Мотивація стимулювання і активізація навчання (стр. 5 из 6)

- Відділ короткочасної пам'яті має обмежений обсяг. Експериментальними дослідженнями встановлено, що для осмисленого запам'ятовування обсяг інформації повинен знаходитися в межах 5 – 9 значущих одиниць (7

2). Це підтверджується і народною мудрістю, що з давніх часів виділяла число 7: “Семь раз отмерь, один отрежь”, “Семь бед, один ответ”, «Семеро одного не ждут», «Семь пятниц на неделе», «Семи пядей во лбу», «Сельмая вода на киселе», «Семь чудес света», «Семь дней недели» и т.д.

Вчитель може значно допомогти учням в організації процесу запам’ятовування і відтворення навчального матеріалу: підготувати певним чином навчальний матеріал, надати спеціальні завдання, що створюють умови для збереження навчальної інформації у пам’яті, навчити учнів прийомам ефективного запам’ятовування та інше. Прийоми організації процесу запам’ятовування інформації:

- повторення: підкріплення не пізніше, ніж через 40-50 хв. після вивчення і подальше періодичне відтворення у різних формах (механічного відтворення, переказу, переформулювання).

- розбиття складної інформації на структурні одиниці, порції, логічно пов’язані поміж собою і їх засвоєння в межах одного заняття, без тривалої перерви;

- довільне запам’ятовування через вольові зусилля: чітке завдання щось запам'ятати, нагадування про різні переваги запам’ятовування (штучне підвищення цінності), встановлення часовий контекст запам’ятовування (розрахунок на триваліше запам’ятовування, як правило, забезпечує його міцність).

- досягання повного і глибокого розуміння матеріалу, логіки його побудови через упорядкування засвоюваного матеріалі, виділення і запам’ятовування суттєвого, не перевантажуючи пам'ять другорядними деталями.

- досягнення мимовільного запам’ятовування через емоційне забарвлення матеріалу - виказування деякої незгоди з інформацією, подиву, задоволення.

- привнесення штучних зв’язків у нелогічний матеріал, який важко запам’ятати (іноземні слова, номери телефонів, важковимовні поняття та інш.):

- метод локального прив’язування (матеріал асоціюється з певним розташуванням у просторі);

- метод словесних посередників (матеріал прив’язується до ряду осмислених слів);

- метод розбиття на групи (розбиття ряду об’єктів на частки і поєднання часток в ритмічну структуру при вимові назв об’єктів через інтонаційне виділення або виклад у формі віршів.

- запам’ятовування опорних слів, дат, з якими пов’язується те, що заучується (при цьому подальше пригадування залежить від того, наскільки часто зустрічалося дане слово чи дата у минулому досвіді людини).

- метод асоціацій - утворення зв’язків матеріалу, що запам’ятовується, з зоровими образами (умовами завчання, уявленнями, що викликав матеріал та іншим).

Необхідною основою для сприйняття і засвоєння навчального матеріалу, його переходу в знання є розумова діяльність або мислення. Саме мислення відіграє провідну роль у процесі навчання.

Як відомо, мислення забезпечує вищий рівень пізнання людиною об'єктивної реальності і свого внутрішнього світу. Завдяки мисленню забезпечується одержання нового пізнавального результату, пізнання виходить за межі безпосереднього почуттєвого сприйняття і наявного в людини індивідуального досвіду, виявляються і враховуються глибинні, приховані зв'язки і відношення в предметах і явищах об'єктивної і суб'єктивної реальності, у практичній діяльності. Близько з мисленням пов’язане і уява – психічний процес, що полягає у створенні нових образів (уявлень) на основі попереднього досвіду. Це своєрідна форма відображення дійсності, що полягає у розумовому відході від того, що безпосередньо сприймається, сприяє передбаченню майбутнього.

Для забезпечення ефективності реалізації мислення і уявлення необхідно усвідомлювати особливу роль самоорганізації, знати прийоми і правила активізації розумової діяльності:

- Спонукання учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі навчального матеріалу, до виділення в ньому головних і найбільш суттєвих положень (з обов’язковим навчанням логічним прийомам виконання відповідних завдань):

- пояснення, побудоване на логічних методах індукції (приклад – теорія) та дедукції (теорія - приклад), висновки, підсумки, теоретичне завбачення, аналогія, підтвердження прикладом;

- звертання уваги учня на логіку у викладі матеріалу, його структурування, висновки.

- навчання учнів тезисному конспектуванню, аналізу літератури, прийомам аналізу, синтезу, порівняння, класифікації інформації.

- Надання учню пізнавальних завдань, які можуть бути вирішені у ході прослуховування викладу:

- сформулювати основні питання, тобто скласти план матеріалу.

- самостійно сформулювати висновки.

- навести приклади для ілюстрації засвоєних положень.

- знайти факти-докази до засвоєних положень.

- побудувати блок-схему основних понять теми.

- сформулювати питання до теми (наприклад, типу «якщо …, то»).

