Опираючись на ці дослідження, виходимо з того, що індивідуальні відмінності в пізнавальній активності, які проявляються перш за все в ініціативності і самостійності, можуть бути виявлені і зафіксовані не тільки в результативності оптимізації діяльності, але й в процесі її здійснення: в особливостях побудови, умовах реалізації. Простежимо, як співвідносяться ідеї оптимізації з вимогами до сучасного уроку.
Характерна риса сучасного уроку - логіка побудови процесу навчання. Головне на уроці - застосування знань і умінь в процесі вирішення навчальних завдань.
У ході їх вирішення здійснюється постійний зворотній зв'язок (самоперевірка, взаємоперевірка, самокорекція, взаємокорекція). Основний час уроку витрачається на продуктивну діяльність учнів під керівництвом вчителя.
Ще одна риса сучасного уроку - формування особистості школяра, яке передбачає організацію навчальної діяльності школярів із урахуванням їх реальних навчальних можливостей. У процесі навчання важливого значення набуває діагностика внутрішніх резервів особистості школяра. Особливого значення набуває рефлексія, яка дозволяє учням діяльності в процесі виконання домашнього завдання.
Найважливіша вимога до сучасного уроку - оптимізація всіх його елементів. Ця вимога передбачає; реалізацію комплексу завдань освіти і загального розвитку учнів; вибір методів, засобів, форм, які оптимальні для даного класу.
Покажемо особливість співставлення процесу планування навчання в традиційній практиці навчання, коли ідеї оптимізації працездатності не враховувалися і там, де принцип оптимізації був провідним.
Співставляючи ці два варіанти дій учителя, помічаємо, що у другому випадку учитель бачить, яким результатами працездатності його учні володіють, якими способами він має її підтримувати раціонально витрачати, над чим йому потрібно ще працювати, щоб максимально оптимізувати працездатність школярів. Лише у 2-му випадку вчитель усвідомлює, що для справи потрібне не окреме покращення окремого результату, а цілісне бачення всієї системи заходів оптимізації, вибір оптимального варіанту навчання, а отже, й підвищення загальної працездатності молодших школярів. Практика навчання вимагає, щоб педагог здійснював вибір методів осмислено, опираючись на самоаналіз своєї діяльності. І уявлення про оптимальний комплекс методів завжди має бути конкретним: те, що для одних умов є вдалим, ефективним, для інших умов - зовсім не прийнятним. Щоб цього не сталося, як радять М. Антропова [7], І. Раченко, необхідно вчасно помічати, коли втрачається інтерес до предмета та падає працездатність на уроках.
При цьому радять вони більш предметно адаптувати навчальний матеріал до навчальних можливостей школяра, який відповідав би природі молодшого школяра, тобто він має одночасно містити в собі інтелектуальне задоволення та піднесений емоційний компонент.
За умови оптимізації навчальної діяльності, як зауважує О.Я.Савченко важко виявити навіть двох школярів, у яких процес усвідомлення, сприйняття й розв'язування відбувався б на одному рівні. Головна причина всіх індивідуальних відмінностей, на її думку, полягає в тому, що внутрішні психічного розвитку особистості школярів індивідуальні, а тому всі зовнішні впливи, що діють на них, визначають продуктивність навчального. Отже, щоб оптимізувати працездатність молодшого школяра:
- по-перше, щоб учень був націленим на одержання значущого результату. Для цього необхідно створити мотивацію прийняття учнем мети і прогнозування кінцевого результату;
- по-друге, навчальний процес будувати з урахуванням принципу підвищеної трудності. Діяльність, до якої залучаються учні, повинна бути достатньо важкою, але залишатися доступною для учнів;.
- по-третє, учень має дотримуватися швидкого темпу діяльності. Це означає таку оптимальну організацію діяльності, коли відсутні невиправдані періоди, під час яких учень "сповзає" до примітивної мети. Досягнення мети має бути реалізовано в швидкому темпі діяльності, наскільки це можливо, але за умови якісного виконання завдань;
- по-четверте, потрібно, щоб учні усвідомлювали сам процес діяльності. Оскільки, учень - не засіб, а мета педагогічного процесу, то весь навчально-виховний процес повинен бути зорієнтованим на загальний розвиток дітей і формування у них способів навчальної діяльності. Це - по-перше! А по-друге - вся організація навчання і виховання школярів має бути побудованою на основі такого психолого-педагогічного підходу, який би дозволив формувати у них позитивне ставлення до навчання, вчителя, школи, впевненість у власних силах, старанність, працьовитість, цілеспрямованість та вміння об'єктивно оцінювати результати своєї діяльності.
Аналіз досвіду формування загально навчальних умінь дозволяє зробити ряд висновків щодо методики впровадження навичок раціональної навчальної діяльності. Дослідження довели, що міцною основою для впровадження є концепція оптимізації навчально-виховного процесу, що передбачає таку систему мір, яка б дозволила вчителю одержати найвищі для даних конкретних умов навчальні результати при мінімальних витратах часу вчителя і учня.
