Виховання в сімї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра 2 (стр. 15 из 18)

небажання виконання завдань без додаткового стимулювання та активізації досвіду учнів, не сформованість способів організації навчальної діяльності;

ускладнене сприймання фактичного матеріалу через не сформованість пізнавальних інтересів, елементарних понять, уявлень;

невміння і небажання самостійно й творчо працювати через не сформованість пізнавальних інтересів, творчого мислення.

З розумово відсталими дітьми проводила разом з вихователями комбіновані заняття: сенсорика і розвиток зв’язного мовлення. Протягом 3-4 місяців в дітей, у яких був низький рівень пізнавальних інтересів до навчання, низька самостійність, підвищилися показники вищеописані.

Було запропоновано 3 завдання.

Суть першого завдання полягає в тому, що учні на індивідуальних листках (див. Додаток Г), наприкінці 4-го місяця виконують завдання. Перші завдання із сенсорики. За допомогою казки про Незнайка, діти із задоволенням помагають подолати труднощі.

Дітям особливо було до вподоби завдання з малюнками, хоч вони і не знали як їх виконувати. Їх приваблювали малюнки, різнобарв’я кольорів.

Друге завдання полягало в тому, щоб у запропонованих текстах змінити малюнки на слова, підібрати правильні відмінки і поєднати їх у реченнях; із набору букв знайти межі слів; відповісти на запитання «так» чи «ні» та ін. (див. Додаток Г).

Потрібно відмітити інтенсивність виконання завдання, їх попередня підготовка стала їм у пригоді.

Третє завдання на тему «Транспорт» (див. Додаток Д) на виявлення смикалки у завданнях, рухливості, розподілення ролей і творчий підхід до них. Щоб діти самостійно відшукали шляхи, розв’язки, самостійно долали труднощів. Діти починають вірити у власні сили та можливості подолання труднощів.

Вихователь підтримує всіх дітей, радіє разом з ними їхнім успіхам, адже дуже важливо працювати з учнями на взаємовідносинах.

Кожне із завдань пропонувалось учням з врахуванням індивідуальних і психологічних особливостей. Види завдань, які були використані:

а) репродуктивні – відтворення фактичних знань;

б) розвивальні – на розвиток психічних процесів;

в) творчі – розвиток вмінь і навичок діяльності в нестандартних ситуаціях, розвиток самостійності учнів.

Дітям стало цікавіше на заняттях, прагнення розширити власні знання.

З учнями із затримкою психічного розвитку (ЗПР) ми провели заняття з елементами ігротерапії «Шлях у казку» (Додаток Ж).

Це заняття було проведене з метою корекції емоційно-психологічної напруги, мотивації подолання внутрішнього конфлікту, реальних і бажаних можливостей.

За допомогою заняття вдалося зняти втому, тривожність, мовні і м’язові затиски, вдалося вплинути на формування колективу тощо.

Під час проведення дослідження нами виведено таблицю ефективності методів навчання і їх роль у розумовому розвитку (таблиця 2.2.)

Таблиця 2.2.

Таблиця ефективності методів навчання

Метод, який використовується	Труднощі, обумовлені специфікою педагогічно занедбаних учнів	Позитивний аспект використання метода
Розповідь вчителя і робота з книжкою	швидка втомлюваність; розповідь не підсилена наочними матеріалами не сприймається; існує проблема нерозуміння деяких слів; надмірна розсіяність.
Аудіовізуальні методи (спостереження і демонстрація)	надмірна розсіяність; невміння виділяти головне і сприймати інформацію на слух.
Колективне обговорення	діти, які виховуються в будинках-інтернатах, не можуть вільно спілкуватись; розділяють на світ «я» і «ти», «ми» і «ви».
Демонстрування	- швидка втомлюваність.
Дидактичні ігри	встановлюються невимушені товариські стосунки; у будь-якій грі діти мають змогу імпровізувати; здійснюється спрямований вплив на дитину через відтворені нею і дорослим персонажі.

Згідно із результатами спостережень за організацією навчального процесу можна виявити особливості використання методів навчання у будинку-інтернаті, які ми представляємо у діаграмі 2.1.

Діаграма 2.1.Використання методів навчання

Із даної діаграми можна сказати, що всі методи в тій чи іншій кількості впливають на розумовий розвиток дітей.

Але, за діаграмою можна зробити висновок, що гра – це один з найефективніших способів навчання. Дитина навчається, граючись, і робить це із задоволенням. У грі проявляється інтерес дитини, що дає змогу стимулювати пізнавальну діяльність і є своєрідним пізнавальним трампліном для пізнавальної активності, опорою для емоційної пам’яті.

Із методів соціального опитування, на констатувальному етапі ми використовували анкетування, інтерв’ювання та бесіди.

