Розділ 1. Загальна характеристика неуспішності в сучасній загальноосвітній школі.
1.1. Сучасні педагоги і психологи про сутність неуспішності і причини ї появи.
1.2. Проблема взаємозв’язку неуспішності із психологічними особливостями школяра.
Розділ 2. Психологічна структура особливості школяра.
2.1. Мотиваційна сфера невстигаючих.
2.2. Особливості розвитку особистості невстигаючого школяра.
2.3. Попередження та подолання неуспішності у школярів.
Розділ 3. Порівняльна характеристика неуспішності школярів і школярів із нормальною успішністю.
Висновки.
Додатки.
Список використаю літератури.
ВСТУП
В наш час, коли у всіх областях рішаються важкі задачі всесвітнього підвищення якості роботи, підвищується відповідальність за рівень навчання і виховання підростаючого покоління. Перемога неуспішності важлива задача практичної а теоретичної педагогіки. Не тільки рішення практичних і організаційних задач може забезпечити подолання неуспішності. Потребуються нові теоретичні знаття про сутність самого явища, про ознаки форми його прояву в сучасній школі. Також значення мають комплексні дослідження даної проблеми. Поряд з цим корисне вивчення аспектів неуспішності і окремими педагогічними науками дефектологією, психологією.
Дане дослідження виконане в предметній області дидактики.
Ціль дослідження розкрити сутність неуспішності в сучасній школі і розробити дидактичні засоби. Які необхідні для попередження неуспішності.
Цілі дослідження були оприділенні в результаті аналізу розробленості питання в теорії і розгляд практики навчання. Дослідження змісту неуспішності і заснування засобів її попередження потребують використання двох термінів “неуспішність” і “відставання”.
Узагальнюючи наявні в літературі і досвіді дані, сповна дати слідуючи попереднє оприділення цих понять. Під неуспішністю розуміються невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксовані по закінченню якого-небудь знаного відрізку процесу навчання – ххххх уроків, посвячених вивченню однієї теми чи розділу курсу, навчальної чверті, півріччя, року.
Відставання – це невиконання вимог (чи однієї з них), які мають місце на одному із проміжних етапів всередині того відрізку навчального процесу, який служить тимчасовим критерієм для оприділення успішності. Слово “відставання” означає і процес накопичення невиконаних вимог, і кожний окремий випадок такого невиконання.
Неуспішність і відтавання взаємопов’язані. В неуспішності як продукті синтезовані окремі відставання, вона результат процесу відставання.
Багатообразні відставання, якщо вони не ліквідовані, розростаються, перемінюються один з одним, утворюють в кінцевому результаті неуспішність.
Завдання полягає в тому, щоб не допустити сплетіння окремих відставань, відстороним їх. Це і є попередження неспішності.
Розділ 3. Порівняльна характеристика неуспішності школярів із нормальною успішністю.
Над вихованням дітей шкільного віку працюють педагоги і батьки. Тільки при умові органічного, а не випадкового контакту між ними це виховання принесе потрібні результати. Педагоги можуть дати батькам корисні поради, як бороння з недоліками дітей, і з другої сторони, які отримають від батьків важливі поряди, які характеризують життя і поведінки дітей вдома.
Якщо небажання працювати або неохоче відношення до роботи у школяра повторюється часто, так як би закріплення, стали показниками для нього, ми говоримо, що цей школяр лінивий. К.Д. Ушинський в книзі “Людина як предмет виховання”, і в інших творах показав, що мотив до діяльності – потреба людини, що в творчій праці є людське щастя.
Лінивість школяра, як відсутність працелюбства не дає йому можливість відчути людське щастя, мішає йому пережити радість праці, збіднює його особистість, його можливості в майбутньому, коли він залише стіни школи і вступить в самостійне життя. Щоб боротися з лінивістю школярів, треба добре розібратися в різних формах і проявах цього недоліка.
Інколи батьки неправильно пояснюють лінивість небажання і разом з тим невміння дитини працювати, які насправді пов’язані з його хворобливим станом і частковим ослабленням працелюбства.
Неправильно робили батьки учня ІVкласі, тільки-що перенісшою скарлатину, заставляючи його багато займатися, щоб скоріше наздогнати пропущене в школі. Організм цього школяра був ще слабкий, і дитини не могла працювати в такому напруженні, як цього вимагають батьки.
Якщо школяр неохоче відноситься до всіх занять, до фізичної праці, уникає всілякої праці, цього школяра ми можемо називати лінивцем.
Такі діти всіляко уникають правці. А якщо і бувають вимушені її виконувати, відносяться до неї, як до неприємного обов’язку, від якої стараються по можливості звільнитися. Дуже часто школярі лінуються тільки на заняттях по оприділеним предметам або виконують якесь доручення. Діти не народжуються лінивими, і коли говорять, що син або дочка ліниві “в тата” або “в маму”, то діло тут не в спадковості, а в батьках, в умовах виховання. Лінивість дітей породжується відсутністю в сім’ї трудової обстановки. Лінивість часто породжується – розжалуванням дітей в сім’ї. Інколи школярі починають неохоче відноситися до уроків, тому що вдома для цих уроків не створені необхідні умови.
