Освіта основа розвитку особистості (стр. 1 из 8)

План

1 Поняття розвитку та його розгляд в різних теоріях особистості

2 Взаємозв’язок розвитку, навчання, виховання і освіти особистості

3 Педагогіка як наука про освіту

4 Дидактика як педагогічна теорія навчання

5 Педагогічні реформи та інновації, передовий педагогічний досвід

6 Дидактичний процес, його сутність, структурні компоненти, закономірності і принципи

7 Управління навчальною діяльністю. Навчальний менеджмент

Висновки

Література

Вступ

Розвиток взагалі – це процес і результат кількісних і якісних змін в певному об’єкті. Відповідно, розвиток людини – це процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, які відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи і психіки, зміні в його пізнавальної і творчої активності, збагаченні його світогляду та поглядів. В людському розвитку проявляється дія універсального філософського закону переходу кількісних змін в якісні. Кількісні зміни, що відбуваються в певних властивостях об’єкта поступово накопичуються і на певному етапі створюють нову якість.

Розвиток людини – складний і безперервний процес, який не припиняється до моменту припинення самого життя, відбувається постійно, при будь-яких видах активності і у будь-яких видах діяльності. Результатом розвитку є становлення людини як біологічного видуі особистості як біологічної істоти. Розвиток людини йде щонайменше в таких основних напрямках:

1) фізичний розвиток – ріст організму, становлення фізичних функцій, накопичення спритності і сили;

2) інтелектуальний розвиток – формування і вдосконалення психічної сфери;

3) духовний розвиток – формування світогляду, системи цінностей, норм, моралі;

4) емоційно-вольовий розвиток – формування адекватного емоційного реагування, вміння управляти спонтанними емоційними потягами і реакціями, психічними станами;

5) трудовий розвиток – поява стійкої звички до трудових зусиль, формування досвіду здійснення певних видів і типів діяльності;

6) естетичний розвиток – формування здатності реагувати на естетичні явища, поява художнього смаку, здатності до сприйняття творів мистецтва і культури;

7) соціальний розвиток – формування соціальних якостей індивіду, соціалізація, перетворення на особистість.

Всі види розвитку між собою взаємопов’язані, взаємодоповнюють один одного, забезпечують гармонійний і цілісний розвиток особистості.

1 Поняття розвитку та розгляд його умов в різних теоріях особистості

Розвиток є там, де народжується щось нове і одночасно відживає старе”

Костюк Г.С.

Розвиток людини є дуже складним поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні зміни. В залежності від якості накопичених кількісних характеристик тієї чи іншої властивості розвиток може відбуватися (у певні періоди життя) за різними формами (рис.1): а) інтенсивно-прогресивна; б) еволюційно-прогресивна; в) еволюційно-регресивна; г) інтенсивно-регресивна.

Динаміка змін властивостей	Еволюційна	б)		в)
	Інтенсивна	а)		г)
минуле	майбутнє	минуле	майбутнє
прогресивна		регресивна

Тенденції змін у часі

Рис. 1. Основні форми розвитку властивостей особистості

Визначення форми розвитку певних властивостей особистості може слугувати певним критерієм оцінки ефективності її життєдіяльності. Наприклад, здоров’я з часом має регресивну форму розвитку, але в залежності від умов (об’єктивних чи суб’єктивних) динаміка регресу може бути різною. Так само може бути з інтелектом, знаннями, вміннями, ціннісними орієнтаціями тощо.

Автори різних теорій особистості по-різному пояснюють рушійні сили і умови розвитку.

Взагалі всі існуючі в психології теорії особистості і особистісного розвитку знаходяться між двома полюсами основних філософських парадигм:

- ідеалістична філософія: розвиток людини є стихійним, некерованим, спонтанним процесом, незалежним від певних умов життя чи волі людини, і визначається лише долею, фатумом;

- діалектико-матеріалістична філософія: розвиток є основною властивістю живої матерії. Людський розвиток, на відміну від розвитку тварин, характеризується активним пристосуванням самої людини до життя. Рушійною силою розвитку є боротьба суперечностей – протилежних явищ, що виникають с приводу того чи іншого предмету і стикаються у конфлікті. Основна існуюча в житті людини суперечність – між її потребами і можливостями їх задоволення (між “хочу” і “можу”). Існують також суперечності між “хочу” і “треба”, “маю і не маю”, “можу і не можу” і т.п. Прагнення вирішити ці суперечності і штовхає людину до розвитку.