Під час опитування (див. Додатки А1, А2) було обстежено такі категорії:

вихователі будинків-інтернатів (20);

вчителів початкової ланки освіти (10);

студенти-вчителі заочної форми навчання;

учні школи-інтернату (40);

батьки дітей з неблагополучних сімей (28).

Із кожної категорії респондентів за допомогою методу бесіди визначалася сутність проблеми занедбаності дитини, які живуть і виховуються в умовах будинку-інтернату.

Під час опитування вихователів будинків-інтернатів нашими основними завданнями були:

визначення рівня обізнаності вчителів з даної проблеми;

з’ясування актуальності проблеми занедбаності школярів на сучасному етапі;

визначення причин і ефективних прийомів, заходів щодо подолання педагогічної занедбаності дітей будинку-інтернату із неблагополучних сімей.

В опитуванні брали участь педагоги-вихователі Коропецького і Петриківського будинків-інтернатів.

Одним із перших запитань «Чи важко працювати з дітьми із занедбаних родин і з дітьми з будинків-інтернатів». 68 % респондентів відповіли «ні», 22 % – «так», 10 % зазначили, що вихователь повинен володіти всіма нормами моралі, знати досконало методику предметів (45 %), педагогіку і психологію (19 %). Основними причинами занедбаності дітей вважають: діти залишені поза увагою батьків (10 %); виховання дітей у неблагополучних сім’ях (10 %); на даний час збільшується кількість дітей покинутих напризволяще при живих батьках; а також значне збільшення дітей, які потрапили до категорії занедбаних в силу різних причин та обставин (5 %).

Під час написання дипломної роботи і в результаті інтерв’ювання були отримані такі результати щодо визначення причин педагогічної занедбаності молодших школярів:

вади у загальному розвитку дітей (99 %);

неможливість навчання і виховання у сім’ї (88 %);

вплив суспільства, економіки та навколишнього середовища (82,7 %);

недосконалість навчально-виховного процесу в умовах школи-інтернату (62,3 %).

Одним із болючих питань було питання співпраці школи-інтернату з сім’ями у яких до будинку-інтернату виховувались діти. Були одержані такі результати:

- співпрацюємо (23,7 %);

- не співпрацюємо (57,3 %);

- вважаємо неефективними (20 %).

Педагоги-вихователі у своїй практиці з дітьми використовували такі види робіт:

а) індивідуальний підхід (57,6 %). Це один із основних і найефективніших видів робіт.

Кожна дитина, яка потрапляє до будинку-інтернату, має порушену психіку, значні вади у фізичному розвитку. Тому слід враховувати індивідуальні особливості дитини, одержати реальну оцінку можливостей, з’ясовуються перспективи її розвитку, намічаються цілі і завдання роботи із врахуванням специфіки причин педагогічної занедбаності.

Тому предметом вивчення для сучасної дидактики є система методів навчання, яка забезпечує ефективне засвоєння знань педагогічно занедбаними учнями. Індивідуальний підхід забезпечує правильний відбір методів і прийомів навчання, диференційований підхід (32,4 %) забезпечується через принцип від найлегшого до найскладнішого (підвищення складності) за допомогою вправ та завдань. Важливою є також співпраця школи-інтернату та батьків (10 %).

Але, проблема педагогічної занедбаності вимагає більшої обізнаності у специфіці навчання і виховання таких учнів з боку педагогів-вихователів будинків-інтернатів. Через недоліки у цій сфері підготовки фахівців спостерігаються труднощі з таких питань роботи з дітьми, а саме:

немає достатньої кількості спеціальної педагогічної літератури щодо роботи з дітьми, у яких є вади розвитку (90 %);

бар’єр, який діти психологічно ставлять і не хочуть співпрацювати з педагогами (75 %);

складність у організації роботи з батьками дітей із неблагополучних сімей (43 %).

Аналізуючи відповіді вчителів початкової ланки освіти і вчителів, студентів заочної форми навчання, можна зробити такий висновок: дітям, у яких порушена психіка і є вади в фізичному розвитку, набагато краще жити в будинках-інтернатах, де з ними будуть працювати кваліфіковані спеціалісти, які допоможуть виправити низку проблем; робота з такими дітьми, повинна забезпечувати кожному учневі оптимальні умови навчання і розвитку.

Спілкуючись з батьками тих дітей, які виховуються і навчаються в будинках-інтернатах, можна зробити висновок: більшості батьків (82 %) вважають, що їх діти такими стали не через їх специфіку (мінімально розвинену увагу, обмежене спілкування, сімейні чвари), а через мінімальну увагу школи, вчителя до цього контингенту дітей. Лише 18 % батьків цікавляться успіхами та невдачами власних дітей.