Керуючись результатами аналізу науково-методичної літератури та роботи практиків, доходимо висновку, що підвищення працездатності молодших школярів можливе за рахунок оптимізації навчального процесу. Оптимізацію навчального процесу в початковій школі, спрямовану на підвищення його результативності, доцільно розглядати як єдність трьох складових (шляхів оптимізації): 1) психолого-педагогічної програми загального розвитку дітей, мета якої - зробити навчання усвідомленою потребою школяра, її суть полягає у розвитку в дітей пізнавальних процесів та уваги, формуванні у них способів навчальної діяльності, старанності, працьовитості, цілеспрямованості, самооцінки, найбільш сприятливої для успішного оволодіння знаннями; 2) вибір оптимальних методів навчання; 3) технологія продуктивності засвоєння обсягу знань і умінь, щодо пропорційності кількості матеріалу, що вивчається,
2.2 Пошуки шляхів вдосконалення оптимізації учбової діяльності у молодших школярів
Про оптимізацію процесу навчання дають можливість судити критерії оптимальності.
Критерій оптимальності - це ознака, на основі якої здійснюється порівняння можливих способів розв'язання педагогічних завдань (альтернатив) і вибір найкращого з них.
Критерії оптимальності мають допомогти вчителеві у пошуку обґрунтованого рішення щодо вибору найкращого у даній ситуації поєднання форм організації та методів навчання, структури уроку, системи уроків. До числа найважливіших критеріїв оптимальності процесу навчання в" умовах сучасної школи Ю. Бабанський [11] відносить:
1. Максимально можливі результати формуванні знань, умінь, навичок, тієї чи іншої риси особистості, в підвищенні рівня вихованості.
При оптимальній побудові навчального процесу кожен учень класу засвоює матеріал на рівні своїх максимальних можливостей в даний момент, одночасно рухаючись вперед у своєму розвитку. Ось чому оптимізація навчання передбачає обов'язкове вивчення реальних навчальних можливостей школярів.
З'ясуємо, як змінюються умови вияву оптимізації навчальної діяльності.
По-перше, навчальна діяльність пов'язана з процесом засвоєння знань. Але для того, щоб засвоїти знання, учневі необхідно трудитися. "Учіння для школяра є найскладнішою працею" (К. Ушинський). Вона вимагає великої напруги всіх фізичних, розумових і моральних сил і постійної мобілізації волі й уваги дитини. Як і всяка праця, навчальна діяльність передбачає оволодіння способами діяльності, які забезпечують ефективність процесу засвоєння знань. У процесі засвоєння навчального матеріалу учні оволодівають раціональними способами засвоєння, і тим самим вони готуються до якісно нового, більш високого рівня засвоєння. Це означає, що в інтелектуальному розвитку відбуваються якісні зрушення, тобто психічний розвиток. Від того, як оптимізується навчальна діяльність, залежить формування і розвиток дитини.
Другий аспект. Навчальну діяльність не можна зводити до процесу засвоєння знань. Вона має розглядатися як багаторівнева система, що включає не тільки знання навчальних дисциплін, а й знання про засвоєння знань та про сам процес учіння. Знання мають стати засобом розвитку дитини. Цей аспект полягає у створенні умов для формування навчальної діяльності, які б забезпечували оволодіння способами навчальної роботи, вміннями самостійно будувати свою діяльність, шукати і знаходити раціональні способи і переносити їх в умови, які пов'язані безпосередньо з навчанням.
Третій аспект навчальної діяльності полягає в необхідності оволодіти так званим "новим мисленням". Як відомо, будь-яка людська діяльність за своєю природою є суспільною. Тому навчальну діяльність слід організовувати як сумісну діяльність, як співробітництво. Як і праця, учіння колективне за своєю природою, воно не конгломерат індивідуальних знань, а система соціально організованих взаємодій, ставлень, спілкування. В її структурі центральну роль відіграють різноманітні форми взаємодії вчителя і учнів та учнів одне з одним, без підтримки яких втрачаються цілі і сенс учіння і, відповідно, результати не Досягаються. Нове мислення тут означає свідому орієнтацію не на поляризацію Цілей учителя і учнів, а на їх максимальне об'єднання, створення умов співробітництва.
Учіння школярів та керування з боку вчителя відрізняється складним переплетенням суб'єктивних і об'єктивних факторів, випадкового і закономірного. Сучасною дидактикою логіка навчального процесу визначається як сплав логіки навчального предмета і психології засвоєння учнями навчального матеріалу. При цьому логіка навчального процесу рухливіша і не є простою проекцією логіки навчального предмета чи його програми, не якийсь незмінний стереотип, а. динамічний рухливий характер навчального процесу тільки й спроможний забезпечити свідоме і ґрунтовне засвоєння знань учнями, прискорений розвиток їх пізнавальної активності і самостійності. Як же реалізується логіка навчального процесу, чим характерний цей "сплав логіки навчального предмета і психології засвоєння учнями навчального матеріалу" в школі? Щоб відповісти на це запитання, необхідно, очевидно, не тільки усвідомити специфіку складових цієї "логіки", а й зрозуміти, за яким принципом відбувається їх взаємодія в даному "сплаві".