Мотивація стимулювання і активізація навчання (стр. 3 из 6)

Наприклад, маленька дитина 4-5 років, коли хоче їсти звичайно реалізовує декілька мотивів: самоствердження (бажає їсти лише з певної посуди), влади (перебирає продуктами, примушуючи маму нескінченно пропонувати їй різні варіанти), аффіліації (вимагає, щоб її годували, хоч може їсти сама, розповідали казку), прагне улюблену страву і т.п.. Тим самим дитина випробовує дію різних мотивів. Перемога того чи іншого мотиву у даній ситуації може закріпитись із часом і визначати мотивацію дитини і в інших видах діяльності.

Процес стимулювання здійснюється трохи по-іншому. Як правило, людина зразу ж підштовхується до виконання необхідних дій, що повинні забезпечуватись необхідним мотивом. Якщо цей мотив у людини присутній і актуалізований, виконувана діяльність отримає підкріплення у необхідній мотивації. Якщо ні – дії будуть, вимушені, неприродні. Процес забезпечення активності при цьому як би змінює свій напрямок – від дій до цілі, мотиву, потреби. Зовнішній характер стимулювання і обумовлює меншу ефективність процесу стимулювання у випадку відсутності відповідної мотивації.

У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогось навчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу, дисципліни – для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинна завершуватись при проходженні чергового відрізку навчання, а зберігатись і підсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відрізку на вищому рівні. У схематичному вигляді реалізацію мотиваційного циклу на певному етапі навчання можна представити так.

4. ПРИЙОМИ І МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАННЯ

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Забігаючи вперед, скажемо, що метод - це спосіб викладацької роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учня з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом звичайно є складовою частиною або окремою стороною методу. Назвемо основні методи і прийоми мотивації і стимулювання навчання, які вдалося виділити на основі вивчення різноманітної літератури, власного досвіду викладання.

1. Комунікативна атака– це метод швидкого включення, мобілізації аудиторії до навчання; зацікавлення, дія якого ґрунтується на активізація емоційної сфери учня - викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватись на будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найбільший ефект вона дає на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми, заняття). Найбільший ефект цей метод надає серед емоційних, допитливих слухачів, з переважанням мимовільної уваги (жінки, діти), а від викладача потребуються творчі здібності і артистизм. Прийоми комунікативної атаки:

- ефектна цитата;

- незвичайна дія;

- розповідь казки, анекдоту, притчі;

- цікаве запитання;

- особисте зацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, питання до аудиторії);

- приклад, опис ситуації з власного життя викладача

2. Доведення та переконання - активізація вольових зусиль учнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільність уваги. Нема сенсу доводити щось людини, яка байдужа до свого майбутнього, постійно відволікається від логіки міркувань викладача (наприклад, підлітку). Цей метод особливо продуктивний у дорослій аудиторії, при появі сумнівів слухачів стосовно якогось питання, висунення критичних зауважень. Від викладача потребує впевненості у поведінки, логічності і доказовості його міркувань, володіння відповідними прийомами:

- посилання на негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання;

- використання індукції (від конкретних прикладів до загального ствердження про необхідність) та дедукції (навпаки);

- посилання на несуперечливі факти та відомості;

- посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній галузі;

- використання аналогій та порівнянь;

- підкреслення актуальності та практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження; засіб вирішення особистих проблем; складова професійності, компонент ділової кар’єри);

- виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії;

- прийом "так, але…" (прийняття думки аудиторії з наступним повертанням до думки викладача);

- прийом "бумерангу" - відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент

3. Сугестія (навіювання) – цей метод полягає у опосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію до підсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомили того впливу, що здійснюється, тому викладач повинен слідкувати за невимушеністю своєї поведінки його поведінки, динамізмом свого впливу на аудиторію. Навіювання досягається за рахунок таких прийомів:

- періодичне повторення однієї і тієї ж думки;

- висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (думаю, що ви погодитеся зі мною, що…);

- інтонаційного підкреслення важливіших моментів виступу;

- автоматичне включення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не дається часу на обмірковування їх необхідності.

4. Метод долання перешкод - обумовлює активізаціюрозумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості і зрілості учнів, їх здатності до долання спеціально висунених перешкод. Прийоми застосування цього методу:

- завдання на вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, які неможливе виконати без вивчення матеріалів теми;

- стимулювання часом (обмеженість в часі, чи нагорода за швидкість);

- удавана недовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірність його виконання).

5. Метод делегування - залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, їх здатності до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача.

- особистісно-довірливе звертання до аудиторії;

- договір з аудиторією;

- звертання за радою до аудиторії;

- формування почуття “ми”;

- сумісне планування навчання (відбір змісту; форм та методів навчання, контролю).

- взаємоперевіряння;

- взаємовикладання (“метод змінних пар”)

6. Метод закріплення позитивного враження – спосіб мотивації і стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їх позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастіше застосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу. Можливі прийоми:

- узагальнення основних думок, підведення підсумків, резюме.

- заклик до дії (“запрошення” до подальшого вивчення теми).

- комплімент слухачам, подяка

- викликання сміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися;

- ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст);

- нагнітання та кульмінації – розрядження (на кінець залишається найважливіше);

- встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування).

- “навчальне коло” – повторення початку заняття, але на більш глибокому рівні (наприклад, те ж питання, але слухачі самі знаходять відповідь).

- “ефект Шахеризади” чи відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті).

5. АКТИВНІСТЬ І ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення.

Слово активність походить від латинського activus і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Дуже часто термін “активний” використовують як протилежний “пасивному” (активний – отже діючий) або як протилежний реактивному (активний – отже самостійний, цілеспрямований, діючий не зважаючи на обставини).

Людині притаманні декілька видів активності:

1) природна, абсолютна і незмінна активність людини як біологічної істоти, що реагує на оточуюче середовище, фізіологічно змінюється та інше;

2) активність як риса особистості – відносна, змінна з розвитком людини, зміною обставин її життя і діяльності;

3) активність як ситуативний стан людини в певний момент діяльності, що проявляється у готовності людини реагувати

Ми будемо розуміти активність саме у третьому значенні. У процесі навчання така активність учня називається пізнавальною активністю і означає психічну готовність учня до навчання, знаходження його психіки у стані актуалізації. Пізнавальна активність виражається в тому, що всі психічні процеси учня (відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, мислення, мова), його увага, емоційно-вольова сфера готові до активного опрацювання навчального матеріалу.

Забезпечення пізнавальної активності учня є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких – різноманіття форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів. Активізація ж пізнавальної сфери учня відбувається на основі розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, і використання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Надамо огляд і конкретні рекомендації з активізації різних сфер психічного життя людини, що може бути корисним в управлінні будь-яким видом діяльності.