З цього приводу швейцарський педагог Е.Дево говорив, що школярів треба привчати до думки, що читати - це значить прагнути зрозуміти зміст, який зашифрований з допомогою графічних знаків. Переглядати, шукати очима на сторінці те чи інше місце тексту - це теж читання, і воно здійснюється мовчки. Чому ж для "себе" частіше читають мовчки? Перш за все тому, що на таке читання витрачається значно менше часу, а в читанні вголос сама природа поклала межу біля 150-200 слів за хвилину. А от у читанні мовчки наші можливості набагато більші, і треба вчитись користатись ними. Та слід пам'ятати, що під час читання (вголос чи мовчки) головним є розуміння тексту, що читається.
Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки необхідне для того, щоб учні свідомо виконували завдання на удосконалення навички читання.
Ефективне формування навички читання вголос та мовчки потребує визначеності ще з одного радикального питання: який текст (відомий чи невідомий) пропонувати дітям для читання. Для цього слід пригадати, як вчитель проводить роботу над текстом:
- вступне слово вчителя;
- пояснення значення деяких слів із тексту;
- читання тексту вчителем;
- запитання з метою перевірки розуміння прочитаного;
- читання тексту дітьми.
Щодо останнього пункту, то є різні способи щодо організації цієї роботи: від звичайного ланцюжка до прийомів типу "Буксир". Та всі вони зводяться до читання учнями тексту, з яким їх уже ознайомив вчитель.
Чи є складними ці завдання? Очевидно, що так, бо коли перекласти ознайомлення з текстом на самих школярів, виникли б "технічні" труднощі, які властиві учням-початківцям: необхідно, вдивляючись у букви, об'єднувати речення в текст за допомогою інтонації. Тому вчитель взяв на себе проблему першого ознайомлення з текстом, позбавивши учнів непорозумінь під час самостійного ознайомлення з прочитаним. Але це оправдує себе тільки на перших етапах, коли йде процес формування читацьких навичок. Далі - дитину треба вчити самостійно сприймати, розуміти і аналізувати незнайомий текст. Тому цю роботу можна починати після того, коли діти навчились читати цілими словами. Цікавими тренувальними вправами є елементи гри, які мають місце на уроках читання. Учневі пропонують відшукати предмет, який заховано в класі, а для цього дають картку-інструкцію, яку дитина 1-го класу читає мовчки. "Шукач" повинен якомога швидше знайти предмет, прочитавши текст. Такі ігри є надзвичайно корисними, бо складну навчальну проблему з формування читацьких навичок перетворюють на цілком посильну справу. Присутній елемент гри дає можливість не пасувати перед труднощами.
Не менш важливо зробити цікавим читання за підручником. Для самостійної роботи доцільно запропонувати учням твори, які не дуже складні за лексикою (казки, оповідання, гостросюжетні твори), де переважають діалоги, розмовна лексика. Обов'язкове при цьому усне випередження в роботі над матеріалом, що читається. Можна запропонувати ще й такі прийоми: вчитель починає читати, а діти продовжують; ознайомлення учнів із запитаннями та завданнями до тексту; виконання диференційованих завдань з урахуванням індивідуальних можливостей учнів (використання матеріалів "Класної бібліотеки").
Отже, необхідність до сприймання учнями незнайомих текстів полягає ще й в тому, що як би ми добре й виразно не читали зміст того чи іншого твору, існуватиме частина дітей, яка проявлятиме пасивність. Обов'язок вчителя - зарадити цьому, тобто прилучити школярів до самостійного читання.
Поєднуючи читання вголос та мовчки, а також читання відомого та невідомого текстів, стає проблемним іще один аспект: як саме (вголос чи мовчки) читати учням запропонований вчителем новий текст?
Багатоплановість цієї проблеми вирішується такими рекомендаціями-чинниками:
- у букварний період корисно спершу пропонувати читання вголос, а пізніше - давати для самостійного читання невеликі тексти;
- на наступних етапах для удосконалення виразності (чіткості, правильності вимови, осмисленого інтонування) використовують читання вголос; а для самостійного сприймання та розуміння тексту - читання мовчки.
В.Сухомлинський [85] з цього приводу писав: "Діти відкривають книжку... Це читання - не повторні вправи, а глибоко особисте переживання яскравих образів... Кожна дитина вкладає в слово своє індивідуальне сприймання". Та в той же час В.Сухомлинський наголошував і на тому, що "вкрай необхідно привчати дітей самостійно спілкуватися з книжкою,., прагнучи до роздумів і міркувань".
Як бачимо, удосконалення навички читання слід здійснювати з урахуванням двох різновидів читання - вголос і мовчки:
1. Кожний з них має свої позитивні риси, отже обидва різновиди знайдуть своє місце в роботі.
2. Ефективне формування навички читання вголос і мовчки можливе за умови продуманого, творчого підходу з боку вчителя до планування системи роботи з даної проблеми і впровадження її у процес навчання.
3. Зусилля вчителя мають бути рівномірно розподілені між роботою над усвідомленням прочитаного та формуванням виразності читання.
4. Найважливішим видом діяльності є читання мовчки тексту, який не був попередньо прочитаний у класі вголос.
5. Основна увага приділяється розумінню прочитаного, а також швидкості читання.
6. Необхідним засобом навчання є спеціальні вправи і тестові матеріали, які дають змогу з'ясувати ступінь сформованості різних сторін навички читання. У розробці таких матеріалів важливо об'єднати зусилля учителів-практиків, методистів, науковців.
1.2 Особливості роботи по удосконаленню навичок читання на сучасному етапі розвитку початкової школи
Як показали дослідження науковця Донецького університету В.Н.Зайцева [23], з трьохсот факторів впливу на успішність школярів найсуттєвішим є темп читання. Діти, які опановують при читанні вголос 150 слів за хвилину, вчаться на "5", 120 слів - на "4", 90 - переважно на "З". Ті, що читають повільніше, практично не можуть нормально вчитися. На жаль, лише половина школярів аж у 7 класі читають у темпі 120 слів за хвилину.
Професор І.Т.Федоренко [92] дійшов висновку, що швидкість читання істотно впливає на якість запам'ятовування матеріалу: увага школяра спрямована не на сам процес, а на сприйняття прочитаного. Враження від окремих слів інтегруються, тому легше сприймаються логічні, смислові зв'язки між ними. При повільному читанні діти просто гублять початок фрази, ще не дочитавши її до кінця. Уявімо: уже в 7-му класі обсяг домашніх завдань становить у середньому 6500 слів (І.Нечуй-Левицький "Микола Джеря"). Неважко підрахувати, що учень, читаючи в темпі 80 слів за хвилину, витратить 1 год 20 хв на те, щоб лише раз прочитати текст. Але оскільки така низька швидкість заважає сприйняттю, то школяр мусить читати повторно, можливо й втретє. Ось чому діти, які не опановують 90 слів за хвилину, вчать уроки вряди-годи, а ті, хто читає ще повільніше, практично взагалі не в змозі їх готувати.
Треба сказати, що фактори, що впливають на удосконалення навички читання, передаються з покоління в покоління. У більшості випадків причиною поганої спадковості, коли темп та швидкість читання неможливо "зрушити" з місця, незважаючи на застосування спеціальних вправ, є алкоголізм і наркоманія батьків, у яких виростають "важкі" діти. Причому таке явище найбільш виражене у сім'ях, де спиртним зловживає мати. Це пояснюється впливом алкоголю на щитовидну залозу маляти у період вагітності матері, а також після його народження, коли мати годує дитину до 1 року.
Характерно, що у матерів, що ведуть здоровий спосіб життя, дітей з великими відхиленнями чи відсталими у розвитку, майже не спостерігається. Звичайно, благотворними факторами є також кількість учнів у класі, здорове харчування, близькість до природи, якість питної води.
Конкретні приклади розвитку дітей у Японії, США, Німеччині та інших цивілізованих країнах свідчать: якщо ми хочемо мати працівників з обсягом знань на рівні кращих світових стандартів, мусимо рішуче взятися за навчання дітей з тимчасовою затримкою розвитку.
Сьогодні, як ніколи, заслуговують на увагу методичні рекомендації харківського вченого, професора І.Т.Федоренка, які допомогли відстояти пріоритет української методичної науки в опануванні навичок швидкочитання. Інтерес до ідей настільки великий, що вчителі-новатори від руки переписують статті з єдиного примірника журналу "Початкова школа" (№ 1, 1982 р.), де вперше було опубліковано творчий доробок професора.
Широке застосування методики харківського вченого в школах України свідчить про актуальність проблеми, яка хвилює кожного небайдужого педагога до долі своїх вихованців. Використовуючи систему вправ для удосконалення навичок читання школярів, класовод матиме можливість перевищити норми читання в учнів удвоє - при читанні вголос, і значно більше - при читанні мовчки. Водночас у них виробляється навичка якісного запам'ятовування складних текстів після разового опанування - до 90% прочитаної інформації.
Треба мати на увазі, що швидкочитання - це ще й уміння енергійно, швидко міркувати, виконувати найрізноманітніші завдання та фізичні вправи. Власне, це й якісно вищий рівень інтелекту дитини.