Ігрова діяльність в групі продовженого дня (стр. 7 из 13)
Характерною рисою рухливих ігор є не тільки багатство і різноманітність рухів, але й свобода їх застосування в різних ігрових ситуаціях, що створює більші можливості для проявлення ініціативи і творчості. Рухливі ігри мають яскраво виражений емоціональний характер. Граючись, дитина відчуває радість від фізичного і розумового напруження, необхідного для досягнення цілі.
У вихователів груп продовженого дня більше можливості навчити дітей багатьом іграм, прищепити любов до них, досягти того, щоб вони твердо увійшли в дитячий побут. Для цього створюються необхідні умови, розкладом передбачається спеціальний час. Не слід, звичайно, заняття іграми обмежувати тільки цим часом. Гра повинна органічно ввійти у життя кожного дитячого колективу, вміло поєднуватись з іншим. Вона доречна в багатьох випадках. Якщо діти втомилися від занять, їм потрібна розрядка, якщо вони пустують, їх треба заспокоїти [37]. У цих та інших випадках гра може бути незамінним помічником вихователя. Знання ігор необхідно кожному вихователю групи продовженого дня. На семінарах і об'єднаннях вихователям потрібно постійно приділяти увагу вивченню ігор, допомагати один одному. Між учасниками семінару можна розподілити теми: тихі ігри, загадки, шаради, ребуси, рухливі ігри (групові, командні, змагання-поєдинки, ігри з м'ячем та інші), фокуси, жарти і т.д. Кожен з учасників обере собі тему, досконало розробить її, добере необхідний практичний матеріал і запропонує її іншим вихователям. До участі в таких семінарах потрібно обов'язково залучати вчителів фізичного виховання та музики. Там, де є можливість, потрібно створювати спеціальні курси з ігор на базі районного методичного кабінету.
На допомогу вихователям у проведенні ігор з дітьми можна залучати старших школярів. З цією метою бажано у школі створити гурток організаторів веселого дозвілля і об'єднати в ньому учнів 5-8 класів. Керівництво гуртком можна доручити кому-небудь із старших школярів, а для занять із дітьми залучати всіх, хто може бути в цьому корисний, - вчителів, батьків.
Як відомо, діти - найкращі розповсюджувачі і пропагандисти ігор. За передбачуваним плану та розкладом діти приходять до молодших школярів (всі разом або по 2-3 чоловіки) і допомагають вихователям проводити ігри.
Розділ II. Особливості організації ігрової діяльності для першокласників в ГПД
2.1 Сучасний стан проблеми організації ігрової діяльност
Згідно теми моє дипломної роботи виникла реальна картина яка стосується основ організації ігрової діяльності для першокласників в ГПД, яким чином використовується гра в умовах ГПД.
У пошуках відповіді ми організували спостереження занять в ГПД із першокласниками, на яких застосовувались ігрові форми навчання, у ЗНЗ І-ІІІ ступенів № 1 м. Івано-Франківськ. До того ж різні аспекти використання гри проявилися в ході інтерв’ювання та анкетування вихователів.
Результати 80 опитуваних вихователів групи продовженого дня показали, що близько 90% вважають, що гра є необхідною складовою роботи з дошкільнятами в умовах ГПД.
Основну роль вихователі ГПД вбачають в тому, що ігри
а) несуть пізнавальне навантаження, до того ж збуджують пізнавальні інтереси, бажання вивчати нове (82%);
б) розвивають логічне мислення (61%);
в) допомагають дошкільникам оволодіти певними уміннями (68%);
г) допомагають у ігровій формі вирішувати навчальні задачі (74%); Поряд з цим, вважаючи гру важливим фактором навчання
д) 62% вихователів вказують на те, що гра повинна частіше використовуватися в роботі з уже вивченим матеріалом.
Рис.2.1 Результати опитування вихователів
Саме тому, як свідчать результати спостережень, ігри частіше використовуються вихователями на етапах удосконалення та практичного застосування певних навичок дітей. Таку обмеженість функціональних можливостей гри в умовах ГПД ми пояснюємо незнанням вихователями основних способів та прийомів організації ігрової діяльності на етапах ознайомлення з новими знаннями щодо способів окремих дій та оволодіння уміннями на початковому етапі.
Наступною проблемою, з якою стикаються вихователі при використанні гри, є обмеженість в часі на заняттях та чимала наповнюваність груп. Такі труднощі вказують знову на неуміле застосування ігрових прийомів, тому що за правильного підходу до організації гри названі фактори не мають суттєвого значення.
У процесі спостереження та аналізу в групі продовженого дня ми визначили типовим недоліком у проведенні ігор порушення взаємозв'язків між її структурними компонентами. Якщо баланс не витримує, то через перевагу дидактичних вимог гра згасає, заняття перетворюється у набір завдань та вправ. В інших випадках, коли переважає захоплення ігровим сюжетом, втрачаються основні навчально-виховні завдання. Поряд із відсутністю умілого використання прийомів поєднання ігрової та навчальної діяльності, вихователь нерідко демонструє незнання відмінностей між грою та різними завданнями розважального характеру.
