Під час обговорення художніх книжок формуються навички аналізу твору. Учні люблять дискутувати на морально-етичні теми, відображені у художніх творах. Вони висловлюють свої враження від вчинків героїв, думки про твір взагалі, про автора, про стиль і художню своєрідність твору. Учитель чи бібліотекар, який веде обговорення, висловлює свої думки про твір. Він може сперечатися з одними і погоджуватися з іншими, обґрунтовуючи свої погляди і спрямовуючи диспут у правильне русло. На диспут, конференцію можна запросити автора (якщо є така можливість), який у своєму виступі пояснить учням те, що в них викликало сумніви.
Вихованню художніх смаків і уподобань служать твори на тему: «Мій улюблений герой», «Моя улюблена книжка», «Подорож з улюбленими героями в майбутнє».
Учням пропонується ознайомитись з основними типами бібліотек (масові, наукові, спеціальні), з основними відділами масових бібліотек: абонемент, читальний зал, довідково-бібліографічний відділ та інші. Щодо принципу добору книг до особистої бібліотеки, то рекомендуються такі: навчальні книжки, книжки з спеціальностей, твори улюблених письменників, улюблені жанри.
Дома учні складуть список книжок для читання, підготуються до бесіди про те, чим обумовлена добірка книжок у домашній бібліотеці, що ще хотів би придбати, як розташувати книжки.
Необхідно проводити і практичні заняття. Можна запропонувати учням дати характеристику одного із розділів книжкового фонду, який відкритий для читачів. Знайти на полицях відкритого доступу до книжок твори, вказані вчителем чи бібліотекарем. Або ще таке практичне заняття: дати характеристику різних бібліографічних покажчиків, запропонованих учителем, виявити їх особливості, розповісти, в яких випадках ними потрібно користуватися. Зіставити заповнення покажчика і наявність книжок на полицях відкритого доступу в каталогах.
Написати відгук на статтю, оповідання, або вірш. Висловити свої думки, судження про книжку, дати в творі явища зі схожим життєвими фактами та ін. У масовій практиці ця важлива робота набирає все більшого розповсюдження.
Сучасна школа покликана формувати в учнів уміння і навички самостійно навчатися, здобувати знання. Для цього дуже важливо прищепити школярам уміння користуватися різноманітною довідниковою літературою. На перше місце тут слід поставити знайомство зі словниками. Це забезпечує знайомство нашої юні зі станом науково-технічного і культурного розвитку нашої країни, рівнем знань, яким володіє суспільство в окремих галузях науки і мистецтва, сприяє виробленню унормованих, уніфікованих форм спілкування в найрізноманітніших сферах людської діяльності, багато дає для піднесення культури мовлення, відіграє важливу роль у становленні духовного світу нашої молоді.
Діти з молодшого шкільного віку знають про двомовні перекладні словники. А згодом їм слід розповісти про словники української та російської мови, про галузеві довідники, такі, як «Словник літературознавчих термінів» В.М.Лесина і О.С.Пулинця, «Словник лінгвістичних термінів» Д.І.Ганича та І.С.Олійника, «Энциклопедический словарь юного филолога (языкознание и литературоведение)».
У словниково-довідниковій роботі необхідно дотримуватися принципів послідовності і наступності. Увагу дітей не треба «завантажувати» зразу великою кількістю довідників. Краще показати в класі один-два словники, розповісти про них, записати до зошитів їх назви, показати, як практично ними користуватися. А через певний час ознайомити ще з одним-двома довідниками і т.д. За таких умов забезпечується повторюваність раніше сприйнятого на новому матеріалі, уже в новому смисловому контексті, виховання здорової зацікавленості дітей; реалізується психологічний прийом мимовільного запам'ятовування, такий важливий в умовах роботи сучасної школи.
Щоб виховати навички користуватися довідниковою літературою, уроки в класі слід починати із запитань дітей до вчителя. Це сприятиме розвиткові допитливості школярів. Важливо виховати у дітей дух цікавості, звичку не проходити повз невідоме, мало зрозуміле. Людську якість, що виявляється ще в дитинстві (а що це таке? а для чого? а де воно взялося? і т.ін.), в шкільні роки слід ще старанніше загострювати.
Спочатку вчитель відповідає на запитання учнів. Заохочує школярів, які натрапили у позакласному житті (під час читання художньої літератури, газет, журналів, переглядові телепередач, при виконанні домашніх завдань з різних предметів) на незрозумілі слова й вирази, які часто запитують: адже вони виявляють свідому роботу, корисну допитливість. Пізніше учитель час від часу звертається до учнів з пропозицією: чи не міг би хтось із дітей відповісти на запитання товариша. Щоб стимулювати підготовку відповідей самих дітей на можливі запитання товаришів, доречно на перших порах, даючи домашню роботу з літератури чи мови, попередити, що дітям зустрінуться отакі мало- або зовсім невідомі слова (спочатку назвати дуже небагато: одно-двоє), і запропонувати самостійно з'ясувати їх значення – через запитання до батьків, шляхом використання певної, доступної дітям довідникової літератури, з якою вчитель їх уже ознайомив. На наступному уроці учням, що знайшли пояснення невідомого слова чи фрази, що зуміли відповісти на запитання своїх товаришів, слід щедро поставити високі оцінки.