- порівняти нові факти і положення з тими, що вивчалися раніш.

- Надання різноманітних пізнавальних завдань за наочним матеріалом:

- пояснити схему, малюнок чи інший засіб.

- завдання, що починаються дієсловами: “показати”, “підкреслити”, “знайти схожість чи відзнаку”.

- скласти розповідь за малюнком.

- створити опорну схему, малюнок, таблицю.

- В методах самостійного опрацювання навчального матеріалу при роботі з підручником - завдання на осмислення логіки викладу:

- виділити основну думку.

- прослідкувати за переконаністю її обгрунтування.

- скласти план тексту.

- знайти необхідний матеріал в тексті.

- визначити логіку роздумів.

- визначити послідовність і етапи доказу формули.

- співвіднести положенням, що доводиться, конкретні приклади і факти.

- законспектувати основні положення.

- Стимулювання обговорення навчального матеріалу:

- запитання до аудиторії: прямі – потребують відповіді конкретного учня; проблемні – викликають дискусію, не мають однозначної відповіді; риторичні – не потребують відповіді, бо відповідь – загальновідома; навідні - потребують не односкладних стверджувальних або заперечних відповідей, а розгорнутих міркувань, певних висновків і порівнянь, у результаті яких учні відрізняють істотні ознаки досліджуваних предметів і явищ і таким шляхом набувають нові знання.

- висунення проблемних ситуацій, або пізнавальних задач, вирішення яких – пошук виходу з проблеми;

- умисна помилка - пропущене слово у визначенні, невірна формула ті ін. (учні не повинні здогадуватись про умисність помилки, і бути в змозі її помітити).

- роздуми в слух (викладач коментує свої дії).

- дискусія – провокування обміну думками поміж слухачами (викладач виграє роль керівника обговорення, не дає обговоренню вийти за межі теми).

- ігрова ситуація – утворення змагання поміж учнями, наприклад, попередній розподіл навчального матеріалу поміж учнями, які і проводять заняття (рідко застосовується при наданні інформації, бо потребує багато часу, але здатна значно активізувати слухачів).

- експрес-опитування – швидке повторення тільки що викладеного матеріалу без оцінювання.

Емоційний компонент безпосередньо впливає на формування так званих оцінних знань, тобто таких, які характеризують суспільне або особисте значення для людини навчального матеріалу. В будь-якій формі надання навчального матеріалу поряд зі знанням про поняття, терміни і факти повсякденної дійсності і науки, теорії та засоби виконання пізнавальних дій, переноситься і досвід емоційно-ціннісного ставлення, тобто відношення самого вчителя до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. Крім того, емоційне реагування супроводжує процес навчально-пізнавальної діяльності учня, повідомляючи вчителю і оточуючим про особисте ставлення учня до навчальних завдань і матеріалу, тобто забезпечує зворотний зв’язок, повідомлення про хід і результати вчення. Разом з цим емоційне реагування може здійсняти і негативний вплив на процес навчання. Для управління своїми емоціями доцільно враховувати такі правила:

1) правило створення оптимального емоційного стану Йоркса-Додсона: “Людина не досягає успіху у своїй діяльності, якщо вона цього зовсім не хоче, або хоче цього занадто”. Наявність деякого передстартового хвилювання дозволяє мобілізувати свої сили. Надмірне ж хвилювання – заважає роботі всіх психічних процесів.

2) максимально зібрати інформацію про ситуацію, що викликає хвилювання. Відповідно інформаційній теорії емоцій П.В.Симонова, сила емоцій зворотно пропорційна наявності попередньої інформації.

3) в ситуаціях підсиленого хвилювання доцільно дещо знизити мотивацію – довільно перевести увагу учнів на щось інше, відволікти їх від думки про значущість результату або спробувати правильно оцінити його індивідуальну цінність, проаналізувати причини, технічні деталі, тактичні прийоми поведінки, в тому числі і у випадку невдачі. Східна мудрість: “Господи, надай мені мужність, щоб виконати те, що я зможу виконати, дай мені сили, щоб змиритись з тим, що я не зможу виконати, і надай мені мудрість, щоб відрізнити одне від іншого”;

4) у випадку невдачі інколи – змиритись з поразкою, визнати її, відмовитись від негайного досягнення цілі і зберегти сили для наступної спроби, переоцінити ситуацію – “Не дуже і хотілося”.

5) для заспокоєння дуже схвильованої людини не застосовувати прямих наказів чи прохань заспокоїтись, не приводити логічні доводи, не ігнорувати його емоційний стан, оскільки це може сприйматись як нерозуміння його проблем. Краще надати людини “перегоріти”, виговоритись, розрядитися. Коли його збудження знизиться, тоді можна наводити аргументи. Правило Д. Карнегі: “Якщо людина не впевнена в собі і, занадто хвилюючись, не може включитись до роботи, корисно попросити її допомогти вам з якого-небудь питання. Намагаючись допомогти вам, вона забуде про своє хвилювання”.