Культура мислення молодших школярів (стр. 5 из 9)

літає гуде

дзижчить літає

повзає перевозить

гризе рухається

Літає, гуде, та не літак. (Жук.)

Стрибає, скаче, та не м’яч. (Заєць.)

Кожний новий крок наближує нас до досконалішого результату, до можливості проявити себе творчо, аналізувати і синтезувати, класифікувати, об’єднувати, на перший погляд, абсолютно несумісні поняття та об’єкти. Рівень завдань ускладнюється:

· додаємо визначення поняттям;

· порівнюємо об’єкти між собою;

· придумуємо самі.

Усі завдання з часом трансформуються в більш докладний аналіз. На уроках літературного читання під час вивчення розділу «Усна народна творчість» ми з учнями вчилися придумувати лічилки, скоромовки, потішки, дражнили та інші малі жанри фольклору.

Наприклад, за систему ми брали скоромовку. Збудувавши таку схему, виділивши основні функції і властивості, діти змогли придумувати скоромовки. Ми вибирали «важкий звук» і за схемою над ним працювали.

Такі ігри можна проводити на уроках математики, ознайомлення з навколишнім світом, читання, української та англійської мов. Застосування цих видів роботи безмежне, головне – зрозуміти самому, для чого це робиться, де можна використовувати отримані знання і як вони сприяють розвитку творчості.

Працювати з дітьми важко. Удвічі важче працювати по-новому, не маючи достатньої методичної літератури, дидактичного матеріалу. Але це дуже цікаво і дуже потрібно. Адже так ми вирощуємо нове покоління людей, що мислить нестандартно і творчо. Згадайте притчу про тигра.

Розділ II. Технологія формування культури мислення молодшого школяра

2.1 Культура мислення молодшого школяра як організаційно-методичний інструментарій навчально-виховного процесу

Технологія формування культури мислення молодшого школяра – це динамічна система, що охоплює всі ланки навчально-виховного процесу: мету, зміст, форми, засоби і спрямована на те, аби учні набули міцних знань у вигляді гнучких систем, придатних для застосування у різних навчальних та життєвих ситуаціях, розвиток пізнавальних інтересів, інтелектуально-творчих та комунікативних умінь, виховання емоційних і вольових якостей. Зміст феномена «культура мислення молодшого школяра» ми прагнули розкрити у статті «Дисципліна розуму – складова мистецтва мислення молодшого школяра» (ж. «Початкова школа», № 4, 2007 р.). Мікроелементом технології формування культури мислення молодшого школяра або основною технологічною одиницею, яка пронизує концептуальну, змістову, процесуальну та діагностичну основи технології, а отже, кожний компонент навчально-виховного процесу, є ситуація розмірковування. Кожен урок має відбуватись як урок мислення-спілкування, де істина постає як суперечка про істину, тобто як діалог. Саме такий діалог, що призводить до певного «відкриття», до знаходження раціонального рішення, зародження оригінальної ідеї, точки зору є освітній простір ситуації розмірковування.

Учитель – організатор ситуації розмірковування. У даному ракурсі роботу вчителя можна розглядати у двох напрямках.

Перший. Учитель може сам з допомогою учнів вести розмірковування. Поставивши проблему, він розкриває шляхи її вирішення і розмірковує разом з учнями: демонструє дітям шлях наукового мислення, вибудовуючи логіку переконання через постановку тези, добір аргументів та побудову демонстрації (певні висновки – нові знання); через постановку проблемних питань привертає увагу дітей до усвідомленого пошуку істини, роблячи учнів співучасниками наукового пошуку.

Другий. Роль учителя – мінімальна. Він дає змогу учням самостійно шукати шляхи вирішення проблеми. Але вчитель не займає пасивної позиції. Він (за необхідності) непомітно для учнів спрямовує їхню думку, ставлячи евристичні запитання: де?, коли?, як?, звідки?, чим?, чому? тощо. Вчить дітей ставити такі запитання собі та іншим.

Опишемо види навчальних проблем, під час вирішення яких може виникнути ситуація розмірковування.

1. Вивчення нового матеріалу, в результаті якого дитина має

«відкрити» нове правило, закономірність, певну властивість тощо. Ситуація розмірковування виникає тоді, коли усвідомлюється дітьми невідповідність між наявним рівнем знань та новими вимогами.

2. Робота над завданнями комбінованого характеру – завданнями, для розв’язання яких учневі треба використати знання з кількох, різних у часі вивчення тем (розділів) чинної державної програми з математики, української мови, природознавства для початкової школи. Ситуація розмірковування виникає тоді, коли учні стикаються з новими практичними умовами використання наявних знань. Методика роботи над комбінованими завданнями на уроках математики та української мови розкрита у навчальних посібниках «Навчально-творча діяльність молодших школярів на уроках математики» та «Як навчити дитину мистецтва мислення». Зазначені посібники вийшли друком у видавництві «Початкова школа» у 2005 та 2006 роках.

