Цікаві дані про ефективність оптимальної організації навчального процесу одержала професор Н.Кузьміна, досліджуючи специфіку діяльності вчителів-майстрів педагогічної праці в порівнянні з діями більшості інших учителів. Н. Кузьміною встановлено, що майстри-педагоги не тільки чітко передбачають мету майбутнього уроку, але добре програмують завдання всієї теми і даного предмету в цілому. Вони знають той кінцевий результат, до якого треба наполегливо прагнути.
Іншою важливою рисою роботи вчителів-майстрів є вміння чітко виділити основне у темі, що вивчається і вміло концентрувати на ній увагу всіх учнів, на всіх етапах уроку.
Н. Кузьміна виявила таку досить важливу особливість діяльності педагогів-майстрів: виконуючи в три рази менше вправ з учнями, розв'язуючи втроє менше задач, вони досягають більшого ефекту в навчанні, ніж інші вчителі, розв'язуючи багато задач.
У процесі дослідження нею також встановлено, що педагоги-майстри вміло організовують самостійну роботу учнів, наполегливо вчать їх раціонально вчити.
Резюмуючи сказане про діяльність вчителя-майстра, слід зауважити, що оптимізувати процес навчання вчитель може лише на базі майстерного оволодіння основних педагогічних знань і вмінь, конструктивних, комунікативних та організаційних механізмів. Пошук, порівняння можливостей різних варіантів, прийняття найкращого методичного рішення - ось коріння древа оптимізації навчання, якими слід оволодіти кожному вчителю.
Фрагментарне використання окремих способів оптимізації не може дати бажаних результатів.
Як свідчить практика навчання молодших школярів, серйозним недоліком практичної роботи з оптимізації є невміння вчителів оптимізувати процес одночасно за двома критеріями - результативністю і витратами часу.
Важливою передумовою впровадження ідей оптимізації в навчальному процесі сучасної системі мають стати успіхи в розвитку теорії оптимального управління навчально-виховним процесом. Цікаві наукові ідеї теорії управління представлені в дослідженнях Н. Тализіної, В. Безпалько, Т. Ілліної та ін.
Керуючись результатами аналізу науково-методичної літератури та роботи практиків, приходимо до висновку, що підвищення працездатності, подолання перевтоми можливі за рахунок оптимізації навчального процесу в початковій школі. Поняття "оптимізація навчального процесу" виникло у зв'язку з розробленням у педагогіці нових технологій навчання і виховання. Над проблемою оптимізації працювали: Ю. Бабанський [20], М. Вашуленко [40], та інші вчені. Уточнюючи поняття "оптимізація навчального процесу", визначаємо його як сукупність заходів, спрямованих на залучення нових педагогічних ресурсів шляхом створення відповідної дидактичної системи навчально-виховної діяльності учителя й учня.
Саме у початковій школі, як засвідчують дослідження Щ. Амонашвілі [5], Ю. Гільбуха [23], Д. Ельконіна [28], В. Сухомлинського [37], К. Ушинського [38], у дитини закладається позитивне чи негативне ставлення до процесу пізнання, закладаються основи світорозуміння, формуються способи навчальної діяльності.
Тому успішне навчання у 1-4 класах дозволяє створити в учнів фундамент для засвоєння у наступні роки широкого спектру наукових знань та вмінь застосовувати їх на практиці. У зв'язку з цим центром нашої уваги стала оптимізація працездатності молодших школярів на уроках.
Розділ 2. Педагогічні умови забезпечення проблеми оптимізації учбової діяльності у практичні роботі сучасної початкової школи
2.1 Загальний аналіз стану розв’язання проблеми у роботі масової початкової школи
Загальновизнано, що найбільш оптимально навчальний процес проходить в час активної діяльності школяра, тобто в час найвищої його працездатності.
Спираючись на фундаментальні наукові дослідження з проблеми оптимізації навчання (Н. Бібік [14]) дотримуватимемося надалі думки про те, що працездатність молодших школярів передбачає стійку спрямованість на пошук нового, виявлення ініціативи, самостійності у виборі об'єкта діяльності, оригінальності способів і результатів цієї діяльності, а також у вмілому, використанні знань, умінь і навичок, в умінні побачити нове завдання в звичайному і повсякденному.
З точки зору педагогічної науки діяльність особистості включає роботу сприйняття, уваги, пам'яті (невимушеної, побудованої на інтересі; вимушеної, що спирається на зусилля волі, другу систему мислення і уяву). Оптимальний розвиток школяра можливий за умови вирішення завдань переводу предметних дій учнів на сходинку більш високу, включення в них сенсорних, інтелектуальних, емоційно-вольових процесів. Для того, щоб діяльність стала оптимальною, необхідно чітко визначити "інструменти" предметних дій способів, операцій, тощо. Без них неможливо ні розв'язувати поставлені завдання, ні виконувати предметні дії.
