¨визначні місця - топографічне визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:
¨археологічні - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;
¨історичні - будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
¨архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;
¨садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
¨ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать:
¨центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
¨орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
¨органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;
¨органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
Органи охорони культурної спадщини забезпечують по можливості вільний доступ до пам'яток з метою їхнього екскурсійного відвідування, якщо вони вважаються придатними для цього. Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані за погодженням з органами охорони культурної спадщини організувати такий доступ. Порядок цього доступу встановлюється охоронними договорами.
Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законом України “Про охорону культурної спадщини” вирішуються такі головні питання як:
1) відповідальності за порушення пам’яткоохоронного законодавства. Від цих порушень страждають і пам'ятки і суспільство. Законом встановлені серйозні штрафні санкції за такі дії. В присвячених цьому питанню статтях прописані конкретні суми штрафів, які прив'язали до неоподаткованого мінімума доходів громадян. В реальних цифрах це означає, що органи охорони пам'яток мають право оштрафувати юридичну особу максимально на 170 тис. грн., та ще примусити своїм коштом виправити те, що призвело до втрат. Тобто, якщо щось незаконно знесли — відбудувати, якщо збудували — знести і так далі..
2) Закон також передбачає відрахування 10% від прибутків туристичних фірм та організацій, які експлуатують пам'ятки, на реставрацію та утримання цих пам'яток. Але, наскільки я знаю, ті, хто займається туристичним бізнесом, категорично проти цих положень, і зараз туристичне лоббі активно працює у Верховній Раді, щоб його відмінити. До речі, всі повноваження з цього питання покладено на відповідні місцеві органи.
3) Закон покладає керівництво справою охорони культурної спадщини на Кабінет Міністрів України і на центральний орган виконавчої влади у цій сфері. Цей орган свідомо не названо конкретно. Згідно Конституції, Президент має право ліквідовувати, реорганізовувати, перейменовувати міністерства, і якщо буде назване міністерство в Законі, то потім і Закон треба буде змінювати. Передбачалося, що Президент чи Кабінет Міністрів України визначать нарешті цей орган. І зараз у нас існує два центральних органи: Міністерство культури та мистецтв, яке займається пам'ятками історії, археології та монументального мистецтва, та Держбуд, який займається пам'ятками містобудування і архітектури.
4) у Закон України “Про охорону культурної спадщини” є деякі розбіжності з законами про ліцензування. В нашому Законі записано, що реставрацією пам'яток і проектуванням реставраційних робіт мають право займатись тільки організації, які отримали відповідну ліцензію. В Законі “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” це не зазначено. Але той Закон набрав чинності раніше, ніж наш, а існує юридична норма, що виконується положення закону, який набрав чинності останнім. Тому, згідно Закону “Про охорону культурної спадщини” ці ліцензії видаються: для організацій, що працюють у столиці — на рівні м.Києва, що працюють у межах областей — обласними управліннями містобудування та архітектури, а Держбуд видає ліцензії організаціям, які працюють у межах усієї України.