Ставлення до навчання, яке зумовлене нестійким інтересом, середнім рівнем активності, середнім темпом роботи, характеризує групу учнів із середнім рівнем працездатності. Тому вчителеві, оптимізуючи працездатність цих учнів, слід сконцентрувати увагу на активізації їх пізнавальної діяльності. Хоча, як вважає автор, учні даної групи іноді прикладають більше зусиль до навчання, ніж діти з високим рівнем працездатності. Важливим при цьому є необхідність уміння показати дітям їх успіхи, вселити віру в успішне завершення діяльності.
Для учнів з високим рівнем працездатності характерне таке ставлення до навчання, що характеризується проявом стійкого пізнавального інтересу до навчальних предметів, активністю, ретельністю. Тому учням цього рівня працездатності доцільно поряд з основними навчальними завданнями давати додаткові і, передусім, творчі завдання, проблемно-пізнавальні, завдання на порівняння, тобто більш ускладнені навчальні завдання.
П. Блонський [14] класифікував причини зниження працездатності й розробив загальні рекомендації для її ліквідації: перше місце він ставить причини "послаблення успіху й падіння ентузіазму" учнів у навчанні, щоб вберегти школяра від ситуації, коли через низку невдач у дитини почне загасати вогник Інтересу до цієї діяльності. П. Блонський рекомендує педагогам працювати за такими прогресивними методиками, які дозволяють переважній більшості учнів добре засвоювати навчальний матеріал, а навчальний процес будувати так, щоб він викликав в учнів якомога більше позитивних емоцій. На кожному етапі навчання акцентувати увагу на досягненнях учня, вселяючи таким шляхом впевненість дитини в її можливостях, віру в позитивну перспективу, підкріплюючи цим загальний позитивний емоційний фон.
Далі вчений вирізняє "неправильне спрямування дитиною зусиль у процесі навчання". Неправильне спрямування учнем своїх зусиль здебільшого відбуваються тоді, коли вчитель піклується виключно про кількість пройденого матеріалу і зовсім не вчить дитину способам опанування цим матеріалом.
Докладне ознайомлення школяра з механізмом засвоєння знань, підведення його до високого рівня володіння означеним механізмом (мислительні операції, запам'ятовування, концентрація уваги) - основа підвищення працездатності.
Фактор "відсутності причини, що спонукає учня до подальшого вдосконалення знань, умінь та навичок" тобто, відсутності стимулів і позитивних мотиві у процесі навчання - об'єктивні труднощі наступного етапу навчання. Уникнути цих труднощів, на думку П. Блонського, можливо тільки створюючи нові навчальні психолого-педагогічні системи, які розвивають у заданому напрямі природні задатки дітей.
Інтеграція навичок - стан, коли вже сформована навичка заважає утворенню нової. Така ситуація виникає, здебільшого:
- при відсутності цілеспрямованості керування процесом формування найважливіших навчальних навичок і його стихійному протіканні;
- за умови, коли вчитель не володіє чи недостатньо володіє вміннями формувати умовні рефлекси на грунті безумовних.
До причин, які викликають невстигання, П. Блонський відносить також втому.
З поняття "втома" як психофізичного стану, який викликаний роботою, випливає, що необхідно провести різку межу між втомою і перевтомою. Втома є наслідком будь-якої праці, і являє собою нормальне явище.
Як наслідок нормальної праці, втома є природним явищем, якщо нормальна праця чергується з відповідно нормальним відпочинком. Але в практичній діяльності бачимо інше: відпочинок часто надається із запізненням або буває недостатнім. Тоді учень починає навчання з мінусом у напрузі своїх сил - у нього спостерігається перевтома. Таким чином, нарощується виснаження", яке є руйнівним початком шкільного життя. Це і є те явище, яке називаємо перевтомою. Щоб втома не переростала в перевтому, навчання, на думку П. Блонського, має відповідати і за тривалістю, і за інтенсивністю силам учнів, і своєчасно чергуватися з відпочинком, який здатний відновити втрачені сили.
Зіткнувшись із першими такими труднощами, не отримавши вчасно допомоги, школярі перестають розуміти матеріал. На перших стадіях це мало помітно. Але з часом завдання ускладнюються, кожне з них потребує дедалі більшого часу та зусиль.
Академік Г. Фольборт, вивчаючи парадокси, пов'язані з втомлюваністю, доводить, що втома є природним збудником процесів відновлення працездатності, оскільки діє закон "біологічного зворотнього зв'язку". З нього випливає: що більша втома (вилучаючи перевтому), то сильніша стимуляція відновлення й вищий рівень подальшої працездатності.
Помірна втома не руйнує організм, а навпаки - підтримує його.
Чимало своїх прихильників має так звана "емоційна теорія". Згідно з нею втому спричиняють одноманітність трудових процесів, монотонність роботи. Досить поширена й думка, що джерелом втоми є внутрішній конфлікт особи між небажанням працювати і спонуканням до роботи.