Аналіз практики, вивчення досвіду роботи вихователів груп продовженого дня слід виділяти найбільш суттєві та оптимальні прийоми організації гри. Коротко охарактеризуємо їх:
1) Безперечно, одним із найважливіших моментів у проведені є вступ у ігрову ситуацію. Якщо вихователь враховує природні механізми ігрової діяльності дітей, де максимально виявляється їх самостійність, добровільність, свобода вибору, ініціатива, створюються належні умови для специфічного ігрового стану шестирічного першокласника, то діти включаються не лише у гру, а в ігрову творчість. Тут ми маємо на увазі не такі ігрові прийоми, які традиційно спрямовують (супроводжують) дитину до "правильної відповіді", а такі ігри, які створюють умови для творчості, пошуку, евристичних знахідок. Кращі зразки використання ігор на заняттях в умовах ГПД показують для того, щоб зацікавити дітей грою, початок має бути емоційним, стимулюючим бажання школярів грати, але поряд з тим - лаконічним, чітким, зрозумілим. Важливого значення надається зовнішньому оформленню гри, ігровою матеріалу. Місце для гри повинно бути художньо оформлене у відповідності до естетичних вимог. Але разом з тим наочний матеріал не повинен бути надто яскравим, щоб не відволікати і до того нестійку увагу шестирічок. Оскільки вихователеві часто бракує часу, засобів для виготовлення необхідного обладнання до гри, в та тих випадках використовують магнітну дошку з набором аплікацій, літер, цифр, фланелеграф ("Чудо-дерево", "Чарівний будиночок" тощо) Такі статичні та мобільні засоби наочності можуть використовуватися неодноразово. До того ж, зважаючи на те, що дитина у грі діє в уявній ситуації, зовнішня атрибутика особливо важлива переважно на початку гри. Вважаємо, що інтерес до ігрової діяльності у дітей може збуджуватись і назвою гри ("Загадковий зоопарк", "Політ до зірок" і т.д.), і іменем казкового героя (гостя), і елементами пошуку, сюрпризами у характері постановки завдань, і спеціально створеною ситуацією, що стимулює до ігрових дій, прийомами жеребкування, розігруванням фактів тощо.
По-друге, позитивний досвід використання ігор сюжетно-рольового характеру вказує на необхідність чіткого розмежування ролей між учасниками гри, визначення позицій вихователя в даному аспекті.
Наявність ролі для дитини стимулює її до активної участі. Найбільш вдалими заняттями з використанням гри були тоді, коли вихователь обміркував не тільки рольову діяльність дітей, але й способи управління такою діяльністю. При цьому на допомогу приходили засоби зворотнього зв’язку (сигнальні карточки, розрізні літери, цифри тощо), а також уміле залучення до гри відомих і невідомих дітям казкових героїв (використовується ефект новизни - а хто такий Бурмилко?) Часто діти пасивно спостерігають за діями книжкових персонажів. Щоб уникнути цього, вихователь ніби “оживлював іграшку" звертався до неї як до живої істоти, вказував на помилки, якщо діалог відбувався між дитиною та персонажем. До того ж, як підтверджують результати спостережень ігрових занять в ГПД, діти, навчаючи некмітливих літературних героїв, переживають велике задоволення від можливості поділитися своїми уміннями та знаннями з іншими. Таким чином, виховується стійка потреба постійно поповнювати свої знання й навички. Дитина поступово усвідомлює свої уміння як соціальне значущу цінність, а себе-як соціальне значущу особистість.3 тією ж метою роль літературного героя вихователі іноді доручали дитині, яка повинна обґрунтувати виконання свого завдання, довести правильність своїх дій і тим самим продемонструвати початкові навички самоконтролю.
По-третє, з найбільшою ефективністю проходили заняття, якщо вихователь у роботі з дітьми враховував їх вікові особливості. Спостерігалося, що дітей шести річного віку більше захоплює сама ігрова дія (маніпуляції з іграшками, з яскравим дидактичним матеріалом, розмаїття рухів), казковий сюжет гри, але в меншій мірі їх цікавить результат гри. Шестирічки частіше переживають за перемогу чи поразку своєї команди. Особливої уваги є даному аспекті потребують ігри-змагання. Психологи зазначають, що діти з малорухливим типом нервової системи за умови тривалого емоційного напруження, що характерне іграм-змаганням, легко розгублюються, соромляться і як наслідок цього - часто помиляються, що викликає розчарування та невпевненість у своїх силах. А діти з рухливим типом нервової системи в та тих іграх, навпаки, показують вищі результати, ніж при звичайних формах проведення занять. За нашими спостереженнями, успішне використання гри-змагання переважно забезпечується точним та продуманим підбором представників команд за особливостями їх типу нервової системи.