Смекни!
smekni.com

Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім ях (стр. 3 из 16)

Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття (ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і терпимість (самостійність, воля) — стримування (контроль), що визначають переважаючий у сім'ї тип контролю і дисципліни.

1.2. Сутність поняття «однодітна сім’я» та її види

У суспільстві зростає соціальна цінність сім`ї у вихованні та розвитку особистості дитини. Для більшості людей сім`я сьогодні являє собою необхідний життєвий осередок, який захищає індивіда від деструктивного сьогодення та продовжує виконувати соціальні функції. Така суперечливість породжує проблеми в сімейному вихованні. Однодітна сім`я займає особливе становище у цьому контексті, оскільки її функціональні параметри суттєво змінені.

З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків.

Саме слово «сім'я» у щоденному спілкуванні українців репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й жінку), дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Велич і краса її підносяться аж до небес як ознака особливого авторитету й ролі в житті кожної людини [19, с.121-124].

Розкриття змісту ключового поняття окресленої проблеми дослідження вважаємо за необхідне почати розглядати із поняття «сім’я».

Так, у великому тлумачному словнику сучасної української мови «сім'я» трактується як мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості [ 16, с.542].

Ширшим тлумаченням є вислів О. Докукіної сім'я – як «об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об'єднання, що грунтується на шлюбі або кровній спорідненості» [20, с.6].

В. Каюков подає своє розуміння сім’ї. Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [29, с.12].

Зокрема, однодітна сім’я – це сім’я, де виховується одна дитина, як правило батьки усю свою ласку, любов, тепло дають своїй дитині, задовольняють усі її інтереси, потреби, дуже часто виконують певні її завдання, які б вона могла виконати сама. Зазвичай, батьки возвеличують свою дитину, говорячи їй, що вона є найкращою серед усіх. І у дитини вибудовується підвищена самооцінка, вона може зневажливо, байдуже, а інколи і егоїстично ставитися до інших [10, с.68].

Незаперечним є той факт, що сім’я, в тому числі й однодітна, є мікромоделлю суспільства. На мікрорівні вона виступає як соціальна група, на макрорівні – як соціальний інститут. Інститут сім’ї не є сталим, він постійно змінюється відповідно до змін і розвитку потреб суспільства. Характер і структура сім’ї залежать від конкретних соціально-історичних умов. Змінюються форми сім’ї, деякі її функції, з’являються нові типи сімей, але все одно сім’я залишається однією з головних клітин суспільства, будучи вільним союзом, що заснований на коханні, співробітництві, спільному ведені домашнього господарства і вихованні дітей [77, с.40-42].

Дослідник А. Коваль виділяє такі типи однодітних сімей:

•класична сім’я – це сім’я, яка складається з батька, матері, які перебувають у шлюбі і виховують спільну рідну дитину;

•сім'я змішана, або знову створена (з подружнім ядром, один з батьків є для дитини нерідним, можуть бути спільні діти);

•сім'я неповна, яка первісно була побудована на основі зареєст­рованого шлюбу. До цього типу належать сім'ї, де є один з батьків (розлучений або вдівець) і дитина. У неповних сім'ях досить часто присутній співмешканець матері, доволі часто такі співмешканці змінюються. Іноді неповна сім'я складається з матері, дитини і їх рідного батька, з яким втім мати офіційно розлучена, але який зареєстрував дитину;

• сім'я, побудована на основі цивільного шлюбу,яка складається з матері, дитини, рідного батька;

•материнська сім'я, у складі якої:

а)мати, яка ніколи не була в шлюбі, дитина;

б)мати, дитина від чоловіка, який є біологічним батьком і утримує та опікає їх, але має іншу сім'ю;

в)мати, дитина і чоловік, який не є їх батьком, але утримує та опікає їх;

• прабатьківськасім'я, в якій дитину виховують бабуся і дідусь
або хтось один. Ланцюг «батьки» відсутній через смерть, розлучення,
ув'язнення, позбавлення батьківських прав [31, с.76].

Отже, така особливість сучасної української сім'ї як радикальні зміни в її структурі зумовлює прогноз на XXIсторіччя — зниження класичних нуклеарних сімей до однієї третини від загальної кількості родин і провокує одну з небезпечних тенденцій — руйнування вихов­ного потенціалу сім'ї.

В. Федяєва зазначає, що однодітна сім’я як соціальний інститут повинна виконувати наступні загальні функції у суспільстві:

1. Забезпечення соціальної та культурної безперервності розвитку суспільства. Певні традиції, звичаї суспільства, перш за все, зберігаються у сім’ї, будь-які здобутки у праці, побуті, життєві навички і т.п. передаються від батьків дитині, і таким чином всі досягнення передаються від покоління до покоління, зберігаючи безперервність розвитку. А дитина до знань і умінь, отриманих від батьків, додає ще свій досвід, щоб передати його своїм дітям – наступним поколінням [78, с.50].