Тому для багатьох школярів починаються роки нудного відсиджування уроків або відвертого зубріння.
Перш за все пригадаємо про відомий метод Бургерштейна [17].
Цей педагог давав своїм учням серії простих задач на додавання і віднімання, для розв'язання кожної з яких потрібно було біля 10 хвилин. Між кожними двома задачами була пауза в 10 хвилин, під час якої вчитель збирав розв'язані вже задачі і роздавав нові. Весь дослід тривав 55 хвилин. Загальний кінцевий результат такий: протягом усієї тривалості досліду працездатність сама собою помітно підвищувалась на окремих проміжках часу.
Але кількість правильно розв'язаних задач виросла саме в останній проміжок часу на 40%. Хоча в той же час помітно змінилася якість робіт і кількість помилок зросла. Крім того, у значної частині школярів, а саме у 43%, було помітно під кінець експерименту значне падіння працездатності взагалі.
Таким чином, протягом лише однієї робочої години спостерігались явища перевтоми.
Інший метод дослідження застосовувався російським вченим Сікорським. Він пропонував школярам на початку і в кінці кожного класного уроку писати невеликі диктанти. За його спостереженнями кількість помилок під впливом перевтоми збільшувалось на 33% .
Подібний метод практикував і Гепфер в Берліні, за дослідженнями якого кількість помилок напочатку зменшувалась, але потім в міру втоми прогресивно зростала. Окрім того він помітив, що після більш-менш тривалої роботи почерк учнів значно погіршувався.
У Великобританії й США застосовували досить цікаві способи визначення розумової перевтоми за допомогою метода запам'ятовування. Учням читали декілька (6-10) невеликих чисел у різній послідовності і з певного швидкістю. А вони повинні були повторити їх потім напам'ять. Спостереження проводились до і після уроків, і тут теж зростаюча кількість помилок у відповідях слугувала критерієм перевтоми від навчання .
І так, результати, одержані абсолютно різними методами, однаково підтверджують, що напочатку занять помітне значне підвищення працездатності, але потім кількість і, особливо, якість роботи помітно зменшується.
Ось чому при нормуванні навчального навантаження молодших школярів важливо забезпечити встановлені для кожного класу нормативи, від яких в подальшому буде залежати належний рівень працездатності.
Працездатність учня, тобто здатність розвивати максимум енергії, економно її витрачати, досягти поставленої мети при якісному виконанні розумової роботи, забезпечує оптимальним станом різних функцій організму в їх сукупності. Тривалість безперервного виконання будь-якого навчального чи практичного завдання на уроці має свою межу. При плануванні і проведенні уроків, при визначенні об'єму навчального матеріалу і часу необхідного для їх виконання, вчителеві потрібні оптимальні значення безперервної тривалості темпу роботи учнів у процесі окремих видів навчальної діяльності. А при упорядкуванні системи уроків з даної теми дуже важливо визначати приблизну кількість необхідних вправ і повторень для свідомого і міцного засвоєння, для вироблення відповідних умінь і навичок.
Все це призводить до висновку, що вирішити проблему оптимізації процесу навчання можливо лише в тому випадку, коли вчитель не тільки володіє всіма компонентами процесу, але й умінням вибирати найбільш оптимальну для сучасних умов структуру, стратегію і тактику процесу навчання, конкретизуючи їх на основі врахування умов конкретної школи, конкретного класу і в межах особливостей кожного учня.
Оволодіння раціональними прийомами навчальної роботи організується вчителем однаково для всіх учнів класу. Але способи навчальної роботи, які формуються на цій основі, завжди індивідуальні. Спосіб навчальної роботи - це накопичений досвід навчання, ставлення школяра до змісту, виду і форми навчального матеріалу. В цьому смислі спосіб навчальної роботи характеризує індивідуальні особливості пізнавальної активності учня, в засвоєнні основ наук, своєрідний "стиль" його навчальної діяльності.
В сучасній педагогіці оптимізації працездатності приділяється належна увага: вивчаються основні показники пізнавальної активності (М. Лісіна, A. Матюшкін, B. Юркевич); залежність її прояву від психофізіологічних особливостей (Е. Голубєва, Б. Кадиров, Е. Клімов); співвідношення пізнавальної активності з індивідуальними характеристиками особистості, її нахилами, здібностями (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн, Б. Теплов); взаємозв'язок загальних і спеціальних здібностей (З. Калмикова, В. Крутецький, Н. Лейтес); психолого-педагогічні умови формування пізнавальної активності в процесі навчання (П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін, Н. Менчинська, В. Рубцов, Н. Тализіна, І. Якиманська та інші); основні показники оптимізації працездатності в процесі оволодіння знаннями.