Лінивість дітей інколи виникає в результатів поганого впливу однокласників. Боротьба з лінивістю, окремих школярів особливо затруднюється в тих випадках, коли у батьків немає впевненості в тому, що вони в стані перевиховати ліниву дитину. В таких випадках батькам необхідно об’єднати свої зусилля з зусиллями педагогів.
Увага необхідна для успішного навчання і парці, для дисциплінованої поведінки.
Великий російський педагог К.Д. Ушинський зрівнював увагу з дверима в свідомість дитини. Якщо ці двері закриті, якщо дитина неуважна, вона не засвоїть навчального матеріалу.
Деяким школярам тяжко зорієнтуватись на чому-небудь довгий час, увага у них нестійка, вони часто відволікаються, таких дітей ми називаємо розсіяними.
Розсіяність буває різна. Одна, якщо так можна висловитися, - від дуже важкої уваги, направленої на один предмет і заважаючої сприймати все інше. Школяр ІV класу з великою цікавістю працює вдома з конструктором. Мати говорить йому: “Я тебе три рази кликала обідати, а ти ніякої уваги. Який розсіяний”. Увага ххххх школяра так була зацікавлені конструктором, що він не чув слів матері.
Не підсилу для дітей молодшого шкільного віку, особливо дітей І0ІІ класів. Запам’ятати зразу багато різних доручень. Дітям цього віку не можна давати зразу кілька завдань.
Дмитро, школяр І класу, отримав погану оцінку. Це дуже погіршило його настрій, і під час уроків в класі він був дуже неуважний і розсіяний.
Розсіяність дітей часто говорить про те, що у них не розвинуте почуття обов’язку, відповідальності. Наполегливість – риса сильного характеру, яка виражається в можливості бороння з труднощами, долати перешкоди, які виникають на шляху людини до поставленої ним мети. Недолік наполегливості у дітей часто проявляється в тому, що вони почавши якусь справу, починають “скучати”. Ненаполегливі діти часто, не закінчують одної справи, переходять до іншої. Так, більшість дітей перестають займатися музякою, тому, що таке навчання, який вистачає часу і терпіння, ними здається вввввввввв, а їм хотілось б скоріше навчитися виконувати слабі твори. Часто ненаполегливі діти ізбалувані, не навчені до напруженої праці. Дитині вже з ранніх років присутня вствість до активної діяльності, і ------- її розвитку йде в напрямку все більшої і більшої тяжкості і свідомості цієї діяльності. Однак є діти пасивні, в’ялі і разом з тим їх не тяжко назвати лінивими. Це або хворобливі, фізично слабкі діти, або діти сімейні умови яких і застосовуючи до них міри виховання в якісь мірі подавляє їх активність.
Учениця ІІІ класу Аня – мало кровна, худенька дівчинка, дуже в’яла, -------. Батьки на загрузили її різними заняттями: Аня навчається музиці, англійській мові. Якщо вона відмовляється виконувати завдання. кажучи, що в неї болить голова, батьки називають її лінивою, наказують. В виховання Ані втрутились шкільні лікарі і вчителі. Вони сказали батькам, що в’ялість дівчинки пояснюється її хворобливим станом. Аню помістили і іншу міску. Повернулась вона звідти здорова, життєрадісна. Пасивність буває і тимчасовим станом дітей, наприклад: після перенесених хворіб, і в результаті сильної втоми, пережитих невдач. Деяким пасивним дітям властива непевність в собі, навіть боязкість. Батьки ж іноді, замість того, щоб нав’язувати дітям віру в свої сили, на оборот, посилюють їх невпевненістю, звинувачуючи дітей в невмінні працювати, в відсутності у них здібностей. Деякі пасивні діти дуже всидливі і в розмові. Батьки повинні укріпити здоров’я і фізично розвивати дітей, що необхідно і для виховання у них активності, впевненості в собі, бадьорості і оптимізму. Дітей здорових, та невстигаючих треба приваблювати до систематичної посиленої для них праці, давати їм доручення, старання, щоб вони можливо більш знаходились в колективі. В вихованні навиків культурної поведінки у таких дітей входить виховання акуратності, зібраності, організованості. Формуванню цих якостей сприяє строге виконання режиму дня. Неакуратність школярів проявляється в усьому, навіть в їх зовнішності.
Василь школяр 4 класу, дуже неакуратний. Форма його завжди брудна, ґудзики незачеплені, ремінь бовтається, волосся незачесане. Василь дуже неохайно поводиться з книжками, за що його не один раз попереджували в шкільній бібліотеці. Він повертає книжки з розірваними сторінками, ______. В школу Василь постійно запізнюється. Вдома довго не може взятися за уроки. Безпорядність, неохайність хлопчака пояснюється тим, що в свій час на ці негативні риси не звертали увагу в сім’ї, та й в школі. Для виховання акуратності і організованості має велике значення організація побуту в сім’ї.