Міс училища», гумористичні, КВК, «На кращого за професією», на кращий виріб)
- виставки малюнків, виробів (тематично-вишивки), конструювання одягу, квітів, екібан...