3. Робота над завданнями з логічним навантаженням – завданнями, у яких зв’язки між даними і шуканим висловлено нечітко. Ситуація розмірковування виникає тоді, коли учні встановлюють існуючі зв’язки. Для цього дітям необхідно глибоко вникнути в ситуацію, спланувати свої дії на три-чотири кроки вперед, передбачити результат (навіть і негативний) і на основі цих умінь – вибрати ланцюжок дій, який найбільш швидко та економно приведе до очікуваного результату. Методика роботи над завданнями з логічним навантаженням на уроках математики у початкових класах розкрита у навчальному посібнику «Логіка на уроках математики». Зазначений посібник вийшов друком у видавництві «Початкова школа» у 2004 році.

Виходячи з того, що основною технологічною одиницею є ситуація розмірковування, в основі зазначеної технології – діяльнісний підхід до навчання і виховання, який орієнтує не тільки на засвоєння знань, а й на засоби засвоєння, зразки і способи мислнння, на розвиток пізнавальних сил і творчого потенціалу суб’єктів навчальної діяльності. У концептуальній основі технології формування культури мислення молодшого школяра виділена взаємопов’язана система цільових орієнтирів: освітні, розвивальні, виховні, соціальні.

Освітні орієнтири передбачають оволодіння у процесі навчання знаннями у вигляді гнучких систем, придатних до застосування у різних навчальних та життєвих ситуаціях, засобами розумової діяльності; вміннями відтворювати в навчальній діяльності логіку наукового пізнання. Отже, основне дидактичне завдання полягає в тому, щоб допомогти учням самостійно здобувати знання і застосовувати їх у різних навчальних і життєвих ситуаціях.

Розвивальні орієнтири спрямовані на розвиток поняттєвого, творчого та дивергентного мислення, інтелектуально-творчих умінь, індивідуальних пізнавальних і творчих здібностей (умінь порівнювати, зіставляти й синтезувати інформацію; оцінювати як сам процес, так і результат; обґрунтовувати, міркувати, передбачати наслідки; бути здатним до перегрупування ідей і зв’язків).

Виховні орієнтири спрямовані на допомогу учням у самовизначенні та саморозвитку, виховання наполегливості, організованості, витримки, чуйності, поваги до думок партнера, емоційної стійкості у контакті; здатності підпорядковувати особисті цілі й бажання спільній справі.

Соціальні орієнтири передбачають формування комунікативних умінь, які виявляють здатність мовця до конструктивної взаємодії з учасниками акту спілкування.

В основу формування системи принципів, якими ми керувалися при створенні та реалізації запропонованої технології, були покладені принципи, розроблені й використані в системах Виготського Л.С., Гальперіна П.Я., Давидова В.В., Ельконіна Д.Б., Занкова Л.В., Селевка Г.К., Скаткіна М.М., а саме:

· провідна роль знань з кожної освітньої галузі, визначених Державних стандартом початкової освіти у вигляді системи взаємопов’язаних наукових понять при обов’язковій реалізації їх в уміннях і навичках;

· принцип індивідуалізації та диференціації навчання передбачає глибоке знання та врахування індивідуальних особливостей і навчальних можливостей учнів, рівня їхнього психічного розвитку на кожному етапі навчання, що дає змогу швидко встановлювати зворотний зв'язок і корекцію навчального процесу, допомагає будувати завдання різних рівнів складності;

· навчання на високому рівні складності. Реалізація цього принципу ґрунтується на використанні індивідуального підходу у ході кожного заняття, заснованому на знанні сильних і слабких сторін кожної дитини, тобто побудови процесу навчання, узгодженого з рівнем наявного, а також із зоною найближчого їх розвитку;

· ідея вільного вибору. Кожен учень сам обирає для себе рівень складності завдань, темп просування, стиль діяльності, що веде до усунення «середніх», «сильних» та «слабких» груп як стійких новоутворень і дає змогу дитині перетворитися на суб’єкт навчання, свідомо керувати своїм розвитком, почуватися комфортно у навчальному процесі;

· активізація учня в процесі навчання. Реалізація цього принципу потребує організації засвоєння знань, умінь і навичок на основі їх численного повторення і застосування у різних навчальних та життєвих ситуаціях, тренування і заохочення творчої діяльності, стимулювання індивідуальної дослідницької діяльності, самодіяльності, ініціативи, творчості кожного учня і, відповідно, спрямованості навчально-виховного процесу на пробудження внутрішніх сил особистості;