Зміст
Вступ
Розділ I. Теоретичні основи проблеми формування культури мислення молодшого школяра
1.1 Поняття про культуру мислення
1.2 Інтелектуальна культура мислення
1.3 Аналіз педагогічного досвіду з проблеми
Розділ II. Технологія формування культури мислення молодшого школяра
2.1 Культура мислення молодшого школяра як організаційно-методичний інструментарій навчально-виховного процесу
2.2 Діагностична основа технології формування культури мислення молодшого школяра
2.3 Дослідження з даної проблеми
Висновки
Використана література
Вступ
Тема формування культури мислення в учнів початкових класів, яка розглядається в цій курсовій роботі, за своєю актуальністю заслуговує увагу не лише спеціалістів, а й батьків, вихователів, вчителів.
Гіпотеза: вважається, що є зв’язок між чинниками, які діють на дитину, і її культурою мислення.
Цілю праці є вивчення культури мислення учнів початкових класів.
Об’єктом вивчення є культура мислення молодшого школяра.
Предмет вивчення – внутрішні і зовнішні чинники, які впливають на культуру мислення.
Для досягнення цілі курсової роботи потрібно: дослідити технологію формування культури мислення у молодшого школяра. Вияснити рівні розвитку культури мислення молодшого школяра.
Щоб змогти навчити дитину, потрібно розуміти як вона мислить Адже кожна людина неповторна і до кожної потрібно знайти свій підхід. Та щоб знайти цей підхід потрібно знати, що впливає на дитину, стати на її місце.
Кожен урок має відбуватися як урок мислення-спілкування, де істина постає як суперечка про істину, тобто як діалог. Саме такий діалог, що призводить до певного „відкриття”, до знаходження раціонального рішення, зародження оригінальної ідеї, точки зору є освітній простір ситуації розмірковування.
Діагностична основа технології є організаційно-методичним інструментарієм контрольно-регулюючого та оцінно-результативного компонентів навчально-виховного процесу. Зазначену основу технології складають емпіричні методи і методи контролю та самоконтролю. Саме вони допомагають відстежити, проаналізувати і відкоригувати результати щодо формування культури мислення молодшого школяра. А це означає – відстежити динаміку розвитку мотиваційної, пізнавальної та соціальної сфер культури мислення молодшого школяра.
Розділ I. Теоретичні основи проблеми формування культури мислення молодшого школяра
1.1 Поняття про культуру мислення
Важливою складовою частиною загальної культури людини є культура мислення. По своїй сутності культура мислення виступає як визначений рівень розвитку здатності людини до адекватного відображення в поняттях і інших розумових формах об'єктивної логіки буття і свого власного існування.
Культура мислення - не уроджена якість. Вона не дана людині в готовому вигляді, а формується і розвивається в результаті освоєння їм навколишньої дійсності й оволодіння знаннями, накопиченими людством.
У розпорядженні людини мається цілий спектр можливих способів підвищення культури мислення, наприклад, збагачення власного розумового досвіду розумовим досвідом інших шляхом читання художньої і наукової літератури. Але недоліком подібного способу розвитку культури мислення є, по-перше, те, що таке читання, як правило, носить безсистемний характер і, по-друге, не сприяє усвідомленому засвоєнню законів, форм, правил, прийомів пізнавальної діяльності мислення, що і складають зміст культури мислення.
Найважливішим засобом подолання відзначених недоліків є вивчення логіки як теорії мислення.
Культура мислення як визначений рівень розвитку розумових здібностей людини значною мірою залежить від того, наскільки розумова діяльність людини відповідає законам і вимогам логіки. Варто підкреслити, що оволодіння в досконалості законами і вимогами логіки є тим мінімумом, без якого взагалі неможлива культура мислення.
Виникає питання: чи так вже необхідне знання особливої теорії для того, щоб правильно мислити? Можна міркувати логічно, і не вивчивши правил логіки, подібно тому, як найчастіше люди викладають свої думки мовою, не знаючи правил граматики. (Великий німецький філософ-ідеаліст Гегель іронічно помітив з цього приводу, що переварювати їжу можна і без знання фізіології.)
Дійсно, переважна більшість людей додержується логічних законів мимоволі, не усвідомлюючи їх і навіть не знаючи про їхнє існування. При цьому вони додержуються природної логіки, застосовуючи логічні закони стихійно, що породжує в них ілюзію того, що мислення настільки ж не має потреби в аналізі і контролі, як, наприклад, подих і травлення. Але якщо задача фізіології, за словами І. П. Павлова, полягає в тому, щоб «навчити людину, як правильно їсти, дихати, як правильно працювати і відпочивати, щоб прожити як можна довше», то задача логіки - навчити людину правильно мислити, не робити власних логічних помилок і виявляти їх у міркуваннях інших людей.