В сім’ї, де зростає одна дитина – вона є продовжувачем сімейних традицій, їй ще з дитинства прищеплюють розуміння того, що крім неї продовжувачів сімейних традицій не існує.

2. Відтворення населення як біологічне, так і соціальне. Дітонародження – це одна з головних біологічних функцій сім’ї – функція продовження роду. До неї додається функція соціального відтворення населення, бо саме у сім’ї відбувається первинна соціалізація індивідів, саме тут з них формуються особистості [78, с.50].

Дитина, яка виховуються в однодітній сім’ї, прагнуть ставши дорослою мати найменше двоє дітей, а інколи і більше. Це пояснюється бажанням дитини мати братика чи сестричку і відсутністю бажання, низьким рівнем матеріального забезпечення чи станом здоров’я у батьків (одного з батьків).

Інколи дитина прагне наслідувати своїх батьків. Часто від маленької дитини можна почути: «Я хочу, щоб у мене було так як у моїх батьків». Такі діти, хочуть бути схожими на батьків у всьому, навіть у кількості дітей, так само їх любити, оберігати.

3. Виховання нового покоління. Ця функція є складовою частиною первинної соціалізації індивідів і відіграє визначну роль у становленні особистості. Саме від виховання більшою мірою залежить формування індивідуальності людини. Від того, яка індивідуальність сформується у конкретного індивіда (а вона більшою частиною формується у сім’ї), залежить і наступна її соціалізація, вміння вибирати між добром і злом, самовдосконалюватися і сприяти соціалізації і вдосконаленню інших членів суспільства. Від виховання багато в чому залежить соціальна мобільність, соціальна активність особистості, її громадянська позиція, моральність відносно до себе особисто, інших людей [78, с.51].

Вихованню дитини, яка зростає у однодітній сім’ї приділяється більше уваги, ніж дитині з багатодітної сім’ї, а це дає кращі можливості для соціалізації, формування індивідуальності.

4. Економічна, матеріально-виробнича, господарсько-побутова функція, функція накопичення матеріальних благ та передачі соціального статусу. Деякі з перелічених вище функцій у сучасній сім’ї поступово зникають або, принаймні, відходять на другий план. Це пов’язано з тим, що в сучасних розвинених країнах дещо змінюється роль сім’ї. Головним її призначенням залишається турбота про нащадків, причому з дитиною пов’язують більш психологічні, ніж матеріальні цінності. Зростання благополуччя, високий рівень життя дають змогу одній матері прокормити своїх дітей без батька, що сприяє збільшенню розлучень. Розвиток демократії веде до того, що соціальний статус не обов’язково отримується від батьків у спадок, його можна досягти і без цього. Як бачимо, існує деякий парадокс, коли з підвищенням рівня життя сім’я деякою мірою втрачає свою цілісність [78, с.51].

Ця функція у плані однодітної сім’ї, передбачає передачу свого майна, всіх своїх надбань єдиній дитині, одному спадкоємцю.

5. Комунікативна функція забезпечує організацію і використання вільного часу. Переважна кількість людей проводить вільний час у колі своєї сім’ї. Отже щаслива, злагоджена сім’я, в якій існують добрі, засновані на взаємній любові і повазі відносини, є основним чинником раціонального і найефективнішого проведення вільного часу людини, його дозвілля [78, с.52].

Аналізуючи цю функцію, крізь призму однодітної сім’ї, то можна говорити про те, що діти, які виховуються в однодітних сім’ях важко вступають у комунікативний контакт, їм легше знаходитися серед дорослих, ніж серед своїх однолітків. Дітям з однодітних сімей комфортніше спілкуватися з невеликою кількістю дітей, ніж контактувати з великою масою однолітків.

6. Функція емоційної стабілізації (рекреативна). Або її ще називають психологічною терапією. У наш час з напруженим життям, зі збільшенням психологічного тиску на людину і появою різних стресових ситуацій особливо важливо мати змогу зняття цього стресового навантаження. Сім’я повинна бути таким чинником. Саме у колі сім’ї людина може відпочити душею і тілом і тим самим відновити свої сили до наступного робочого дня, зберегти своє здоров’я [78, с.53].

Дитина, яка виховуються в однодітній сім’ї почуває себе захищено у колі своєї сім’ї, ніби як у фортеці. Тут вони завжди знайдуть захист, підтримку батьків.

7. Регулятивна функція, яка сприяє і забезпечує моральну регламентацію поведінки особистостей. Це функція первинного соціального контролю. Вона формує і підтримує правові і моральні санкції за належну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім’ї, що позитивно відбивається і на їх поведінці у суспільстві взагалі.