Валеологічна освіченість є передумовою для розуміння сутності здоров’я і здорового способу життя, необхідності набуття здоров’я-зберігаючих умінь та навичок Оскільки результатом засвоєної інформації є особистісне ставлення до неї, яке знаходить свій вияв у формі уявлень про здоровий спосіб життя, орієнтації на нього, то важливим елементом педагогічного впливу на молодших школярів у процесі навчання має стати цілеспрямований розвиток валеологічної свідомості [76, 74].
Валеологічна свідомість як система переконань особистості визначає погляди учня на здоровий спосіб життя і втілюється в його уявленнях, орієнтаціях, почуттях, ставленнях до власного здоров’я. Валеологічна свідомість виступає як надбудова, що реалізує застосування знань про здоровий спосіб життя і прийомів валеологічної поведінки як якості особистого способу життя, орієнтації на збереження і зміцнення власного здоров’я.
Валеологічне виховання зумовлює формування у кожного члена суспільства ставлення до здоров’я як до головної людської цінності, установки на здоровий спосіб життя з дитинства, свідомого ставлення школярів до свого здоров’я – найважливішої цінності, яка дана людині природою.
Валеологічна поведінка включає в себе активні дії людини, що потребують великої затрати енергії, волі, знань, умінь і навичок, спрямованих на бережливе ставлення до свого здоров’я. Вона спонукає до діяльності, що допомагає оздоровленню організму та веденню правильного способу життя [53, 108].
Досвід свідчить, що для успішного формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя слід дотримуватися таких педагогічних умов:
- озброєння учнів знаннями про здоров’я людини та способи його збереження;
- виховання позитивного ставлення до здоров’я, прагнення докласти зусиль для його збереження і зміцнення;
- формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя шляхом залучення їх до позанавчальної діяльності;
- профілактика та подолання негативних звичок;
- створення умов для підтримки та зміцнення здоров’я дітей;
- постійний моніторинг стану їх здоров’я;
- підтримка гуманної, доброзичливої атмосфери в шкільних та класних колективах відповідно до саногенної педагогіки;
- використання в оздоровчо-пропагандистській роботі можливостей соціального оточення;
- залучення до співпраці батьків, передача їм певних знань [75, 4-5].
Отже, зміцнення здоров’я та формування вмінь і навичок здорового способу життя у молодших школярів є необхідною умовою реалізації здоров’язберігаючої функції початкової школи. Умовами, що утруднюють формування в молодших школярів здорового способу життя, є також недостатність у дітей, батьків та вчителів належних знань про здоров’я та здоровий спосіб життя, а також недостатня діяльність щодо формування в них екологічної, естетичної та фізичної культури.
Особливого значення в процесі формування здорового способу життя молодших школярів набувають систематичність, безперервність та послідовність їх навчання і виховання, які дають можливість поступово ускладнювати та проводити оздоровчу роботу з ними [14, 20-21].
Зберегти та зміцнити здоров’я учнів учителеві допомагає вміння використовувати здоров’язберігаючі технології. Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики, інші розуміють його як значення змістової техніки, за допомогою якої реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання. Розуміють технологію і як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність даних, що відображають певні зміни в здоров’ї.
Вітчизняні та зарубіжні науковці (насамперед російські вчені, які працюють під керівництвом М.Безруких) вважають, що під здоров’я-зберігаючими освітніми технологіями в широкому розумінні цього слова необхідно розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоров’ю учнів. Дослідник цієї проблеми Н.Смирнов зауважує: «Якщо здоров’язберігаючі технології пов’язати з вирішенням вужчого здоров’яохоронного завдання, то до здоров’язберігаючих будуть належати педагогічні проблеми, методи та технології, які не шкодять прямо чи побічно здоров’ю учнів та вчителів, забезпечують їм безперечні умови перебування, навчання та роботи в загальноосвітньому закладі» [14, 19].
Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, можуть бути визначені (кількісно чи якісно) за ступенем впливу їх на здоров’я учнів. Науковці стверджують, що коли розглядати використання здоров’язберігаючих технологій вчителем на уроці та під час проведення організаційно-педагогічних заходів як виконання завдання-мінімуму, тобто захист учнів від нанесення потенційної шкоди, то більшість програм школи залишаться за рамками здоров’язбереження. При цьому очевидно, що «завдання школи, пов’язані з підготовкою учнів до самостійного життя, мають на увазі формування в них культури здоров’я, потреби вести здоровий спосіб життя і, відповідно, забезпечення певними знаннями, закріплення певних умінь» [58, 249].
Деякі вчені пропонують виокремлювати поняття «здоров’яформуючі виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров’я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [12, 14].
Діяльність загальноосвітнього закладу щодо збереження та зміцнення здоров’я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо повною мірою, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоров’язберігаючі та здоров’яформуючі технології (див. таблицю 1.1).
Інші науковці під здоров’язберігаючими технологіями пропонують розуміти:
- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
- оптимальну організацію навчального процесу відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);
- необхідний достатній та раціонально організований руховий режим [75, 126].
Комплексна програма здоров’я, що запроваджується в дитячому колективі, у їхньому розумінні, має складатися з таких компонентів:
·освіта у сфері здоров’я;
·фізичне виховання;
·шкільна медична служба;
·служба харчування;
·служба здоров’я персоналу школи;
·шкільна психологічна служба;
·соціальні служби;
·участь батьків та громадськості [75, 126].
Таблиця 1.1 Узагальнена характеристика здоров’язберігаючої технології
| Структура здоров’язберігаючої технології | Критерії технологічності | Умови реалізації |
| Концептуальна основа; теорія та методологія, підходи, принципи | Концептуальність | Педагогічне розуміння ідеї |
| Змістові основи: загальні та конкретні цілі; конкретні складники здоров’язберігаючої освіти | Системність | Організаційно-методичне забезпечення |
| Технологічні основи: психолого-педагогічні умови організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу | Адекватність та адаптивність | Наявність настанови на ідею цінності навчально-виховного результату |
| Методи та форми роботи | Скерованість та відтворюваність | Педагогічна компетентність і майстерність фахівців, що реалізують концепцію |
| Діагностика результатів діяльності за підсумками реалізації здоров’язберігаючої технології «Школа здоров’я» | Результативність та ефективність. Можливість вимірювання результативності технології |
Учителі-практики України, що працюють над цією проблемою, доповнюють здоров’язберігаючі технології поняттям «здоров’язберігаючі заходи» і реалізують їх через:
- диспансеризацію учнів;
- дні здоров’я та туристичні походи;
- бесіди про здоров’я з учнями;
- бесіди про здоров’я з батьками;
- програму «Здоров’я» (шкільний компонент);
- ведення листків здоров’я та стіннівок на оздоровчу тематику [51, 78].
Аналіз усіх існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи технологій у сфері збереження та зміцнення здоров’я.
Здоров’язберігаючі – створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі; ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей і гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.
До конкретних методів належать:
- диспансеризація учнів;
- профілактичні щеплення;
- забезпечення рухової активності;
- організація здорового харчування [5, 53].
Оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, загартування, гімнастика, музична терапія.
Деякі методи залежно від характеру можуть використовуватися як у межах здоров’язберігаючих технологій, так і оздоровчих.
Технології навчання здоров’я – гігієнічне навчання, вироблення життєвих навичок, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загальнонавчального циклу, введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти.