Звісно, однодітна сім'я у процесі духовного становлення особистості дитини має відігравати роль еталона, своєрідної школи. Завдяки природним формам життя в однодітній сім'ї, її ідеалам, призвичаєнню до сімейних і суспільних вимог дитина і сама засвоює ціннісні ідеали, намагається діяти або ж діє відповідно до них. У решті випадків вона коригує їх, беручи за взірець знане, зрозуміле, бажане і доступне, або ж протидіє їм, піддавшись іншим[5, с.65-68].
Отже, духовною основною української родини, з одного боку, є, як і раніше, віра людини, індивіда, особистості (для віруючих) у божественність походження людини та необхідність жити й діяти відповідно до постулатів, догматів, звичаїв й традицій християнського віровчення (незважаючи на конфесії), за будь-яких умов зберігаючи оптимізм, високу моральність та діяльність у сферах, які визначаються як ціннісні, або такі, які можна вдосконалити, з якими можна взаємодіяти.
Залучення дітей до християнських традицій і обрядів сприяє формуванню у них високої духовної культури, поваги до людей.
Діти з таких родин відзначаються особливим сумлінням у дотриманні моральних норм поведінки та етики, ставлення до людей, до праці, мистецтва.
Виховання гуманістичних якостей — одне з найважливіших завдань української родинної педагогіки. Доброта, чуйність, турботливість, уважність, любов до всього живого — засади гуманізму та милосердя. Виховуючи в дитини ставлення до оточуючих як до цінності, не меншої, ніж цінність власної особистості, батьки формують найкращі людські якості в дитячій душі.
Одним із виявів гуманізму в повсякденних стосунках людей є доброта: піклування про потреби, запити та бажання інших, уважне ставлення до них, ввічливе спілкування з усіма, самопожертва заради інших. Добра людина не буває брутальною, нетерпимою, чванливою, зарозумілою, підозрілою.
Доброта тісно пов'язана з такими моральними якостями, як чуйність, довіра та благородство, вдячність та співчуття. Доброзичлива людина бажає добра іншим, ставиться до них прихильно/вміє приязно спілкуватися, бути ввічливою, довірлива. Довіра ж грунтується на впевненості в порядності, чесності, сумлінності та правильності дій іншої людини.
У сімейному вихованні довіра виявляться в тому, що батьки поважають своїх дітей і щиро вірять в їхні можливості. Впевнені у позитивних рисах та особистих досягненнях дитини, батьки спонукають її виправдати довіру, чим формують у дітей почуття власної гідності, бажання самовдосконалюватися.
Душевна чуйність зароджується та формується у дитини в основному під впливом сім'ї. Байдужа людина не звертає уваги на певні явища та події, не виявляє співчуття до оточення, відмежована від нього. Якщо не спрямувати зусиль на формування в дитини гуманного ставлення до людей, то байдужість може стати рисою характеру, поєднатися з такими негативними якостями, як егоїзм, індивідуалізм, егоцентризм, безпринципність[75, с.19-21].
Егоїзм дитини — яскравий прояв себелюбства, коли тільки власні прагнення та інтереси є цінними і їм надається абсолютна перевага над іншими. Джерелом формування цієї антигуманної якості є хиби в сімейному вихованні, коли батьки прагнуть задовольнити всі примхи дитини, не залучають її до сімейних справ і турбот, не стимулюють її активну участь у різноманітній діяльності на користь інших. Такі батьки не розуміють, що егоїзм — це відчуження не лише від близьких, а й від самого себе як особистості, внутрішня спустошеність, самотність, нездатність до високих громадських переживань. Аби запобігти цьому, батькам слід вчити дитину так осмислювати, відчувати і сприймати події повсякденного життя, щоб чітко виявлялися її зв'язки з усіма членами родини, а згодом — із суспільством, народом; пробуджувати чуйність до друзів і рідних, готовність завжди допомогти знайомим і незнайомим.
Егоїзм може викликати формування егоцентризму — зацикленості особи на власних почуттях, цінностях і цілях. Він грунтується на нерозумінні інших, на тому, що людина неспроможна стати на позицію співрозмовника, зрозуміти мотиви і логіку йогоповедінки. Такі люди, як правило, не можуть змінити своєї думки, ставлення, позиції до чогось, навіть коли їхня помилка очевидна. Під час спілкування вони «не чують» співрозмовника. Ця якість з'являється в ранньому дитинстві й долається правильним вихованням до 14—15 років[56, с.121-136 ].
Дуже часто в однодітній сім'їможна спостерігати жорстокість, невміння відчувати чуже горе, біль тощо. Дитина не завжди робить це зі злими намірами, навпаки, може діяти несвідомо, не уявляти, до чого можуть призвести її дії. Причини жорстокості, як і інших негативних моральних якостей, — недоліки сімейного виховання: брак добрих взаємин між батьками, турботи, доброзичливості, справедливості, людяності у ставленні до членів своєї сім'ї, до інших людей. Часто жорстокими є діти у так званих неблагополучних сім'ях, де батьки не приділяють належної уваги їхньому вихованню, застосовують фізичні засоби впливу на дитину, проявляють деспотичність, або у тих, де потурають усім примхам маляти, і воно живе в атмосфері вседозволеності. Це може виявитися в дошкільному віці, коли дитина знущається над домашніми тваринами, б'є однолітків чи молодших за себе.