Конкретні теорії особистості розходяться у тлумаченні поняття розвитку та його умов. Теорії особистісного розвитку прийнято класифікувати за тією сферою, роль якої в розвитку особистості їх прихильники вважають переважною. Виділяють підходи:

1) біологізаторський – відзначають переважну роль спадковості, а також біологічного фактору в розвитку особистості (Геккель і Мюлер, З.Фрейд, Д.Дьюї, Е.Торндайк та ін.);

Наприклад, психоаналітична теорія (Фрейд) розуміє розвиток як адаптацію біологічної сутності людини до життя в суспільстві, вироблення в нього захисних механізмів і узгоджених з “Понад-Я” суспільно прийнятих способів задоволення потреб.

2) соціологізаторський – вирішальна роль у розвитку віддається соціальному оточенню (Гальвецій, Гольбах, Дідро, Вольтер, Коменський, Дітервег, Ушинський).

Наприклад, представники теорії рис особистості розглядають розвиток як процес стабілізації і появи нових особистісних рис, який підпорядковується небіологічним законам.

Радянські психологи висунули ще один підхід:

3) індивідуально-діяльнісній – вирішальною силою розвитку вважається власна активність людини, її діяльність.

Наприклад, гуманістична теорія (Маслоу, Роджерс) розглядає процес розвитку як процес становлення людського “Я”.

Розбіжності в цих теоріях полягають перш за все в тому, який фактор висувається першочерговим у розвитку особистості: біологічні задатки, середовище чи виховання, зовнішні чи внутрішні фактори. Сьогодні все більше визнається рівна дія всіх факторів на процеси розвитку. Б.Г.Ананьєв писав: “Людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох факторів: спадковості, середовища (соціального, біогенного, абіогенного), виховання (вірніше багатьох видів спрямованого впливу суспільства на виховання особистості), власної практичної діяльності людини. Ці фактори діють не окремо, а разом на складну структуру розвитку”[1].

В такому контексті фактор розглядається як рушійна сила процесу розвитку, а умова – як обставина, від якої залежить цей розвиток.

Взаємовідносини основних факторів розвитку гарно представляє схема Й.Шванцари (чеського психолога).

С

С2

Якщо представити три основні фактори розвитку у вигляді трикутника, то при рівномірному впливі розвиток буде мати вигляд рівнобічного трикутника (АВС). Переоцінка середовища (АВС2) і виховання (АВС1) роблять розвиток нерівномірним. Однакове недооцінювання факторів середовища і виховання (АВС3) призводить до слабкого загального розвитку природжених даних.

Прикладом теорії, в якій визнається рівне значення різних факторів в процесі людського розвитку є концепція особистісного розвитку американського вченого Е.Еріксона. Відповідно до цієї теорії людина у своєму особистісному розвитку обов’язково проходить декілька стадій, кожна з яких завершується віковою кризою – наявні у людини якості перестають забезпечувати їй нормальну життєдіяльність у суспільстві і відбувається стрибок – розвиток інших особистісних характеристик. Але у залежності від особистісних умов особистісний розвиток може відбутись у нормальному чи аномальному напрямку, коли формуються відповідно позитивні чи негативні риси особистості.

