3.Умова задачі сприймається на слух і після її розв’язання учні повідомляють знайдений результат або коментують спосіб його відшукання.
Застосування лекційно-практичної форминавчання Галина Петрівна пропонує у розробці навчального модуля по темі «Площі фігур»(Додаток 1)
При викладанні математики в нашому навчальному закладі крім рівневої диференціації застосовують профільну.
В 1-5 класах – рівнева, а в 6-7 – профільна і рівнева.
Передумовою до здійснення такої диференціації був глибокий аналіз успішності окремих гімназистів. Привертало увагу те, що учні, які були відмінниками в початковій школі та успішно склали вступні іспити і навіть перший і другий рік в гімназії мали відмінні успіхи, поступово знижували свою успішність, хоча психологічні дослідження фіксували в них високий інтелект. Не було відповідності між коефіцієнтом інтелекту і коефіцієнтом самореалізації, більше того між ними була суттєва різниця.
На психолого-педагогічному консиліумі було вирішено, що треба створювати таке освітнє середовище, щоб кожен гімназист міг максимально само-
реалізуватись на властивому для нього рівні і властивому для нього темпі.
Проаналізувавши детально успішність кожного учня і результати психолого-педагогічної діагностики, диференціація при вивченні математики здійснюється за такою схемою: (схема 3)
Слід зауважити, що групи А, В, С у 1-5 класах є динамічні.
Такий підхід по-перше: має позитивний вплив на мотивацію навчання та розвиток особистості, адже кожен учень має можливість працювати у властивому темпі та на відповідному рівні засвоювати навчальний матеріал, в результаті чого підвищується результативність навчання, формуються позитивні мотиви навчання, проходить гуманізація і оптимізація навчального процесу, що створює умови для розвитку творчих здібностей учнів.
А по-друге вчитель працює з майже однорідною групою за темпом навчання, рівнем навченості, научуваності, пізнавальної активності та самоорганізації.
Основними методичними підходами до здійснення диференціації є:
1) Поєднання індивідуальних та колективних методів навчальної роботи. Так як рівнева і профільна диференціація розраховані на індивідуальний підхід до кожного учня, на його знання і врахування вчителем його інтересів, можливостей і здібностей, то при здійсненні індивідуального підходу, педагог спирається на колективні форми роботи, а колективний характер навчання орієнтує на інтереси та можливості кожного учня. Навчальну спрямованість учнів 1-2 класів стимулює застосування блочно-практичної, а учнів 3-7 класів – лекційно-практичної форм навчальних занять.
2) Відкритість, зрозумілість рівня базової підготовки з кожної теми. Так як чітке усвідомлення і розуміння учнями вимог до базових знань – дійовий засіб і мотивації навчання, і нормалізації навчального навантаження багатьох учнів. Знання вимог до знань з даної теми кожного рівня навчальних досягнень учнів, дозволяє учням усвідомити власний резерв у досягненні більш високого рівня, стає певним орієнтиром як для учня, так і для вчителя.
3) Рівнева диференціація здійснюється не за рахунок того, що в даній групі повідомляють менший, а в іншій більший обсяг навчального матеріалу, а і за рахунок того, що пропонують однаковий обсяг навчального матеріалу, згідно програми, доповнюють його: в групі А – розв’язування задач на дослідження, в групі Б – розв’язування задач практичного змісту, в групі С – задачам які моделюють реальні процеси.
4) Орієнтація контролю та оцінювання навчальної підготовки учнів на перевірку досягнення ними рівнів навчальних досягнень.
Результати диференціації за рівнем засвоєння навчального матеріалу: Використовуючи ці види диференціації, для контролю знань учнів вчитель пропонує завдання різного рівня складності, виставляє відповідні бали за досягнення певного рівня підготовки: початкового, середнього, достатнього, високого. Рівневі диференціальні завдання представлено у додатку 2.
Основою рівневої і профільної диференціації при вивченні математики є насамперед планування. Відомо, що в умовах модульно-розвивального навчання прототипом календарно-тематичного планування є створення граф-схем навчальних курсів.
Граф-схеми навчальних курсів поєднує в собі основні концептуальні положення модульно-розвивальної системи:
1) логічність: нумерація всіх змістових блоків;
2) занурення: побудова навчальних модулів таким чином. щоб вчитель і учні змогли пройти шлях від пізнавальної поінформованості до проблемно-нормативного осмислення, і далі до уявно-творчого оперування та ціннісно-естетичного сприйняття;
3) осягнення: визначення соціально культурного досвіду, який учні не тільки засвоїли, а і повинні осягнути і духовно-пережити як на теоретичному так і на практично-мистецькому рівні;
4) зростання: проходження учнів через шість етапів цілісного модульно-розвивального процесу, який забезпечує для кожного учня психосоціальне зростання.
При викладанні геометрії у восьмому класі вчитель пропонує граф-схему такого зразка (схема 4). У схемі використано умовні позначення:
1 етап – У-М – установчо-мотиваційний;
2 етап – З-П – змістово-пошуковий;
3 етап – К-С – контрольно-смисловий;
4 етап – А-П – адаптивно перетворювальний;
5 етап – С-У – системно-узагальнюючий;
6 етап – К-Р – контрольно-рефлексивний.
1,2,3... – кількість 30-хвилинних міні-модулів.
Україна розпочала складний шлях до євроінтеграції, складовою цього процесу є підписання Болонської угоди що суттєво вплине на розвиток вищої і середньої освіти. Тести мають пряме відношення до Болонського процесу, адже це величезний крок до більш прозорої і чесної системи відбору абітурієнтів. Бланкове тестування багато в чому нова форма оцінювання навчальних досягнень і тому потребує від учнів певної підготовки.
У 10 – 11 класах фізико-математичного профілю Галина Петрівна проводить тестування, що містить тестові завдання трьох рівнів різної форми:
· завдання з вибором однієї правильної відповіді;
· завдання відкритої форми з короткою відповіддю;
· завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю.