Стихійно сформоване уміння міркувати не гарантує правильності навіть повсякденного мислення, не говорячи вже про мислення наукове. Оволодіння ж основами логіки дає можливість свідомого застосування логічних законів до вирішення конкретних практичних задач, дозволяє правильно організувати розумову діяльність і тому сприяє підвищенню рівня логічної культури, а разом з тим і дієвості нашого мислення. Відомий німецький філософ і вчений XVII ст. Г.В. Лейбніц відзначав, що якщо досягнення науки великі без спеціального застосування логіки, то вони значно збільшаться при її свідомому вивченні і використанні. «Поганий кресляр, - говорив він, - за допомогою лінійки проведе строго пряму лінію, але навіть самий умілий кресляр не зробить цього без лінійки». Логіка саме і виступає подібним інструментом розумової діяльності, своєрідним «органом», тобто знаряддям пізнання.
Розглядаючи питання про значення логіки для розвитку культури мислення, необхідно відзначити, що сучасна логіка являє собою дві взаємозалежні і разом з тим відносно самостійні науки - діалектичну логіку і формальну логіку. Обидві логічні дисципліни мають один об'єкт вивчення - мислення. Тому правильне розуміння діалектичної і формальної логіки виключає як їхнє протиставлення, так і ототожнення.[8
Діалектична логіка - це наука про закони і форми теоретичного мислення. Вона досліджує розумові форми в їхньому виникненні, розвитку і взаємозв'язку. Вивчаючи закони розвитку людського мислення, діалектична логіка формує відповідні їм методологічні принципи і вимоги. Найважливішими з них є:
1) вимога об'єктивності і всебічності вивчення предмета;
2) розподіл єдиного на протилежності;
3) сходження від абстрактного до конкретного;
4) принцип історизму;
5) принцип єдності історичного і логічного.
Дані принципи і вимоги у своїй сукупності виступають змістом культури мислення на рівні діалектичної логіки як діалектичної культури мислення, що являє собою високий ступінь розвитку розумових здібностей людини.
Однак для оволодіння вимогами і принципами діалектичної логіки потрібне і бездоганне знання формальної логіки. Закони і правила останньої являють собою той мінімум, без якого неможлива логічна культура мислення.
Предметом дослідження формальної логіки є форми мислення як закінчений продукт, при розгляді яких конкретний об'єкт осмислення не важливий.
Перш, ніж перейти до висвітлення ролі формальної логіки в процесі розвитку культури мислення людини, розглянемо питання про походження терміна «логіка» і про виникнення логіки як науки.
Термін «логіка» походить від надзвичайно багатозначного грецького слова logos, що у різних контекстах може позначати і переводитися по-перше, як «слово» (мова, розмова), «умова» (договір), «усна розповідь», «письмова розповідь» (історія, книга), «положення», «визначення» (у філософському змісті), «навчання»; по-друге, як «рахунок» (число), «звіт», «співвідношення» (розмірність); і, по-третє, як «розум», «думка» (розумна підстава, причина) міркування, припущення, поняття, зміст, закономірність.
Логіка - одна із самих древніх наук, чия історія нараховує близько 2,5 тис. років. Зародившись в Древній Індії і Древній Греції, логіка спочатку не була самостійною наукою. Вона була підлегла риториці (мистецтву красномовства) і служила засобом переконання слухачів під час змагань в ораторському мистецтві. Засновником логіки як науки вважається давньогрецький філософ Аристотель (384-322 р. до н.е.), що у своїх працях аналізував основні форми мислення, приділяючи особливу увагу одержанню правильного висновку з прийнятих за істину вихідних посилок. Заслуга Аристотеля полягає в тому, що він відкрив найважливіші закони логічного мислення.
Логічне навчання Аристотеля надалі було покладено в основу формальної логіки, що визначають як науку про закони і форми правильного мислення. Оволодіння формальною логікою дає можливість свідомого застосування логічних законів і підвищення рівня логічної культури мислення, а отже, і загальної культури людини. Знання логіки є умовою правильної побудови досить складних міркувань (наприклад, доказів наукових тез). Воно дозволяє не допускати логічних помилок у міркуваннях або вчасно виявляти них.
Властивості і закони логіки.
Логіку цікавить головним чином питання про найбільш загальні властивості правильного мислення (властивості визначеності, несуперечності, послідовності і доказовості), що виступають, у свою чергу, змістом основних законів логіки, що виражають ці найбільш загальні властивості.
Отже, правильне мислення як показник розвитку культури мислення характеризується такими рисами, як визначеність, несуперечність, послідовність і доказовість.
Визначене мислення є мислення ясне, точне, вільне від двозначності. Несуперечливе і послідовне мислення - це мислення, що не допускає протиріч, що порушують зв'язок між думками. Доказове мислення - це мислення обґрунтоване, тобто не таке, що тільки формулює істину, але й вказує підстави, за якими вона визнана істиною.