Характеристика стадій розвитку особистості

Віковий період	Нормальналінія розвитку	Аномальналінія розвитку
1. Раннє немовля (від народження до 1 року)	Довіра до людей і світуУсвідомлення любові батьків, визнання, задоволення потреб у спілкуванні. Результат – енергія і життєва радість на все життя	Недовіра до людей і світуУсвідомлення нелюбові батьків, їх ігнорування, зневаження, емоційна ізоляція. Результат – озлобленість і нездатність до прояву емоцій.
2. Пізнє немовля (від 1 до 3 років)	АвтономіяРозвиток самостійності при одночасному визнанні розумної залежності від батьків, усвідомлення своїх переваг. Результат – впевненість у собі, незалежність від інших людей.	Сумніви і соромПостійне відчуття своєї слабкості, неповноцінності, недоліків. Результат – невпевненість у собі, болісна залежність від оточення.
3. Раннє дитинство (від 3 до 5 років)	Прояв ініціативностіДопитливість і активність. Палке уявлення і зацікавлене вивчення оточуючого світу, наслідування поведінки дорослих, статева самоідентифікація. Результат – активність і цілеспрямованість в житті.	Почуття провиниПасивність і байдужість до оточуючого світу і людей. Млявість. Відсутність ініціативи, пригніченість, нездорова заздрість, відсутність ознак статево-рольової поведінки
4. Середнє дитинство (від 5 до 11 років)	ПрацелюбствоПотяг до успіху, розвиток пізнавальних, комунікативних і трудових вмінь. Висунення і вирішення реалістичних задач. Результат – працьовитість, нормальний рівень домагань	Комплекс неповноцінностіВідчуття власної неповноцінності, лінощі, запобігання складних завдань, змагання з іншими людьми, слаборозвинені трудові навички, прагнення підкорятись. Результат – пасивність, занижений рівень домагань.
5. Підлітковий вік і юність (від 11 до 20 років)	ОсобистіснесамовизначенняЖиттєве самовизначення, поява планів на майбутнє, активний пошук себе, і експериментування в різних ролях (як лідерів, так і підлеглих). Навчання. Чітка статева поляризація у формах міжособистісних стосунків. Становлення світогляду. Результат – прояснення своїх цінностей і ідеалів, їх стабілізація, відданість і вірність себе та іншим людям.	Індивідуальна сірістьі конформізмДумки більшістю про минуле. Виражене прагнення зрозуміти себе на шкоду розвитку стосунків із зовнішнім світом. Байдужість до статево-рольової поведінки. Плутанина в моральних і світоглядних установках. "Сірість" і небажання самопрояву. Результат – занепокоєність на все життя, постійний пошук себе, нестійкість почуттів.
6. Рання дорослість (від 20 до 45 років)	Інтимність і товариськістьПрагнення до близьких стосунків з людьми, бажання і здатність присвятити себе іншим. Кохання, сім’я, народження і виховання дітей, праця. Результат – визнання іншими людьми, задоволеність особистим життям, відчуття комфорту, прагнення до праці.	Особистапсихологічна ізоляціяІзоляція від людей, запобігання близьких стосунків, і, як наслідок, нерозбірливі стосунки. Труднощі характеру, непередбачена поведінка. Результат - невизнання, ізоляція, девіантна поведінка (алкоголізм, наркоманія).
7. Середня дорослість (від 40-45 до 60 років)	СамореалізаціяТворчість, продуктивна, праця, саморозвиток, взаємодія з іншими людьми, навчання і виховання нового покоління. Результат – зріле і повноцінне життя, задоволеність працею і сімейними стосунками.	Занурення в себеЗастій. Егоїзм та егоцентризм. Непродуктивність у роботі. Все пробачення собі і всенепробачення іншим. Виключна турбота про самого себе. Результат – самотність, незадоволеність своїм життям
8. Пізня дорослість (більше 60 років)	Задоволеність прожитим життямПовнота життя. Спокійна, зважена оцінка минулого оцінка. Прийняття прожитого життя як повного і корисного. Здатність примиритись з неминучим. Результат – мудрість, спокій.	ВідчайРозчарування у прожитому житті, усвідомлення безглуздості свого існування, втрата віри у себе. Бажання прожити життя заново, отримати від життя більше, ніж було отримано. Жах перед смертю. Результат – імпульсивні безглузді вчинки.