Ще однією моральною якістю при формуванні особистості молодшого школяра в однодітній сім'ї єчуйність — здатність до переживання, хвилювання, вміння розділити чужі радощі, горе та біль. Це передумова виховання у людини милосердя. Черстві, нечуйні люди — замкнуті й нетовариські, потенційно здатні до жорстоких дій і вчинків. Батьки мають навчати дитину рахуватися з іншими людьми, вміти розрадити їхнє горе, підтримати добрим словом, радіти чужим успіхам.
Черствість і байдужість у дитини виявляються в тому, що у відповідь на доброту і піклування у неї не виникає почуття вдячності, а ще вона залишається байдужою до чужого нещастя. Вдячність виявляється у готовності відповісти добром за добро. Проте вона не повинна суперечити більш високим принципам, таким як чесність, принциповість, почуття обов'язку, відповідальності та ін. У родині батьки мають приділяти вихованню вдячності у дітей особливу увагу.В однодітній сім'ї задоволення будь-яких вимог і примх дитини, надмірна любов до дитини сприяють вихованню егоїстичних якостей, зокрема невдячності.
Водночас діти мають зрозуміти, що уважними та чуйними треба бути не лише до тих, хто добре ставиться до них, а й до всіх інших людей. Адже поруч із нами завжди є люди, які потребують нашої підтримки та співчуття.
Недоцільно і нерозумно приховувати від дітей усі складнощі й проблеми життя, проте виливати на них негативні емоції також не варто, бо це може погано вплинути на слабку, незміцнілу дитячу психіку. Батьки мають стежити за рівновагою позитивних і негативних емоцій. Особливо важливо переконати дітей у тому, що власний оптимізм і чуйність оточуючих допоможуть перебороти найскладніші обставини[48, с.345-346].
Одним із виявів уважності є чемне ставлення до людей. Дітей необхідно вчити правильно вживати слова ввічливості («чарівні» слова): добридень, будь-ласка, перепрошую, дякую, на здоров'я, будьте здорові, смачного та ін. Особливо важливо навчити їх розмовляти з усіма дружнім, доброзичливим тоном, адже брутальне, різке звертання, вживання в розмові образливих прізвиськ принижує дітей і дорослих, різко погіршує взаємини між людьми.
Виявлення грубощів характеризує зневажання правил культури поведінки. Відкрита недоброзичливість до оточуючих, прагнення їх скривдити, образити, вчинити хуліганство, найчастіше формуються у тих дітей, котрі змалку відчувають у сім'ї неповагу батьків один до одного або до інших членів сім'ї — дітей, бабусі чи дідуся. Культурна поведінка всіх членів сім'ї є найдієвішим засобом, що вбереже дітей від грубощів. Інколи батьки викликають грубість у дітей неуважним ставленням до них, їхніх настроїв, почуттів, подій життя. Вміння оцінити ситуацію, в якій відбувається спілкування з дитиною, врахувати всі обставини, що з певних причин ускладнюють взаєморозуміння, — певний шлях до того, щоб випадкова, непродумана грубість дитини не закріпилася в її поведінці. Образа інших — це насамперед неповага до самого себе, — в цьому необхідно переконати дитину, яка у такій поведінці бачить засіб довести свою зверхність над іншими.
Батьки мають навчити дітей співчувати, сформувати у них готовність відгукнутися на чиєсь прохання, бажання допомогти. Милосердя батьків— кращий приклад для виховання у дітей чуйності. Виявляючи уважне ставлення до близьких і сусідів, друзів, колег, підтримуючи самотніх, хворих, нещасних, батьки створюють передумови для формування у дітей співчуття і любові до людей[54, с.70-75].
Дітей необхідно навчати розрізняти і розуміти ті чи інші душевні стани людей, помічати зміни у їхньому настрої. З цією метою звертають увагу на міміку, жести, інтонації голосу, коли людина чимось стурбована, схвильована. Робити це можна не тільки у різних реальних життєвих ситуаціях, а й під час перегляду кінофільмів, слухаючи радіопередачі, читаючи яскраво ілюстровані дитячі книжки і журнали. Розглянувши малюнок, необхідно знайти відповідне місце в тексті, де подається характеристика стану героя. Можна зробити і навпаки: після читання запропонувати дитині намалювати героїв книжки у різних емоційних станах. Для такої роботи треба брати тільки ті книжки, які подобаються дитині, тому що співчуття, співпереживання з'являються тоді, коли герої близькі й зрозумілі дітям, а їхні дії та почуття співзвучні дитячим.