Оптимізація працездатності школяра є передумовою і результатом розвитку особистості. Вона проявляється в характері сприйняття, реакції на нові знання, кількості пізнавальних запитань. Оптимізація працездатності один з показників ефективно організовуваного навчально-виховного процесу в школі: з одного боку, вона стимулює розвиток самостійності учнів, їх підхід до оволодіння змістом освіти; з іншого - спрямовує вчителя до самоосвіти, до пошуку шляхів досягнення високої результативності навчання, тому що являє собою своєрідний показник педагогічної майстерності вчителя, його вміння організовувати пізнавальну діяльність.
Взаємодія, взаємозалежність і взаємообумовленість оптимізації працездатності і пізнавальної активності виражені в моментах: по-перше, оптимізація навчального процесу завжди спрямована на засвоєння нових знань, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань, і під час їх відтворення, закріплення; по-друге, оптимізація співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування цих двох якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності.
Але, не дивлячись на тісний взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємообумовленість цих сторін навчальної діяльності, кожна з них має свою специфіку прояву і формування.
Оптимізація - складне комплексне поняття.
Працездатність - це перш за все осмислена мотивована дія, намагання і здатність поступати відповідно до своїх особистих переконань (С. Рубінштейн).
Найвищий рівень працездатності - не просто утворення зразка нового розуміння, а утворення особистого способу мислення і дії (К. Половнікова [20]).
Спираючись на узагальнення досліджень щодо виявлення підходів до оптимізації навчального процесу учнів (Ю. Бабанський [10]), робимо висновок, що розвиток працездатності молодших школярів можна значно покращити, якщо шляхи педагогічного керівництва цим процесом забезпечать повноцінне формування і взаємодію мотиваційного смислового і організаційно-процесуального компонентів учіння.
Так, ще В. Сухомлинський [37], аналізуючи стан підготовленості учня до діяльності, визначає його як "оперативний спокій", який може виникати на різних рівнях.
Для розуміння сутності психологічної підготовленості до діяльності велике значення мають дослідження, які присвячені феномену установки.
Найбільш розробленою серед теоретичних психолого-педагогічних викладок цього напряму є теорія Д. Узнадзе. В рамках цієї наукової школи вироблено твердження, що фіксована установка - лише окремий випадок більш загального явища. Останнє визначено ним як універсальний стан підготовленості до оптимізації навчального процесу. Установку в даному випадку слід розглядати, на думку Д. Узнадзе, як стан цілісного суб'єкта, як фактор, що породжує оптимізацію.
Так, М. Махмутов стверджує, що оптимізації працездатності досягають шляхом оптимізування їхньої пізнавальної активності, в результаті чого оптимізуються їхні здібності і їхні вміння самостійно вчитися. М. Данилов, торкаючись учнівської працездатності, визначає ряд ознак її оптимізації прагнення і вміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій ситуації, знайти підхід до нової задачі, бажання не тільки розуміти знання, що засвоюються, але й шляхи їх здобування.
Над розробкою рекомендацій педагогам щодо керівництва процесом оволодіння учнями способами навчальної діяльності нині в Україні працюють С. Васьківська [18], O. Гришко [25], К. Дрозденко [26] та ін.
О. Гришко порушує питання про формування у молодших школярів в умінь доказово міркувати , оскільки саме ці вміння є показником здатності до різноманітної розумової діяльності зі знайомим та новим матеріалом [25].
Оцінюючи діяльність молодших школярів, зауважує О. Гришко, вчитель повинен також враховувати і їхні індивідуальні особливості. Необхідність індивідуального підходу зумовлюється тим, що рівень пізнавальної активності, ставлення до учіння не у всіх дітей однакове.
Психологи М. Алексєєва [3], Л. Божович [16] відзначають, що оптимізація працездатності молодшого школяра дає можливість кожному учневі пізнати радість успіху в навчанні.
Нами встановлено також, що успішне формування особистості школяра можливе на основі позитивних емоцій.
В. Котирло [33] розробила спеціальну методику, за якою учнів ділять на три основні типи: І - учні з високим рівнем працездатності: ІІ - учні з середнім рівнем працездатності; III- учні з низьким рівнем працездатності.
Учнів із низьким рівнем працездатності характеризує низька інтенсивність навчальної діяльності, що зумовлена відсутністю стійких мотивів учіння. Несформованість мотивів учіння у дітей даної групи є наслідком недостатнього індивідуального підходу до них із боку вчителя, невміння використовувати намагання учня проявити себе в практичній діяльності. В. Котирло рекомендує, по-перше, давати учням такі завдання, які були б для них цікаві за змістом. По-друге, повинні бути створені реальні можливості для досягнення успіху в розв'язанні тих чи інших завдань. Усе це, на її думку, забезпечить формування у дітей даної групи стійких мотивів учіння, позитивне ставлення до навчання.