На цю початкову роботу з виробленням навичок користуватися довідниковою літературою необхідно звернути пильну увагу, бо від цього попереднього спрямування буде залежати подальша діяльність школярів.
Таким способом у класному колективі створюється атмосфера допитливості, зацікавленості у знаннях, що є однією з найважливіших проблем нашої сучасної школи. Адже саме таким шляхом можна виховати повноцінного громадянина, здатного розв'язувати найскладніші проблеми у практичній творчій діяльності. Створення педагогічної атмосфери зацікавленості, допитливості дає можливість у подальшій роботі варіювати роботу з довідниковою літературою, ускладнювати її.
Зупинимося ще на роботі з поняттям «зміст твору». Ним у школі користуються дуже широко, трохи чи не на кожному уроці. А який смисловий обсяг цього виразу? Він - дуже широкого діапазону.
Спочатку слово «зміст» сприймається як те, про що говориться, про що розповідається де-небудь, переважно в оповіданні, казці, повісті. Тут «зміст» нерідко становить собою еквівалент «сюжету».
Пізніше навіть з практичного досвіду школярі переконуються, що «зміст» має не лише таке значення. Для цього вчителеві досить звернути увагу дітей на назву останньої (а інколи - першої) сторінки будь-якого шкільного підручника, де «зміст» означає перелік розділів, частин якоїсь книги, рукопису, збірки тощо. «Словник української мови» (т.3, С.624) допоможе побачити учням нові грані слова «зміст»: суть, внутрішня особливість чого-небудь; розумна основа, мета, призначення чогось.
Як бачимо, довідникова література допомагає ширше розкрити поняття слова «зміст», зрозуміти навіть діалектичне протиріччя в його сприйнятті. Якщо перше «зміст» було поняттям форми (бо сюжет є її елементом), то останнє становить собою філософську категорію, яка об'єднує тему та ідею мистецького явища [65, С. 272-278].
У процесі вивчення читання в школі учні повинні навчитися самостійно аналізувати художній твір. Важливим видом усної і письмової роботи у школі, що сприяє цьому, є відгук учнів на прочитані книги, який застосовуються вчителями у школі як засіб виховання вдумливого читача.
Відгук – це дуже коротко висловлена думка про книгу, твір з вираженням власного ставлення до них. Спочатку учні вчаться складати усні відгуки на оповідання, пізніше письмові – на оповідання, невеликі повісті з вираженням власного ставлення до героїв і подій твору.
Відгук пишеться у формі роздуму: він починається невеличким вступом, потім учень ділиться своїм враженням від прочитаного твору і робить висновок. Він не переказує зміст твору, а стисло передає власні думки з приводу прочитаного, описує, що найцікавіше в книзі, чим вона сподобалась. Писати відгук потрібно так, щоб привернути увагу до книги, заохотити до читання інших.
Важливим засобом, що сприяє виробленню навичок в учнів писати відгуки на книги, є навчання школярів робити записи своїх вражень на самостійно прочитані книги в читацьких щоденниках. Як показує практика, потрібно звернути увагу на те, щоб у своїх враженнях школярі не переказували зміст прочитаної книги, а більше передавали власні думки і почуття від прочитаного. Перед написанням відгуку, учням даються поради.
- Перш ніж писати відгук, заглянь у книгу і перевір себе ще раз.
- Відгук пиши самостійно: чим правдивіший він буде, тим краще.
- Відгук не повинен передавати зміст книжки. Його можна писати по-різному. Так, скажімо, відгук можна писати не про всю книгу, а про окремий випадок, описаний автором, про одного або кількох героїв, про одну думку, що з’явилась у зв’язку з прочитаним.
- Писати відгук дуже корисно: ти навчишся думати про прочитане і правильно викладати свої думки».
Відгук – це лише перший крок учня у формуванні в нього навичок рецензування як засобу розвитку критичного мислення (Див. дод. Є).
Отже, ознайомлюючи учнів із багатством книг, їхньою різноманітністю, бібліографією, довідковою літературою; прищеплюючи інтерес до книг, ми тим самим розширюєм читацький кругозір молодших школярів, сприяємо їхньому літературному розвитку.
Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності літературного розвитку молодших школярів засобами дитячої художньої книжки
3.1 Методика вивчення читацьких інтересів учнів 1-4 класів
Формування пізнавальної самостійності як риси особистості, розвиток читацьких інтересів, бажання та вміння вчитися – «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. У розв'язанні цих завдань важлива роль належить книзі - головному джерелу знань.