Завершується контроль за ходом виховної роботи оцінюванням не тільки результатів вихованості учнів, а й рівня виховної діяльності вчителя (майстра виробничого навчання) і навчального закладу в цілому.
При оцінюванні виховної роботи вчителя необхідно брати до уваги його вміння користуватися сучасними методами, формами і засобами виховання, диференційовано підходити до учнів, ґрунтовно характеризуючи їх поведінку і старання, роль вчителя в трудовому вихованні і профорієнтації, характер взаємодії вчителя і учнів.
6. Завдання класного керівника
На ранніх етапах розвитку колективу класний керівник висуває конкретні завдання виховання і, спираючись на учнівський колектив, проводить різноманітну виховну роботу з групою та окремими учнями. При цьому він враховує вікові особливості учнів, рівень їхніх знань та етап успішності, дисципліни в групі, наявність таких якостей, як працьовитість, колективізм, усвідомлення громадського обов’язку.
Конкретні завдання виховної роботи класних керівників залежать і від виробничого оточення, в якому знаходиться навчальний заклад.
Практична реалізація цих завдань покликана зрештою сприяти всебічному розвиткові особистості на основі комплексного підходу до організації виховання.
Завдання:
1) Формувати основи світогляду;
2) Виховувати політичну свідомість та розвивати суспільну активність;
3) Виховувати мораль, свідому дисципліну та культуру поведінки;
4) Виховувати свідоме ставлення до навчання, розвивати пізнавальну активність та культуру розумової праці;
5) Виховувати працьовитість, розширювати політехнічний кругозір, підготувати до свідомого вибору професії;
6) Виховувати громадянську відповідальність;
7) Виховувати основи естетичної культури і розвивати художні здібності;
Фізично вдосконалювати, зміцнювати здоров’я дітей.
Лекція №6
Тема:Методика організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки
План
1. Технологія організації діяльності учнів.
2. Формування навичок і звичок поведінкової сфери особистості.
3. Режим життя і діяльності учнів як умова ефективного формування навичок і звичок поведінки.
4. Методика формування культури поведінки учнів.
Рекомендована література:
1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997. - 304 с.
2. Методика воспитательной работы: Учеб пособие для студенов пед. интов/ Ю.П. Азаров, Л.М. Байтенова и др.; Под ред. Л.И. Рувинского. М.: Просвещение, 1989.— 316 с.
3. Методичні рекомендації щодо організації та проведення виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.– №21. –2001. – С. 11-17
4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.
5. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник/ Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. — К.: Вища школа, 1992. — 333 с.
1. Технологія організації діяльності учнів
Поведінковий або дієвий компонент особистості формується в залежності від того, що робить людина, як, навіщо, заради чого вона здійснює цю діяльність, як вона ставиться до діяльності і до людей, з якими вона здійснюється.
Учні включені в різноманітні види діяльності: навчально-пізнавальну, громадську, фізично-оздоровчу, професійну та діяльність за інтересами.
Виховна ефективність діяльності залежить від ряду умов:
- визначення конкретної мети і завдань діяльності та усвідомлення їх учнями;
- мотивація участі учнів в діяльності;
- планування діяльності;
- наявність зразку для діяльності (що робити і як робити);
- організація діяльності учнів з урахуванням їх потреб в активності і самостійності;
- контроль за діяльністю учнів;
- аналіз і корегування діяльності;
- підведення підсумків діяльності;
- колективний характер діяльності.
При організації колективної діяльності необхідний особливий підхід.
Добре зарекомендувала себе методика організації колективної діяльності, запропонована І.П. Івановим. Яка отримала назву колективна творча справа (КТС).
У відповідності з КТС діяльність учнів розглядається у вигляді відповідних етапів, кожен з яких відповідає певному етапу КТС. Їх 6.
1. Попередня підготовка КТС: вибір справи, визначення мети і завдань, вибір напрямків діяльності;
2. Збір-старт – вибір ради КТС, колективне планування і утворення творчих груп (3,5,7 чол.), видача завдань на створення проекту проведення колективної творчої справи;
3. Підготовка КТС: кожна творча група пропонує свій проект виконання КТС, відбувається обговорення цих проектів і приймаються рішення;
4. Підготовка до проведення КТС за прийнятим проектом;
5. Проведення КТС;
6. Підведення підсумків.
Прикладом КТС можуть слугувати: КТС «Осінній бал», «Світ твоїх захоплень», «Збережемо місто від екологічного лиха!» тощо.
2. Формування навичок і звичок поведінкової сфери особистості
Поведінка – це діяльність, яка проявляється у взаємодії з оточуючим середовищем і опосередкована зовнішньою (руховою) та внутрішньою (психічною) активністю.
Поведінка – це надто складний феномен, а тому її формування необхідно здійснювати, виділяючи в ній окремі елементи.
Найменшою одиницею поведінки є вчинок (певна дія чи стан особистості).
Поведінка – це сукупність вчинків, але вчинок може бути моральним і аморальним, тому за одним зовнішнім проявом поведінки не можна судити про рівень соціально-позитивної поведінки людини.
Формування позитивної поведінки потребує формування суспільно-цінної мотивації.
Можливо 3 співвідношення між суспільно-цінною діяльністю та особистісно-значимим мотивом.
1. Суспільно-цінна діяльність = особистісно-значимому мотиву;
2. Суспільно-цінна діяльність ≠ особистісно-значимому мотиву, але зовнішня дія буде відповідати соціальним нормам за певних умов;
3. Суспільно-цінна діяльність ≠ особистісно-значимому мотиву (аморальна поведінка).
Для того, щоб сформувати соціально-ціннісну поведінку необхідно формувати моральні звички поведінки.
Звичка – це друга натура людини – це стійка форма соціально-цінної (нецінної) поведінки, яка стає життєвою потребою людини.
Формування звичок соціально-цінної поведінки починається з формування навичок – автоматизованих дій.
Формується навичка в результаті неодноразового повторення одних і тих же дій, тому основним методом формування навички є метод навчання – організація планомірного і регулярного виконання певних дій з метою перетворення їх на звичні форми поведінки.
Щоб навичка перетворилася у звичку – необхідне тренування в виконанні навичок.
Сформовані звички надзвичайно стійкі, а тому важко піддаються перевихованню.
Методика ефективного формування звичок потребує виконання ряду вимог:
1) опора на наявний життєвий досвід (рівень) учня;
2) єдність впливу на свідомість, почуття і поведінку;
3) формування позитивної мотивації;
4) створення під час формування навичок і звичок позитивної емоційної, зовнішньої атмосфери;
5) зосередженість на формуванні певної звички (системи подібних звичок та доведення цього процесу формування до її повної сформованості);
6) єдність, послідовність у вихованні звичок з боку всіх, хто виховує особистість.
3. Режим життя і діяльності учнів як умова ефективного формування навичок і звичок поведінки
Таким чином, важливою умовою формування навичок та звичок є режим.
Режим – це засіб зовнішньої організації учнів і учнівського колективу за умови заповнення її внутрішнім змістом. Основними ознаками правильного режиму є:
- доцільність режиму: всі норми режиму повинні мати певний сенс для учня;
- точність правил і режиму – у правилах життя і розпорядку не повинно бути винятків, послаблень;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
- загальність – це обов’язковість всіх правил і норм режиму.
Моральні звички людини як стійкі форми поведінки позначаються на її культурі поведінки.
Культура поведінки – це виконання людиною норм, правил співжиття завдяки чому не тільки підтримується загальний порядок, а й відбувається доцільне сприятливе спілкування між людьми, зберігаються і дотримуються нормальні умови праці, відпочинку, творчої діяльності, проявляється турбота, увага людини до людини.
Культура поведінки забезпечується такими основними моральними звичками:
1) звички до ввічливості - це звички, які виражають емоційний тон спілкування з людьми:
- привітно вітатися під час зустрічі;
- привітно прощатися;
- ввічливо звертатися до людини під час спілкування;
- рахуватися в процесі спілкування з інтересами інших.
2) звички виявлення уваги і передбачливості у ставленні до людей, готовності прийти на допомогу;
3) звички, пов’язані з гарними манерами:
- триматися природно-невимушено і гідно;
- бути гостинним хазяїном і нерозв’язним гостем;
- вислуховувати співбесідника, не перебивати його, нав’язуючи свою точку зору;
- шанобливо відповідати на запитання.
4) звички турбуватися про інших;
5) звички до стриманості – уміння гальмувати свої емоційні прояви;
6) звички до точності. Точність – характеристика особистої поведінки, що проявляється в організованості людини.
4. Методика формування культури поведінки учнів
Для формування звичок моральної поведінки майстер виробничого навчання повинен володіти системою методів, серед яких особливе місце посідають такі методи: педагогічна вимога, громадська думка, метод прогнозування, метод змагання, метод використання виховуючи ситуацій.
Педагогічна вимога – це метод впливу, за допомогою якого майстер виробничого навчання викликає, стимулює, гальмує ті чи інші дії учня; або виявлення і формування певних моральних якостей.